Зі смутком прослухав на Радіо Марія розмову ксендзем Романом Лабою в перспективі дня захисту дитини і плануємої ходи на захист українських сімей і дітей від хижих проєвропейських ЛГБТ.
Впевнений, що висловлена через мене думка не збільшить кількості моїх друзів серед колег, зайнятих в активному обслуговуванню церковного функціонування (кажу так, щоби позначити не тільки священиків), – навпаки, збільшить і без того численних… як би їх назвати?.. о! бажаючих закрити мені писк і бажано назавжди.
Але є така річ, як правда і милосердя. Не примарне милосердя, що складається з гарних слів і сентиментальних месіджів, але таке, що зорієнтовано на кричущу реальність Страждаючої Людськості.
Остаточно мене зірвало наприкінці, коли “ювенальна юстиція” (я не є прихильником впровадження ЮЮ в нашому контексті і в теперішньому стані корумпованої держави) була окреслена шановним кс.-доктором “знаряддям в руках європейських ЛГБТ спільнот”. Це нонсенс і неправда!
Знаю, що поряд зі мною активна прекрасна християнська молодь із захопленням поширює цей запис і буде орієнтуватися на нього. Тому хочу послати сигнал про існування альтернативної думки.
Я не є настільки мужнім, щоби в існуючому контексті наважитися на щось більшого, чим просто альтернативна думка, яка є також ортодоксійно християнською і ні в чому не протирічить навчанню Католицької Церкви, що більше – породжена тим навчанням.
Для тих, хто здавна точить на мене свої овечі ікла і хто тепер до того прилучиться: я не відношуся до “ЛГБТ руху” ніяк, мій стосунок до феномену наявності людей з нетиповою орієнтованістю вичерпується ортодоксійним прийняттям ВСІХ пунктів положення загального Катехізису Католицької Церкви що до гомосексуальності і гомосексуалістів, і співпадає з тим, що висловлює з цього приводу Папа Римський і сполучені з ним Католицькі Ієрархи.
ТИМ НЕ МЕНШ на передодню Дня захисту дитини і дня ходи у боротьбі проти загрози зі сторони ЛГБТ відтворюю тут свій коментар, доданий до відповідної предачі на Радіо Марія, яке є і моєю радіо-родиною, яку люблю і задля якої готовий посвячуватись у будь чому.
= Я не є прихильником впровадження ювенальної юстиції на території колишнього СРСР. Приймаю активну участь у захисті прав дітей та сім’ї, протидії т.з. “домашньому насильству” і дитячій занедбаності/відкинутості вже майже тридцять років. Маю досить жорсткої аргументації проти впровадження ювенальної юстиції на наших територіях у формах, в яких вона існує в країнах християнського Заходу
– АЛЕ НЕ ТОМУ, ЩО ЮВЕНАЛЬНА ЮСТИЦІЯ В ТИХ КРАЇНАХ Є ЗНАРЯДДЯМ ЛГБТ СПІЛЬНОТ!!!
Говорити так, це відводити очі людей від проблем, що дійсно існують. Кожний священик, якій сповідає, знає, як багато серед християнських (sic!) родин прихованих злочинів внутрішнього, що до сім’ї, характеру, коли пияка-звір б’є жінку на очах дітей і дітей на очах жінки; як поширені знущання психічні, вербальні, обмеження волі, що доводить жінок і дітей до самогубства, але насильники зазвичай прикриваються начебто принципами християнської моралі, мовляв: я вчу жінку бути чемною, я вчу дитину бути чемною – як хочу, так вчу, бо вони є моєю власністю.
Деякі церковні функціонери знайшли собі цапів-відбувайлів у вигляді ЛГБТ клоунів-активистів, яких часто-густо, як і взагалі геїв, вони за все життя в очі не бачили. Тому концентрують увагу і боротьбу саме на них, замість того, щоби підняти голос проти пияцтва в родинах, проти бійок, скандалів, криків, проти використовування ременя, шлангів для побиття малої дитини, яка дратує її власників – батька і матір вже самим своїм існуванням. Немовлята, викинуті на смітник, бо нема в Україні “вікон життя”, що повстали за ініціативою саме католицьких святих. Розлучення, які нищать дитячу психіку, і скандали і бійки що зазвичай передують тим розлученням. Жінки, що босоніж в одній нічній білизні ховаються десь по подїздах, притуляючи до себе переляканих дітей, бо втікли від очманілого агресивного чоловіка з сокирою. ТОЩО.
Очі немилосердних пастирів відвернуті від тих проблем, вони втікають від проявів сімейного свавілля. Яке – повторюю – є притаманним багатьом сім’ям, що у неділю відвідують церкви, йдуть до сповідей і причастя, вважають себе ґрунтовно віруючими.
Чи знають такі добрі пастирі статистики самогубств у наслідок насильства в родинах?
Я вже не кажу про необхідність підняти голос у захисті сиріт в більшості державних інтернатів: час йде, а ситуація тут мало змінюється, і діти-сироти в тих установах начебто “охоплені турботою”, бо мають купи і купи гуманітарної допомоги, державних дотацій і відпочинок на морі влітку та виїзди за кордон до європейських благодійників, які водночас є потенційними усиновителями. Так, все це мають – але їх буденні ситуації, приховані від українського загалу за стінами інтернатів, часто-густо є жахливими, неприйнятними, нелюдськими.
Але такий фактаж і таку реальність начебто “християнський” ортодокс здебільшого бажає не бачити або його виправдовує. Бо ж що це у порівнянню із фатальною загрозою зі сторони “веселкових клоунів-геїв”?
Так! Ювенальна юстиція була би конче потрібною в нашому середовищу.
Але в нашій країні її використовуют корумповані чиновники районного та обласного масштабів для того, щоби через погрозу відняття дітей створювати тиск на батьків і обкрадати їх – факти, і то численні, є, я знаю про що говорю.
Замість того, щоби підняти голос проти злочинності, яка нищить беззахисних дітей, засліплені своєю немилосердністю пастирі скеровують християн на легку здобич, розгортаючи полювання вже не на відьом і гаррі поттерів, але на “ЛГБТ спільноти”.
Та лишить їх – вони і без того не життєздатні і існує досить неформальних молодіжних ініціатив, типу “Оккупа́й-педофиля́й”, які виявляють, полюють, переслідують, б’ють, калічать і тортурують геїв.
Лишить, – геї у нашому суспільстві у більшості випадків приречені.
Займіться ПРАВДИВИМ захистом дітей і родин від РЕАЛЬНО ІСНУЮЧИХ ПРОЯВІВ НАСИЛЬСТВА. Так само і зі сторони державослужбовців. А ще більше від добре сформованих потужних безжалісних мафій, що десятки років спеціалізуються на торгівлі жінками і дітьми. Мафіями, що складаються так само і з заможних політиків, депутатів, чиновників, прокурорів, поліцейських…
Але для цього треба мати трохи християнської мужності, готовності пожертвувати життям тоді, коли мафії почнуть тиснути – бо з мафіями мати справу – це не ЛГБТ розганяти. Треба мати жертовне милосердя у серці, яке потрафить відгукнутися на біль і страждання, які зовсім поряд.
Чомусь український загал мляво відгукується на оголошену ходу. Хочете знати чому?
Тоді чесно відповісте на просте питання, будь ласка: хода є протестом проти того, ЩО ДІЙСНО Є, тобто побутового сімейного, мафіозного і державно-тіньового насильства, – або проти примари ЛГБТ, яких в радіусі километрів не бачно і не чутно?
Примарна мотивація, примарна скерованість дає примарну кількість учасників.
Шкода, що не вдається донести до пересічних християн реальності і милосердя, але лише саму ідеологію без фундаментального опертя на факти дійсності.
Пробачте.
