Оксана Забужко про Добкіна: «Його слова треба коментувати психіатрам»

Письменниця розповіла «Коментарям» про своє ставлення до конфлікту навколо вшанування пам´яті Шевельова та до «антифашистів титушок»

На днях в Харкові розгорівся скандал навколо встановлення меморіальної дошки видатному українському філологу Юрію Шевельову. Діючий губернатор Харківщини висловився проти увічнена пам’яті науковця, якого назвав «зрадником, дезертиром та прихільником фашистів», а самих активістів «фашисткою наволоччю».

«Коментарі» поговорили з відомою українською письменницею та літературознавцем Оксаною Забужко про цей конфлікт.

Як ви прокоментуєте такі висловлювання губернатора Харківщини? Чи вважаєте ви Михайло Шевельова  та перелічених Добкіним людей «посібниками фашистів»?

Вибачте, але це не заява губернатора країни «з європейським вектором розвитку», а якийсь«монолог скаженого Шарікова» – Булґаков із Зощенком відпочивають…Посмішку, звичайно, викликає, однак всерйоз це коментувати, гадаю, слід психіатрам, а не гуманітаріям.

Чому, на Вашу думку, в Харкові нема потужної реакції спротиву? Адже, Харків – не Донецьк, і там вистачає інтелігентних людей, які мали би стати на захист Шевельова?

Щоб відповісти на це питання, треба знати історію Харкова – правдиву, а не ту її радянську версію, яка досі в ужитку. Тож починаймо з читання Шевельова: саме його спогади про довоєнний і воєнний Харків (“Я – мене – мені…», том 1), торік перевидані харківським «Фоліо», дають найкращий ключ до розуміння понад 80-літньої трагедії цього міста, в якій нинішня «влада наперсточників» є тільки фінальним актом. А от скільки цьому акту ще тягтися – це вже залежить від самих харків´ян: як було сказано дві тисячі років тому, «пізнайте правду, і правда визволить вас».

Як би Ви, як письменник та літературознавець, відповіли би Михайло Добкіну на такі слова на адресу українського філолога?

Даруйте, знову незгодна з постановкою питання. Відповідати мають не йому, а він – перед тими, кого облаяв. І відповідати не в Твіттері, а в суді, якщо він повносправний.

Як Ви ставитесь до, скажімо так, нової хвилі «антифашсткої боротьби», яку зараз «розгортає» на своїх теренах окремі області східної України, зокрема Харківщина?

По-моєму, кожній притомній людині очевидно, що всі ці «антифашисти тітушки» – це дуже грубо зляпаний політтехнологічний проект явно «привозного», неукраїнського виробництва. Схоже, за Шевельова вони вчепилися як за «золоте дно», «дійну корову» для звітування спонсорам: як-не-як, заатакувати одного з найвизначніших українських мислителів 20-го століття – це вам не журналістку на демонстрації стукнути! Так що про «фашиста Шевельова» :-) ми, думаю, чутимемо ще довго, – готуйтеся… Тим, хто його досі не читав, раджу починати зі статті «Москва, Маросєйка» (вона є в мережі у вільному доступі), – а тим, кого зацікавила його, і ще сотень тисяч українців, воєнна епопея, яка почалася в кабінеті слідчого НКВД на Совнаркомівській, рекомендую мемуар «28 днів особливої служби соціалістичній батьківщині і по тому», видрукуваний у нашому з ним «Вибраному листуванні на тлі доби: 1992-2002» (теж є в інтернеті: http://store.obreey.com/ukr/books/826730). Цей текст можна, без перебільшення, назвати «Війна. Український рахунок» – і запропонувати Ігорю Кобрину для чергового фільму, який остаточно розставив би в масовій свідомості крапки над «і» в питанні доль України 20-го століття між двома тоталітаризмами. Тоді й «тітушкам» усіх мастей не буде на чому паразитувати.