Із близько двадцяти п’єс Юрія Косача, написаних насамперед у другій половині 30-х і упродовж 40-х рр., до 2011 р. друком з’явилося усього три. Ще кілька інших мали свою скромну сценічну історію — в Галичині наприкінці 30-х та під час окупації, а згодом у театрах біжинецьких таборів на руїнах повоєнної Німеччини (у першу чергу, в театрі Володимира Блавацького).
У незалежній Україні 90-х обмежене коло українських читачів мало нагоду познайомитися лише з двома драмами Косача. Спершу із найскладнішим (і, мабуть таки, найкращим) його драматичним твором «Дійство про Юрія Переможця» (у впорядкованій Ларисою Залеською Онишкевич антології «Близнята ще зустрінуться», 1997), трагедією, яка являє Косачеву (важливу й, у багато чому, вдалу) спробу створити на моделі особи Юрія Хмельницького модерний мотив «українського Гамлета». Другу драму «Кортез і безталанна» уперше з машинописної версії надрукував пізніше в журналі «Сучасність» Валер’ян Ревуцький.
Попри ті важливі публікації, Косача-драматурга знає на батьківщині не те що марґінальна меншість читацької авдиторії та любителів театру, а просто ж таки мікроскопічно мала жменька спеціялістів і ентузіястів Косачевої творчості. Причому доля багатьох із його неоприлюднених п’єс залишаєтєся невідомою, а деякі рукописи, найімовірніше, пропали.
Тому-то, знайшовши кілька років тому в архівах Української Вільної Академії Наук у Нью-Йорку рукопис не друкованої та ніколи не ставленої на сцені драми Косача «Скорбна симфонія», я не мав сумнівів щодо потреби якмога швидше її оприлюднити. Поява її в літературному журналі «Кур’єр Кривбасу» (число за січень-лютий 2011) є черговою нагодою для читачів відкрити для себе справді масштабну постать в модерній класиці української драматургії, а для режисерів — якісно збагатити репертуар сучасних українських театрів.
«Скорбна симфонія» розповідає про (на диво) маловідомий період із життя композитора Дмитра Бортнянського, коли-то у 1812 р., напередодні Наполеонівської інвазії та російсько-французької війни, покинувши свої бюрократичні обов’язки та поринувши в депресію, він живе відлюдником в убогій дільниці Петербурга, згадуючи події свого минулого, а зокрема причини ключового в його житті рішення повернутися наприкінці 1770-х із сонячної Італії, де вистави його опер забезпечили вже Бортнянському визнання й популярність, до холодного Петербурга. Один з найцікавіших, та й контроверсійних, мотивів драми — ставлення Бортнянського до його української батьківщини та його участь, у 1770-х, в антиімперських змовах українських еміґрантів…
Марко Роберт Стех. «ОЧИМА КУЛЬТУРИ». № 25. Юрій Косач про Дмитра Бортнянського.
Усі телепередачі «Очима культури» можна подивитися тут: на моїй сторінці на сайті КОНТАКТу.
Дякую за Вашу увагу! Щиро, Марко Роберт Стех
Продовження циклу «Очима культури» — телесюжет № 26 про композитора Максима Березовського.