Путінська армія, вторгаючись в Україну насправді вторгається в саме серце Європи. Ця війна зачепить Європейський Союз набагато глибше і більше, ніж просто загрозою агресії на його східному кордоні. Європейський Союз після розширення на Схід і після прийняття Лісабонського договору отримав нову формулу глибоко інтегрованого співтовариства, засновану на припущенні, що віднині вся Європа гарантовано убезпечена. Безпека є однією з головних цінностей для кожної країни. Заради безпеки будь-яка країна готова піти на найсуворіші обмеження. Донедавна була свята віра, що, у розумінні Фукуями, історія цієї частини світу точно скінчилася.
Політика Путіна повинна розвіяти ілюзію деяких західних високопосадовців, що зі Сходу віятимуть тільки дружні та теплі вітри. В результаті маємо розділений Євросоюз: безпечна Західна Європа, з якою Путін хоче домовлятися, а також Центр і Схід, що знаходяться під великою загрозою агресивної політики Кремля. Змісту цієї небезпеки ніхто не повинен недооцінювати. Одна зі стратегічних цілей Путіна – це забезпечення інтересів російських громадян, які проживають за межами Росії, що закріплено в офіційних документах. Цим стверджується дозвіл на використання військової сили за кордоном для досягнення тієї мети. У країнах Балтії російська меншина, подібно до Донбасу, може в будь-який час “відчути” себе переслідуваною та пригнобленою.
Виходить, що в разі надзвичайної ситуації навіть членство в НАТО не є достатнім для забезпечення безпеки. Щоправда, плани оборони в разі агресії існують, але їх втілення буде тривати достатньо довго, що може виявитися програшним з військової точки зору. В разі інтервенції, поки буде розгорнута оборона, держави східного флангу НАТО ризикують бути захопленими Росією. У цій ситуації, очікування щодо розміщення в нашій частині Європи великих військових баз Обронного Союзу були заблоковані державою Німеччина. Основна відповідальність за ситуацію в Східній Європі зараз лягає на державу, яка, крім того, є найбільш залучена до пошуків політичного рішення конфлікту на Сході.
Безпека в Європі має подвійні стандарти саме тому, що країни Західної Європи, особливо Німеччина, не хочуть зміцнювати країни Сходу. Запровадження різних стандартів безпеки створює внутрішню напруженість, що ускладнює належне функціонування інтегрованого політичного організму ЄС. Це удар по ідеології співтовариства, в якому кожен поступається чимось на користь інших, але в підсумку виграє. У безпекових питаннях не можна іти на компроміс. Він просто існує чи ні. Це бомба зі швидким запалом, що закладена під фундамент цілої Європи. Важко відповідати логіці Співтовариства в решті важливих питань, коли Захід на чолі з Берліном поступається у пріоритетних питаннях безпеки. Німеччина з початку епохи Шредера поступово перетворювалися з лідера цілого нашого Співтовариства у наддержаву, скасовуючи попередню логіку ЄС, вибираючи шлях одного самотнього «Колоса». Лідируюча країна, що прагне розвивати спільні з іншими державами-членами ЄС рішення, і часом задля цього її керівництво має бути готове принести в жертву власні національні інтереси. Гартон Еш наводить резюме нової логіки, яку сформулював канцлер Шредер ще в 2001 році. Шредер вважав, що Німеччина повинна розглядатися як будь-яка інша держава світу, і має право переслідувати свої національні інтереси, навіть вступаючи в конфлікт з інтересами інших європейських партнерів. При цьому Німеччина ніколи не могла довгий час нав’язувати свою волю іншим. До цих пір окремий проект Німеччини, як наддержави, зазвичай закінчувався війною, яку Німеччина зазвичай програє.
Відставки з поста канцлера привела Шредера до особистої ролі найманця і прес-секретаря Путіна в Європі, і Німеччину зв’язали російські мережива залежності, що їх росіяни впродовж багатьох років ткали навколо німецького бізнесу і політики. Хоча ця логіка була пом’якшена за канцлера Меркель, зовсім не випадковість, що сьогодні міністр закордонних справ Німеччини, близький друг Шредера, – Штайнмаєр, що під час канцлерства Шредера був главою адміністрації його уряду. Є низка факторів, що спричиняють те, що, незважаючи на міцніші торгівельні відносини між Польщею та Німеччиною, ніж Німеччини з Росією, Кремль має вирішальний голос. Товарообіг польсько-німецького ринку складається в основному з товарів виробництва малих і середніх підприємств, натомість товарообіг Німеччини у відносинах з Росією є в основному в руках кількох найбільших німецьких корпорацій. У наглядових і робітничих радах цих корпорацій присутні, серед інших, політики і члени профспілок. Вони безпосередньо пов’язані з правлячою Соціал-Демократичною Партією Німеччини. Як це не парадоксально, соціалістична партія стала виразником інтересів найбільших корпорацій, залежних від Росії. Ці прості механізми призводять до того, що німці можуть здати своїх європейських партнерів в руки Путіна і привести до розпаду Європейського Союзу, чого навіть західна частина Союзу може не пережити. Путін ефективно призвів німців до шизофренії: з одного боку, ми закликаємо до інтеграції зовнішньої політики ЄС і говоримо про посилення санкцій проти Росії. З іншого – явні ознаки, що коли справа доходить до прийняття важливих рішень, Росія є більш важливим для Німеччини, ніж Україна, і що станеться з Україною є менш важливим, ніж перспектива ведення бізнесу з росіянами.
Що призвело до того, що німецька компанія Rheinmetall, як в 20-30х роках будує сучасний полігон в Росії, на якому російська армія зможе буде вишколена для вторгнення до країн-партнерів Німеччини в Східній Європі? Путін має розглядатися в якості союзника, коли для нього стають доступними найсучасніші німецькі технології. Країна, яка розуміє всю складність політики в нашій частині Європи і є лідером не може дозволити собі такі рішення.
Німеччина на роздоріжжі, і мають бути прийняті наступні рішення. Це будуть рішення, які вплинуть не тільки на майбутнє України, але передовсім на весь Євросоюз. Німеччина може, відповідно до її довгострокових інтересів, інвестувати і зміцнювати європейську спільноту, тому що це найбільш сприятливе середовище для німецького майбутнього. Це, зокрема, буде означати зміну німецької політики щодо Путіна. Через ембарго або обмеження імпорту російської нафти. Німці можуть також піти шляхом окремої егоїстичної наддержави. Це буде катастрофою для континенту і повторенням історії ХХ століття.
З польської переклав Олександр Шевченко.
В цьому контексті підтримка з боку Німеччини Дональда Туска на посаду голови Європейської Ради, якщо це виходить з добрих намірів, може бути трактована як проблиск надії. Туск, як представник Сходу отримав інструмент, щоб збалансувати інтереси західних корпорацій з інтересами країн Центральної та Східної Європи. Обрання поляка на цю посаду логічне, виходячи з логіки співтовариства, а не з логіки наддержави. Німецькому політикуму доведеться шукати своєї легітимізації не в інтересах великих корпорацій, а у німецького суспільства, 79 відсотків якого не довіряє Росії. І тут я бачу можливість для нових рішень. Сьогодні особливо необхідна велика дискусія, діалог між лідерами громадської думки Польщі та Німеччини. Наші відносини на порозі змін, і від них залежить майбутнє Європейського Союзу.