Народ задает один и тот же вопрос. Что делать дальше? Ок, мы победили и восстановили единство страны, что делать с отдельными регионами, где сейчас жгут украинские флаги?
Вопрос и правда очень сложный, но его решение – это не что-то новое в мировой истории.
Первое касается не только отдельных областей, а всей страны. Нам ОЧЕНЬ нужна гуманитарная политика. Единая на всю страну. Единая история, единая система ГОСУДАРСТВЕННОЙ идеологии.
Первые шаги на пути ее реализации – очистка информационного пространства от враждебных Украине элементов. Это и русские каналы ТВ, и русский информационный продукт. Далее, запрет и преследование всех принципиально антиукраинских сил. Из партий это – КПУ, ПСПУ и некоторые маргиналы. Поведение отдельных конфесий также не может не вызывать вопросов… Все антиукраинское должно быть изгнано. Повторяю, не русское или польское, например, а именно то, что против Украины…
Далее, нам нужен воплощенный во что-то материальное патриотизм. Хорошие книги, фильмы… По поводу фильмов – это должна быть обязанность бизнесменов, которые хотят жить в Украине. Информационное пространство должно быть наполнено продуктом, прославляющим страну.
Важный момент – внутренние миграции. Страна, где есть регионы, из которых местные жители не выезжают всю жизнь – не может быть единой. Программы обмена внутри страны, внутреннего туризма – это тоже жизненный вопрос.
Это некоторые моменты. Естественно, все нельзя изложить в одном кратком посте, но речь именно о системной гуманитарной политике, которая должна стать ГЛАВНЫМ направлением политики в стране.
Путь будет долгим, но альтернатив ему все равно нет…
Как же жить дальше рядом с ТАКИМИ?
Я вчора спілкувався з своїми знайомими з Луганська. Вони впевнені що на них нападає Правий Сектор, що їм треба захищатись. Вони дивляться і довіряють російському телебачення. Вони щиро біжать блокувати українські війська. Я не знаю що треба зробити, щоб змінити їх думку :(
Зібрати свідчення про різке погіршення психічного чи нервового стану своїх близьких або знайомих (оце не знаю, чи має хтось офіційно таке право до сторонніх), зробити групповий запит за оцінкою експертів-психологів (е ж в них якійсь офіційний союз Український чи міжнародний) за ознакою однакових симптомів нервового перезбудження, виснаження, невідповідальної поведінки чи неадекватної реакцї на подразники? Це не жарти. Ви питаєте всі ЯК ЖИТИ ДАЛІ З ТАКИМИ, знаходячись від них на відстані десятків, а той сотен километрів. Ви подумайте як зараз почувають себе люди зі сходу адекватні в оточенні очмарілих зомбі. Кино про мерців бачили? а це не кино, і всі близькі й знайомі. І нікому свідомому на Востоці не хочеться іх вбивати, вони небезпечні, але ж в стані хвороби. Але й переговори й пояснення не дають жодних результатів. Уявіть наркомана, якому тиждень з усіх боків свідчать що він зараз зканає і кайфу нема. Уявіть щовін отримав в руки і готовий ввести в вену те, що за хвилину позбавить його від страху і зробить мрію і щастя реальністю. Людина що не дає йому ввести ворог, незалежно бїеться вона чи домовляеться і аргументує—вона ЗАБИРАЄ. Ось такий стан у тих співчуваючих, що не є купленими і засланими. Вони зомбовані. Тож всім майданівцям треба препинити
звинувачення донбасу в відсутності волі до перемоги чи свободи. Люди не знають що робити. Хорошенько вдумайтеся в написане, натягніть на себе шкуру ворога в рідній сім*ї, класі, рабочому колективі -скрізь. І скажіть що робити, як може проста людина завадити массовому психозу? Будете мати відповіді -будь-ласка в донецькі й луганські группи.
Вчора я просто слухав їх і не міг вставити слова. Вечором спробую пояснити свою думку з цього приводу. Спробую вияснити де вони бачили вказаних представників правого сектору. Спробую вияснити чому я який просто любить свою батьківщину фашист в їх розумінні, хоча вони мене таким поки не назвали. Але щоб ви розуміли це дорослі близько 50 років люди, достатньо освідченні – лікар та бухгалтер, досить добрі по натурі і відкриті люди. Ми просто колись давно познайомились в Криму.
отстреливать врагов