26 червня ОБСЕ проводило у Києві проводило конференцію “Посилення свободи і плюралізму ЗМІ в Україні під час конфлікту в країні та навколо неї”.
Дивна назва у якій йдеться про «конфлікт в країні». Цікаво що це за конфлікт? Чи не той, що видуманий російською пропагандою і так безуспішно роздмухуваний, про який вже 5й рік йдеться у пропагандистських повідомленнях каналу Росія24? І помітьте, не окупація, і не анексія російською федерацією українських територій, а «конфлікт навколо»…
Разом з тим, цікаво й інше. На цю конференцію був запрошений російський пропагандист, радник прєдсєдатєля Государствєннай Думи Росії Євген Примаков. Його не пустило СБУ. Але якби наша спецслужба не продемонструвала професійність як інколи, нажаль буває, і пустила до України на конференцію Примакова? (Як наприклад пустила Максима Буякевича. Представника департаменту інформації та друку МЗД РФ). Що тоді?
Чи присутні на конференції українські журналісти знали про такого гостя?
А якщо знали завчасно про такого російського гостя то чому пішли на ту конференцію?
А чи подобається українським журналістам назва конференції про «конфлікт в країні»?
А чи комфортно українським журналістам бути на конференції про «конфлікт всередині країни» разом з російськими пропагандистами (припустимо б Примакова пустили) та Русланою Коцабою?
А чи зробили українські журналісти заяву (чи відкритого листа) до ОБСЄ про неприпустимість запрошення таких людей як Євген Примаков?
А чому не зробили заяву чи лист хай і постфактум? Значить вважають нормальним бути у колі таких гостей? Значить вважають прийнятним для себе сидіти у колі державних представників Росіїї та мило спілкуватись про «свободу слова».
Треба речі називати своїми іменами. Нажаль, багато з українських журналістів вважають нормальним брати участь у конференціях про «внутрішній конфлікт» разом з російськими пропагандистами та тим же Коцабою. Не називають війну – війною. Борються з «мовою ворожнечі» стосовно Росії та «демонізації» іншої сторони». Цураються слова «наші» по відношенню до ЗСУ. Проводять лекції для студентів де наголошують що не правильно називати російських терористів – терористами. Не наголошують на факті російської окупації. Вживають термін «самопроголошені ріспублікі» (ким проголошені?), вбачають негатив у патріотичності своїх колег, у подачі інформації посилаються на окупаційні «міністерства» та інше…
Можна згадати і набагато ширший контекст: с замовчування теми війни, бо мовляв це токсична тема. Замовчування саме російської окупації, (бо комусь ввижається мілітаризація), надання відкритої площадки для підросійських терористів (це ті під російські колабораціоністи що казали про тюрми), підтримування російськихі фейків про «сєкретниє тюрми СБУ» та інше.
Що це за новини? Де та межа між свободою слова та надання своєї шпальти для пропаганди терористів? І чи надання на своїй шпальті матеріалів російських окупантів та їхніх колабораціоністів, чи не є це не балансом думок, а участю у російській спеціальній інформаційній пропагандистській операції?
Зі сторони, не з журналістської тусовки, все це виглядає як лицемірство. І особливо у контексті того, що вкінці конференції (звісно з лицем повного страждання) дехто з медівників згадав голодування Олега Сенцова. Тобто одночасно мило мати бесіду з державними російськими пропагандистами та одночасно жалітися за Сенцовим.
Цікаво до речі, чи хоч хтось з присутніх українських журналістів на конференції, задав питання росіян-учасників заходу про долю українськиї політв’язнів?
Ба більше, голова правління «Громадського ТБ», Наталка Гуменюк навіть модерувала (так заявлено у програмі) одну з дискусій. Цікаво, чи не ту саме де був начальник відділу міжнародних інформаційних проблем департаменту інформації і преси МЗС РФ Максима Буякевича.
Наївно, а під час війни, ще й небезпечно журналістам думати що зменшуючи напругу (по суті не згадуючи участь Росії у війні), і про якесь можливе ймовірне «порозуміння сторін». Бо війну зупинить тільки бажання російського керівництва. Наївно та злочинно спокійно брати участь у конференціях про свободу слова з державними представниками Росії, де у самій Росії свобода слова повністю знищена, а її спецслужби полюють на російських опозиціонерів та журналістів що втекли.
Треба речі називати своїми іменами, українські журналісти в гонитві за міжнародними чи то конференціями чи то так званим балансом думок (а по суті надання росіянам слова) вважають нормальним брати участь у конференціях з російськими пропагандистами. Декотрі з українських журналістів вважає що війна (яку багато хто з них називає абстрактно «конфлікт на Сході України) точиться десь далеко і їх не стосується. Мовляв у «конфлікті» беруть участь якісь «сторони». Так наче і не йдеться про українську армію у якій, нагадаю, воюють та гинуть співгромадяни цих журналістів. Ховаючись за псевдо «балансом думок» та за боротьбою з «мовою ненависті» українські журналісти корпораційно закрились у своєму професійному середовищі відірвавшись від запитів аудиторії для якої вони начебто, повинні працювати.
Українські журналісти – ті що були присутні на конференції, а Вам чай комом в горлі не став на кава – брейку при спілкуванні з тими хто є співучасниками і війни на Сході України, і анексії Криму, а врешті решть-решть затримання Олега Сєнцова?
І чому Ви мовчите?
Віталій Овчаренко
