Схоже, в Дружківці і Костянтинівці зародилася нова традиція – проводити в День Незалежності України велопробіги по місцях Олекси Тихого, людини, який віддав життя за те, щоб наша Батьківщина була вільною і незалежною.
Чому два міста (плюс Костянтинівський район) виступають ініціаторами цих заходів? Тому що наше спільне минуле неможливо розділити, адже не тільки Олексієво-Дружківка, але навіть рідне село Олексія Івановича Іжевка в різний час територіально підпорядковувалися то одному, то іншому місту. З Дружківкою пов’язані багато важкі сторінки в житті цієї людини, в тому числі, суд над ним і Миколою Руденком в червні-липні 1977 року.
Можливо, нинішній рух за відродження пам’яті Олекси Тихого є запізнілим актом каяття його земляків, намаганням не допустити чогось подібного в майбутньому. Одним словом, немає кращого способу відзначити День Незалежності України, ніж гідно вшанувати пам’ять нашого земляка, що спочиває на Байковому кладовищі як національний герой.
Спочатку це були мітинги громадськості біля пам’ятника Олекси у дворі ЗОШ № 14, а потім, ніби стало тісно в замкнутому просторі шкільного двору, ідея святкування Дня Незалежності трансформувалася в велопробіги по місцях Олекси Тихого. У 2009 році велосипедисти Дружківки, Слов’янська та Костянтинівки проїхали по маршруту Олексієво-Дружківка – Іжевка – Новодмітріевка – Часів Яр – Дружківка. До цього був велопробіг Дружківка – Харків, куди в Літературний музей велосипедисти доставили матеріали для постійної експозиції про нашого земляка. Ці акції організовувалися, в основному, Товариством ім.О.Тихого та Української Народної Партією. Партія десь ділась, а у нинішньому році вперше за справу взялася Костянтинівська райдержадміністрація і зуміла провести цікавий захід на офіційному рівні.
Заздалегідь була складена програма і розроблено положення про велопробіг, призначені відповідальні. Напередодні, 12 серпня, в селі Іжевка, на подвір’ї Тихих, був проведений загальнорайонних суботник.
На участь у велопробігу подали заявки 29 людей: 12 з Дружківки, 11 з Костянтинівки, 5 з Костянтинівського району, 1 з Краматорська. Найстаршому, Сергію Давиденко з Дружківки, було 55 років, наймолодшому, Андрієві Тараману з Олександро-Калинове Костянтинівського району – 13.
Цього року команда Дружківки (капітан Віталій Колбунов) теж вперше отримала «офіційний статус» – у виконкомі їй вручили прапор міста та кілька буклетів. Була ідея одягнути всіх у футболки з емблемою Дружківки, але щось не зрослося.
Дружковчане стартували о 9.00 від пам’ятника О. Тихому у дворі школи № 14. Їх проводжали добрими напуттям секретар селищної ради Валентина Потапова, директор ЗОШ № 14 Наталія Вовкотруб, голова правління товариства ім.Олекси Тихого Євген Шаповалов, а священик Свято-Вознесенської церкви КП отець Ігор відправив молебень і побажав велосипедистам безпечної та щасливої дороги.
Проїхавши по тихих вулицях Олексієво-Дружківки та Новоселівки і викликавши непідробний інтерес у обивателів, які насилу представляють, що за свято нині святкують, наші хлопці щільною групою викотилися на широкий проспект Ломоносова і помчали в оточенні машин і автобусів. Уздовж траси вже були поставлені пости ДАІ, а на під’їзді до райадміністрації Дружківський велосипедистів на марші знімали Константиновські телевізійники.
Площа перед будівлею була заповнена велосипедистами, працівниками райвиконкому, журналістами, представниками громадськості, а біля входу в райадміністрацію, на склі, висів великий портрет Олекси Тихого – хіба можна було таке уявити п’ять років тому?
Після побудови до учасників велопробігу з коротким привітанням звернулися голова Костянтинівської райдержадміністрації, його заступники, були вручені почесні грамоти п’ятьом учасникам велопробігу з Костянтинівського району. Потім – короткий інструктаж про правила руху в колоні по центральних вулицях Костянтинівки, на яких уздовж всього маршруту стояли міліцейські пости – і велосипедисти в супроводі машин ДАІ вирушили в дорогу.
Це, дійсно, красиве видовище, і ті, хто не бачив його, можуть тільки пошкодувати!
По шляху проходження були дві заплановані зупинки, під час яких до учасників велопробігу зверталися краєзнавці, історики, посадові особи. Завуч новодмитрівського районного ліцею Надія Кондакова розповіла, яку роботу вони проводять останнім часом з увічнення пам’яті О. Тихого, і додала: «Щоб зрозуміти цю людину, потрібно просто пропустити його через своє серце».
І ось колона в’їжджає в зарослу, напівзруйновану Іжевку. Правда, то тут, то там видно живі острівці, невеликі приватні господарства – можливо, ще є шанс у малої батьківщини Олекси Тихого?
Зупинка біля рідної хати Олекси залишила важке враження – у будинку вже позривали підлоги. Якщо розберуть дах, дивитися буде просто нічого. Хоча як і раніше в саду ростуть плодові дерева, посаджені його руками, і все навколо овіяне його багаторічною присутністю. Директор Костянтинівського районного краєзнавчого музею в бесіді з нами поділилася планами збереження садиби Олекси Тихого, однак часу для цього майже не залишилося. До речі, кілька років тому подібний проект був переданий у Верховну Раду – як ви зрозуміли, депутати для нього грошей не знайшли, хоча для цього достатньо було двом з них відмовитися від матеріальної допомоги …
Проїхавши до кінця вулиці, колона згорнула за село і попрямувала до невеликого ставка, спорудженому в свій час з ініціативи Олексія Івановича іжевською толокою. На берегах досі ростуть верби, посаджені ним. Ось тут, під вербами, і пройшло завершення свята.
Спочатку представники райадміністрації подякували всім учасникам і вручили грамоти, у тому числі наймолодшому і найстаршому учасникам велопробігу. На наш погляд, заслуговував грамоти ще один хлопчина, кілька разів відставав, втрачав сили, але з Олексиною безкомпромісністю відмовлявся сісти в машину супроводу. Він таки доїхав до кінця, і його обличчя сяяло від щастя. Він зумів здобути головну перемогу – перемогу над самим собою! Безумовно, цей день стане важливою віхою в його житті.
Ну, а потім, під тихими вербами, у гладі ставка відбувся молебень по Олексі Тихому і всім, хто віддав життя за свободу і незалежність України. А після Божественного слова зазвучало слово поетичне. Костянтинівські поети читали свої вірші, які дуже гармонійно звучали на цьому місці і в цій обстановці. А додав фарб і поетичного напруження член Спілки письменників України Юрій Доценко, який не тільки прочитав свої вірші, але й пообіцяв підняти питання в обласній організації Спілки письменників України про проведення традиційних поетичних читань у День Незалежності України тут, під «вербами Тихого». Можливо, ми стали свідками зародження ще однієї традиції.
А коли все закінчилося і учасники велопробігу встигли підкріпитися консервами і свіжими овочами (з кулешем щось не вийшло), почався дощ, що лякав всіх з самого ранку. Мабуть, Бог чекав, коли люди завершать свою добру справу …
Внизу, як на долоні, лежала Олескієво-Дружківка. Наші велосипедисти, яких підганяв дощик, поїхали до неї найкоротшою дорогою, по степовому бездоріжжю – так ходив завжди з Іжевка Олекса Тихий, коли працював у Олексієво-Дружківці.
Його колишні колеги розповідають, що, йдучи через степ, він збирав польові квіти, приносив у вчительську і ставив на кожен стіл. Олекса любив дарувати людям свято і продовжує це робити досі!
Євген Фіалко.