Оксана Середкіна: Україна – це Київ, з випаленою пустелею навкруги

Чим мене власне приваблює західна модель? Тим, що в ній відсутнє поняття “дупа світу”. Останній хутор Великобританії телефонували, здається, у 1947 році. Якщо помиляюся, то не дуже. Ruslana Radchuk розповідає про своє німецьке “село” — науковий інститут, спортивні секції, хор та вся інша цивілізація. Польща живе в маленьких містечках, де обабіч велосипедних доріжок на працючих ліхтарях висять вазони з квітами. А я колись розмовляла з жінкою з Горлівки яка в дитинстві мріяла про балетну школу та астрономічний гурток, але для цього треба було їхати до Донецьку, і мрія залишилася тільки мрією. Чи не через це ми отримали ватяний світ там?

Є і більш серйозні моменти. Що трапиться, наприклад, якщо велетенський метеорит знесе нафіг Москву чи Київ? Колапс та кінець світу. Бо Москва чи Київ це не тільки політичний, але й фінансовий, культурний, освітній та науковий центри своїх країн. А Вашингтон чи Лондон? Певні незручності. Залишаться Нью-Йорк з Бродвеєм, Гарвард та Калтех, Пентагон та Форт-Нокс. На постсовку у столицях зосереджене ВСЕ життя.

Але, все це через відсутність інфраструктури. В селах немає доріг, лікарень, а через це немає роботи, грошей, кав’ярень, бібліотек та життя. Інфраструктура, нажаль, це спільне благо, на ентузіазмі не зрушиш. Велетенський радянський спрут висмоктував все життя з усіх куточків, знекровлював країну, і залишив нам Київ з випаленою пустелею навкруги. Навіть Харків у дев’яності був жахливим місцем без доріг і світла на вулицях. Ми почали підійматися, але Харківщина все ще залишається пострадянською. І нас поки вистачає тільки на себе, на жаль.

Минулим літом ми з’їхали з траси Одеса-Київ та проїхали трохи Миколаєвщиною та Кіровоградщиною, це квітуча земля, гарні люди і повна відсутність хоча б чогось, схожого на дороги.

Але, справа в тому, що наш генофонд не зосереджений тільки в Києві, і навіть не у великих містах. Для того, щоб піраміда сягала верхівкою за хмари, в неї повинна бути широка основа, яку і дають села і містечка по всій країні. Саме в них народжується майбутня еліта, але, так і зникає без балетних шкіл та астрономічних гуртків. А ті, хто має талант та активність, намагаються переїхати в більш перспективне місто, залишаючи свою малу батьківщину сумною та неохайною.

На науково-практичній конференції по теорії і практиці волонтерського руху виступала жінка з Артемівська, і сказала, що якби не війна, її місто так би і не побачило багато чого з тієї цивілізації, яку зараз везуть до них волонтери з усієї країни. До них їдуть актори і співаки, лікарня отримала сучасне обладнання, а бібліотека — українські книжки.

Отака сумна реальність. Але, вихід, мабуть, все ж показав Майдан своїм головним лозунгом “Тобі треба — ти й роби!” Об’єднання навколо розуміння спільного блага вже почало давати перші плоди, головне, не опускати руки.

Оксана Середкіна,  ІЦ “Майдан Моніторинг”