Наталя Гуменюк: Враження від Донецька/Луганська

1. АТО. Логічно, що для спокою в країні треба не лише відбивати атаки Росії, але мати підтримку місцевого населення. Поки, здається, частина людей у Києві думає, що першого достатньо. АТО буде успішною, якщо її сприймуть і тут, і на Сході. Силові структури, які передислокувалися, теж усвідомлюють, що без паралельної інформаційної кампанії результат виявиться сумнівним, тож працюють різними способами. Масований удар (Слов’янськ – виняток) без паралельної роботи може нашкодити. Не без російської участі його справді сприймуть як “геноцид власного народу”. Так, частина людей вітає армію, але частина справді страшенно боїться. Спецназівці і військові були таки здивовані, що люди могли повірити, що ті “їдуть вбивати свій народ”. Люди просили не літати низько над городами і не демонструвати силу. Та частина населення, яка не сприймає нову владу (звучить коректніше, аніж сепаратисти) вважає, що терористами вважають усіх, хто не проти Росії, а отже вони і є ціль. Звичайні люди, пенсіонери, таксисти ображаються, чому на них навісили ярлик терористів. Ображаються так само щиро, як і люди на майдані, яких називали екстремістами.

2. ХТО Є ХТО. Треба чітко розрізняти 1) Слав’янських штурмовиків в тому числі російські елементи 2) Озброєних місцевих, які утримують будівлі 3) Найгучніших учасників мітингів, які вірять у Путіна і масонську змову (їх менше) 4) Звичайних людей, які повірили першим трьом категоріям і під звуки ностальгії приходять на площі. 5) Тих,хто не вірить владі, оскільки їх у цьому переконують вкрай професійно 6) Не забувати про величезну кількість людей, які підтримують єдину Україну. (якщо на Донбасі 6млн, а навіть чверть “за”, то в абсолютних цифрах це 2 західноукраїнські області)

3. СИЛА. У ці дні не чула там “Донецьк -силу любить”. Сила не в бряцанні автоматами. Питання до МВС. Місцева міліція бездіяльна, окрім того, що у них на площах родичі і сусіди. Серед передислокованих силовиків є розуміння, що в регіон треба не БТР, а сильні оперативні групи, карний розшук, з інших регіонів, внутрішні війська, щоб патрулювати вулиці і запобігти мародерству. Тоді можна забезпечити порядок. Це гарантовано сприймуть. І це часом важливіше. Найкраще – російськомовні оперативники. Армійскі підрозділи, до речі, укомплектовані людьми з різних регіонів.

4. КИЇВ І ПОЛІТИКИ МОЖУТЬ БАГАТО. Вони МОЖУТЬ працювати там. Не виходити під ОДА чи СБУ, а говорити з більшістю населення. Місця достатньо. Донбас справді нерозуміє, що їм пропонують. До 20 лютого дивилися Інтер. А поки чули тільки про АТО. Якщо говорити про зміну кадрів, то там начальників поміняли на заступників, про яких місцеві усе й так знають. Тому у перезавантеження системи ніхто й не вірить.
Будь-який нормальний політтехнолог міг би написати нормальну програму
1) Що робити з копанками? Що з шахтами? Який буде постіндустрійний Донбас? Як саме боротися з корупцією? Вже не кажу про російську мову, якою вибиваються з рух усі карти. (Один закон і все вирішіли)
Чому треба саме для Донбасу, а не для Черкас? Так ми хочемо, щоб там все було спокійно чи ні?

5. МІФИ. Їздити і розповідати про злочини минулої влади і брехню ЗМІ, щоб не було питання, чому люди на Майдані могли зі зброєю в руках захопити владу, а ми ні? Могли б допомогти колишні силовики і держслужбовці, які розповідали про злочинні накази, телеведучі, які б зізналися, що брехали. (Останнє, зізнаюся, звучить наївно. Так мало треба, але у сміливість останніх вірю найменше).

6. РІЗНИЦЯ МІЖ МІСТАМИ І РЕГІОНАМИ. Треба розрізняти Донецьку, Луганську області й окремо Слов’янськ. У Луганську є відчуття, що можна домовитися. Фактично той “Майдан” частково вийшов з-під контролю, прийшли люди, у яких накипіло за 23 роки, вони хочуть боротися з корупцією, не вірять чиновниками, хочуть змінити все. Ними вдало маніпулюють, пояснюючи, що Київ цього не дозволить, бо Київ і далі підтримує олігархів + мова, Правий Сектор, нацгвардія і т.д. Хоча окрім мови (як до речі і у майдану) соціальні. Вони навіть кажуть, що “Майдан нас навчив, що можна відстоювати своє. Просто у нас свої вимоги.”

7.Взагалі кілька адекватних звернень, а не погроз до мешканців регіону від людей, які приймають рішення, могли б багато на що вплинути. За два місяці я не чула нормальних звернень-роз’яснень до мешканців Криму.

Тоді як кожне зневажливе зауваження, яке вішає ярлик на весь регіон сприймається там дуже болісно. Вимовляючи його публічно, беріть на себе відповідальність за те, що відбувається.

Чи все це актуальне в умовах можливого введення російських військ? Без цього, які і без підтримки і розуміння місцевого населення, ніяк.

P.S. багатобукв, але інакше не зовсім зрозуміти, чому все можна вирулити і для цього треба хоча б щось окрім звинувачень

Джерело