З міста Ірпінь, що на Київщині, надійшла сумна звістка: 25 грудня 2013 року помер професор Горбачук Василь Тихонович, український мовознавець і методист, автор десятків книжок і сотень публікацій.
Щиро співчуваємо удові Лідії Петрівні, синам Миколі та Дмитрові, усій родині та друзям Горбачуків.
Похорон 26 грудня в Ірпені.
Народився В. Т. Горбачук 27 квітня 1929 року в с. Міжлісся Березівського р-ну Брестської обл., Білорусь, у родині корінних жителів північно-західного (берестейсько-пінського) Полісся, які мовно, звичаями, антропологічно є етнічними українцями, лише волею Кремля передані до Білорусі та примусово записані білорусами.
До війни Василь Горбачук навчався в початковій польській школі, яка з вересня 1939 р. стала білоруською. Під час німецької окупації закінчив 1943 р. семирічку в Березі-Картузькій. До національного самовизначення найбільше спонукали його «Кобзар» Т. Шевченка, «Мала історія України» І. Крип’якевича, спілкування з повстанцями, які зупинялися в батьків. Подаючи в серпні 1944 р. документи до восьмого класу Березівської білоруськомовної школи, записався українцем.
1947 р. закінчив з медаллю школу, 1952 – філологічний факультет Львівського університету ім. І.Франка. Приятелював з Євгеном Сверстюком. Учителював. 1952 вступив до аспірантури Українського науково-дослідного інституту педагогіки. З 1956 працював у Миколаївському педінституті, де заслужив тавро «націоналіст» і був звільнений. Працював у Горлівському педінституті іноземних мов, у Житомирському, Вінницькому, Кіровоградському педінститутах. У травні 1960 несподівано призваний на військові збори у м. Хмільник на Вінниччині, де кагебісти влаштували йому допити про спілкування з «українськими буржуазними націоналістами» Іваном Бровком та Євгеном Сверстюком (ці розмови були підслухані). Восени 1968 його знову допитували про самвидав, надалі періодично викликали на «профілактику», а в кінці серпня 1972 його звільнили з роботи. Рік ніде не міг влаштуватися, нависла загроза ув’язнення за «дармоїдство». З вересня 1973 працював у Слов’янському педінституті.
1976 р. в інститут до В. Горбачука приходив за консультацією щодо свого «Словника мовних покручів» Олекса Тихий. Залишив йому частину машинопису праці «Мова народу. Народ». Після арешту автора Горбачука викликали на допити, але він не дав потрібних слідству показів.
1984-1988 рр. Горбачук очолював кафедру української мови, з 1994 до 2003, до виходу на пенсію, був деканом філологічного факультету Слов’янського педуніверситету. У роки незалежності організував при факультеті науково-дослідницьку групу «Південна Слобожанщина», «Бібліотеку української зарубіжної літератури», заснував альманах «Євшан», який став трибуною для обдарованої молоді, встановив зв’язки з українською діаспорою, яка надавала допомогу студентам-відмінникам. Має понад 100 наукових публікацій, у т.ч. близько 20 книг і брошур з українського мовознавства, лінгводидактики. Автор півтори сотні статей у газетах і журналах на громадсько-політичні теми, зокрема, про становище українців на Берестейщині, про повстанський рух.
З 2003 р. жив у м. Ірпінь під Києвом.
Бібліоґрафія:
1.
Син Донецької землі: Спогад про Олексу Тихого // Той, що духом не скоривсь. – Дружківка, 1994. – С. 10-17; Музей дисидентського руху: http://archive.khpg.org/index.php?id=1295905194&w
Паспортні білоруси Берестейщини // Над Бугом і Нарвою [Польща], 2004. – № 4. – С. 33.
Тридцять років на Донбасі (щоденникові записи). 1973-2004 рр. – Слов’янськ: Друкарський двір, 2010. – 218 с.
2.
Лащенко С. Як берестейські повстанці «подарували» Україні професора філології // Над Бугом і Нарвою [Польща]. – 2004. – №5. – С. 25-26, 29.
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 3. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”. – 2011. – с. 1097-1098: Музей дисидентського руху: http://archive.khpg.org/index.php?id=1298041047
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2-ге вид., – 2012. – С. 171-172.
Василь Овсієнко, Харківська правозахисна група, 26. 12. 2013 р..
земля пухом