Розповідь Оксани Яцюк про силу слова і неочевидні впливи творів української літератури на правителів Совєцького Союзу.
М’яка сила совка проти України
Україна була «найкоштовнішим діамантом» в короні совєцької нелюдської імперії. Керівники СРСР боялись її втратити і докладали всіх зусиль, аби втримати свій вплив. Зазвичай до армії, голоду і репресій додавали «м’яку силу» – пропаганду в літературі і мистецтві. Фільми, вистави і книжки мали переконати нетямущих українців, що їхні провідники – ненадійні і невмілі, війська – нездатні битись, митці – бездарні, мова – хіба для села, а українська історія – прагнення безталанних, боягузливих селюків об’єднатись з російським народом. Навіть цих, глузливо-недоладних згадок про когось з українських державників, було мізер. В пізньому совку вже й висміювати не вважали за потрібне, намагались викреслити з історії і пам’яті, робили вигляд, що не було ні Петлюри, ні Грушевського, ні Скоропадського, ні Мазепи… З Мазепою складний випадок, бо ж поема Пушкіна, «украІнская ноч тіха», але вмілі пропагандисти навчились акцентувати увагу на нОчі, оминаючи опального гетьмана. Якщо б запитати пересічного совецького громадянина про «ноч», він згадав би уривок з дитячого фільму про Деніску з талановитою Ахеджаковою, а не поему про Мазепу.
Тож і я, в дитинстві і юності читала, як опереткові «гетьмани» ходили маршем в гуморесках Остапа Вишні, чи приймали паради у Булгакова/Паустовського. В кінці семидесятих перевидали пасквіль «Мир хатам, війна палацам» Юрія Смолича, і я, вмираючи від нудьги, подолали два томи. Знайшла там кілька знакових імен, наприклад, Софію Галечко і Олександра Олеся. Але канонічним совковим образом українців, які боролись з більшовиками, все одно залишався Попандопало з малинівського весілля.
Опереткові персонажі не варті були серйозного ставлення. Їхні зусилля наперед приречені на поразку, тому що ворог, тобто росія,комуністична партія, велікая руская література і язик, сильніший, а вони – слабкі і нездатні до опору, «три гетьмани».
“Слово за тобою, Сталіне”
М’яка сила совецької пропаганди мали вплив і на мене. Коли почали публікувати Грушевського чи Дорошенка, я читала їх, як історичні праці чи джерела. Державницькі дії цих діячів в еміграції я сприймала, як відчайдушні спроби робити хоча б щось, наперед приречене на поразку. Тому мене здивував роман Винниченка «Слово за тобою, Сталіне». Твір був написаний в кінці сорокових, я прочитала його на початку 90-х. Спочатку він видався мені театральною декорацією, в якій діють неправдоподібні персонажі. Не оперета, ні, швидше драма чи трагедія. Ото десь були українці в Москві на високих посадах, які прагнули Україні незалежності? Український підпільний рух? Не смішіть мене, всі в таборах. А найбільше мене здивувала заключна сцена роману, в якій звертаються до Сталіна з проханням і вимогою реформ. Наївний Винниченко справді сподівався, що Сталін прочитає ці пропозиції і дасть відповідь? Я гортала номер «Вітчизни» з текстом роману і відчувала гірку безнадію. Українська історія без брому, поразка за поразкою, утопічні ідеї, політична наївність…
Володимир Винниченко помер в 1951 році, не дочекавшись реформ.
Хрущов проти культу Сталіна, до чого тут Піня
Після смерті Сталіна СРСР очолив Нікіта Хрущов. З помірними здібностями людина, прямо скажу, навіть в тім серпентарії знайшлись би кращі кандидати.
Перед Хрущовим відкривались небачені можливості. «Царствуй, лежа на боку»! Він став наймогутнішою людиною в світі, і без надмірних зусиль міг чудово жити, не втручаючись в совецькій лад. На його вік вистачило б і таборів з бранцями, і танків, щоб душити повстання. Атомна бомба створена, ракета в космос полетить от-от. Вночі першому секретарю снилась голодна українка з 1933, витягає з печі банячок і припрошує до їжі, «Івасика вже з’їли, а тепер Марійку..» Та й це не проблема, очільник СССР має найкращих лікарів і найкращий алкоголь, щоб не перейматись надокучливими сновидіннями.
От тільки в дитинстві, в журналі «Чтец-декламатор» Нікіта Хрущов прочитав оповідання «Талісман». Про єврея Піню, якого, на глум, обирають старостою у в’язниці. Піня – боязкий і непомітний, змінюється під впливом формальної посади, бере на себе роль лідера, і врешті, жертвує життям заради товаришів.
«А ви мені скажіть, когда пароход потопає і всі рятуються, то капітан біжить поперед чи позад усіх? Ну? Чи страшно, чи ні, а стій. А як євреї колись у пустелі блукали, то вожді їхні позаду йшли? Вони тікали? Га?»
Літературний персонаж Піня став для Хрущова рольовою моделлю. Він мотивував Нікіту Хрущова виступити проти культу особи Сталіна і виголосити знамениту доповідь на двадцятому з’їзді КПРС.
«— Вот меня часто спрашивают, как это я вдруг вышел и сделал тот доклад на XX съезде? Так вот, я хочу рассказать вам историю, которая мне запомнилась с детства, еще когда обучался грамоте. Сидели как-то в тюрьме в царское время политзаключенные. Там были и эсеры, и меньшевики, и большевики. А среди них оказался старый сапожник Пиня, который попал в тюрьму случайно. Ну стали выбирать старосту по камере. Каждая партия предлагает своего кандидата. Вышел большой спор. Как быть? И вот кто-то предложил сапожника Пиню, человека безобидного, не входящего ни в одну из партий. Посмеялись все, а потом согласились. И стал Пиня старостой. Потом получилось так, что все они решили из тюрьмы бежать. Стали рыть подкоп. Долго ли рыли, неизвестно, только вырыли. Ну и тут возник вопрос, кому идти первым в этот подкоп. Ведь, может, тюремное начальство уже дозналось о подкопе и ждет там с ружьями. Кто первым будет выходить, того первым и смерть настигнет. На эсеров-боевиков указывают, а те на большевиков. Но в этот момент из угла поднимается старый сапожник Пиня и говорит: «Если вы меня избрали старостой, то мне таки и надо идти первым».
Вот так и я на XX съезде. Уж поскольку меня избрали Первым, я должен, я обязан был, как тот сапожник Пиня, сказать правду о прошлом, чего бы мне это ни стоило и как бы я ни рисковал».
P.S.
Для молоді додам: Доповідь Хрущова на ХХ з’їзд партії, розвінчування культу Сталіна змінило життя мільйонів людей в СРСР. В’язні повернулись з таборів і заслання, справи репресованих переглядали і виправдовували, деколи повертали майно. Сталінські маразми прибрали з повсякденності совка і дозволили чимало забороненого в літературі і мистецтві. Хрущов поклав край закритості СРСР, відвідав інші країни, навіть побував у США. Він щиро намагався реформувати комунізм до людського вигляду, бо не розумів, що це неможливо. За роки його керівництва СРСР не раз був на крок від початку війни з Заходом, але діалог між провідними країнами дозволяв зупинитись і в Берліні, і під час Карибської кризи.
В 1964 році, коли Хрущова усунула від влади група змовників, журнал «Штерн» вийшов з передовицею «Маленького Піні більше немає».
Автором оповідання «Талісман» був Володимир Винниченко.
Твори Винниченка не видавались в повоєнному СРСР. А ті, що були видані раніше, зберігались у спецсховищах. Рідкісні згадки про Винниченка мали додатки «бездарний» і «подражатєль Достоєвского».
