Леонід Кравчук: Чому і коли політики стають зрадниками національних інтересів

У Верховній Раді України сталася надзвичайна політична подія. 148 парламентарів звернулися із заявою до Польского Сейму визнати Волинську трагедію геноцидом польського народу. Це небачений в історії випадок. Парламентар, обраний своїм народом повинен служити своєму народові. Це аксіома.

Щоб застережити себе від будь-яких політичних спекуляцій і не дати шансів майстрам демагогії перекрутити мою позицію, заявляю про наступне.

Я не ставлю навіть під сумнів право кожного депутата на свою точку зору і на свої оцінки історичних подій. В цьому суть демократичного підходу, плюралізму думок.

Мова про інше. Де і в який спосіб депутати здійснюють своє право.

В українському парламенті, подаючи проекти документів у встановленому Регламентом порядку, чи звертаються всупереч всім законодавчим і моральним нормам до парламенту іноземної держави, щоб той допоміг їм вчинити наругу над власним народом. І нехай депутати не посилаються на Німеччину, яка відмежувалась від фашизму і цим визнала свою причетність до злочинів. Вона зробила це сама в достойний спосіб, не звертаючись за допомогою до іншої країни.

Вчинок 148 депутатів – є безпрецедентним в світовій історії поступком, коли політики принизливо просять законодавчий орган іншої держави звинуватити в найважчому із злочинів, представників свого народу.

Скажуть, що йдеться про злочинців, які вбивали людей. Не заперечую, але своїх негідників, ми повинні оцінювати і карати самі, тут в Україні. Адже депутати польского парламенту, високо несучи честь, гідність своєї держави, свого народу і особисто парламентаря, не дозволили собі звернутися до Верховної Ради України оцінити події на Волині. Вони цю трагічну сторінку нашої українсько-польскої історії оцінили самі. І вирішили, враховуючи стратегічний інтерес України, безпеку в Європі, сучасні та майбутні відносини між Україною і Польщею.

І не послухали “истерических воплей” 148 депутатів від України. Керівництво Польскої Республіки попросило парламентарів приймаючи рішення, не руйнувати європейської перспективи України, дотримуватись таких оцінок, які не ображали б почуття громадян України. Польскі політики розуміють ситуацію, розуміють складності України на шляху до євроінтеграції, до підписання Угоди про асоціацію, а наші доморощені “служаки чужих господ” не хочуть про це навіть думати, бо пронизані ненавістю до власної історічної пам’яті. Одні ненавистю, а інши невіглаством, безвідповідальністю.

А тому маю всі підстави оцінити дії 148 “послушників”, як антигромадянский, антинаціональний крок, що можна прирівняти до національної зради. Хочу нагадати, що більшість із 148 підписантів проігнорували одну з найбільших трагедій в історії України – Голодомор, як злочин геноциду проти мільонів громадян України.

Гадаю, що тепер уже всім, людям всіх національностей, політичних і духовних поглядів має буті зрозуміло з ким маємо справу, хто представляє наші інтереси в парламенті, хто принижує нашу честь і гідність, хто топчеться, по наших почуттях господарів своєї держави. В нашу хату запрошують чужих людей, щоб вони навели у нас лад.

Важко собі уявити, щоб Комуністична партія України за часів Щербицького звернулися до Польскої партії з проханням оцінити Волинські події як геноцид українців проти поляків. Бо то все ж таки була Комуністична партія України і розрізняла, що таке честь народу і що таке холуйство, і що таке політичний дебилізм.

До речі тоді Компартія України навіть не ставила питання про оцінку Волинських подій, як геноцид, бо там працювали освічені люди, які добре знали, що така оцінка не відповідає ані історичним фактам, ані юридичним визначенням цього явища. Та й поважали себе.

Хочеться вірити, що громадяни України: і патріоти і не патріоти, демократи і не демократи, віруючи і невіруючи, всі хто любить свою землю, пишається своїм правом самому наводити лад в своєму домі, відповідно оцінять поступок 148. Оцінять і зроблять висновки. Сподіваюся, що і владна партія, яка несе відповідальність за Україну, її сьогодняшній та завтрашній день відреагує на вчинок окремих членів партії, аби у людей не склалося враження, що це позиція всієї партії.

Не повинна залишити цю безпрецедентну подію і Верховна Рада України, фракція Партії регіонів.

Люди із групи 148, на мою думку, не мають ні політичного, ні морального права представляти фракцію в парламенті, ходити на різні теле і радіопередачі і повчати народ України. Хоча б спромоглися помовчати.

Загальний висновок дуже не втішний. На 22-му році незалежності України ми маємо парламент, який не лише не виконує як належить своїх Конституційних повноважень, а перетворився в політичний вертеп, де одна частина депутатів зневажає солдатів, які захищали нашу землю в 1941-1945рр., друга частина поділила парламент, а значить і людей, які його обрали,на фашистів і антифашистів, третя частина уже прямо плазує перед іноземним парламентом, щоб той потоптався по нашій історії, зневажив наш народ.

Сумно, дуже сумно про це писати. Але не можна не бачити “диких танців” окремих парламентарів.

Ставлю запитання, що ще, і скільки мають зробити народні обранці, щоб люди подивилися на них, як господарі своєї землі, як горді громадяни українського суспільства.

Переконаний, що влада, всі її гілки, всі вертикалі та горизонталі поставляться до цієї події не як до чергового непорозуміння, яке минеться, а як до надзвичайної ситуації, як до вчинку що зганьбив Україну, осоромив її перед цивілізованим світом.

З повагою, Леонід Кравчук, перший президент України

Українська Правда