На одній хвилі: Чи є хіп-хоп рушієм Арабської весни?

Ця серія публікацій є перекладом матеріалів з відомих англомовних ЗМІ на тему арабської весни. Складається вона з трьох статей. Перша «Ель Женераль і реп-гімн близькосхідної революції» Друга «Гнів, Реп і Революція: погляд з середини на вибух арабської молоді»

Ці статті начебто про одне й те саме — революційну арабську молодь, яка здивувала весь світ, і хіп-хоп, який їх надихав і підтримував. Але кожна стаття додає щось своє: деталі, ракурси, штрихи — і маємо доволі цілісну картину і на додачу гарний настрій від зустрічі з гарними людьми.

А ще, ця картина дуже пізнавана, адже, як кажуть дійові особи цих історій: «Завдяки глобалізації світ стає єдиним, кордони зникли» та «Де б ви не були: в Тунісі, Каїрі чи Манамі, усі молоді араби — на одній хвилі».

Чи тільки молоді араби?

Чи є хіп-хоп рушієм Арабської весни?

Оригінал статті з фото:

«Is hip hop driving the Arab Spring?» by Cordelia Hebblethwaite, BBC News, 24 July 2011
http://www.bbc.co.uk/news/world-middle-east-14146243

Музика й революції мають довгу історію. На відміну від хіп-хопу в арабському світі. Арабська весна переходить у літо, чи можна сказати, що хіп-хоп став одним з рушіїв революції?

«Пане Президент, … з людьми поводяться як з тваринами… ми живемо як собаки».

Це слова з пісні «Раіс леблед[1]», яку написав молодий туніський репер Ель Женераль, його справжнє ім’я Хамада Бен Амор.

Наприкінці 2010 року він, тоді ще маловідомий репер, розмістив цей трек разом з простеньким відео на своїй сторінці у Фейсбуці.

Різкі та гнівні слова — про корупцію, безробіття та бідність — були адресовані тодішньому президентові Зін ель-Абідін Бен Алі.

Без прикрас

За лічені дні ця пісня рознеслася по країні. Її співали під час вуличних демонстрацій по всьому Тунісі.

«Звісно, не Ель Женераль зініціював початок туніської революції, але він і „Раіс леблед“, безперечно, були одним з її суттєвих факторів», — зазначає музичний журналіст Енді Морган.

«„Раіс леблед“ відкинула всю зовнішню атрибутику та видовищність жанру і повернула його прямо до його основ — людина біля мікрофону просто розповідає про те, що є», — пояснює він BBC World Service.

З боку юнака це був відважний вчинок, за який він поплатився триденним ув’язненням і допитами у січні 2011 року.

«Природно, він був мішенню, адже його мистецтво і музика стали могутнім символом революційного руху», — говорить Мартін Бач Ларсен з групи Freemuse (організація, що захищає права музикантів у світі).

Самовираження

Жанр хіп-хоп вирізняється прямотою вираження, різкою відвертістю, які притаманні йому від початку», — каже Енді Морган.

Але в багатьох жорстко-контрольованих арабських державах саме ця особливість жанру утруднює музикантам можливість виразити себе.

Дійсно, до сьогодні хіп-хоп та реп майже не мали можливості проникнути на Близький Схід — особливо в Палестину та Марокко.

Але за останні місяці хіп-хоп, схоже, стрімко набуває популярності в багатьох країнах Арабської весни, включно з Єгиптом, Лівією та Сирією.

«Арабський хіп-хоп є дуже молодим. Це музика боротьби», — каже 27-річний Мохамед ель-Діб, єгипетський співак хіп-хопу з Каїру, більше відомий просто як Діб.

До революції він, як він каже, намагався знайти якусь тверду опору посеред моря пісень про любов, які в Єгипті заполонили радіопростір.

І хоча його музика мала деяке політичне забарвлення, слова він підбирав дуже обережно.

«Зазвичай я уникав прямих визначень. Я казав „вони“ або „великі дядьки“ і ніколи не казав „уряд“, ніколи не казав „Мубарак“», — пояснив він.

Цей стан речей змінився під час протестів на майдані Визволення, коли такі репери, як Діб, одними з перших піднялися на сцену.

«Ці революції зруйнували бар’єр страху і мовчання», — розповідає Омар Офендум, сирійсько-американський співак хіп-хопу, один з музикантів, які створили трек #Jan25 — «25 січня», це день початку масових протестів в Єгипті.

Наступний фронт

Наступною країною, де хіп-хоп, схоже, дуже швидко вийшов на сцену, була Лівія — переважно в районі м. Бенгазі.

«В Лівії буквально з нікуди раптом з’явилася маса музикантів», — розповідає Мартін Бач Ларсен з групи Freemuse.

«Здебільшого вони просто радіють раптовій можливості показати свої домашні розробки та свою власну музику і вийти на міжнародні медіа.»

У більшості випадків в їх середовищі немає менеджерів, лейблів, ніяких авторських прав на музику.

Музика переважно розповсюджується через Інтернет, головним чином через Ютуб, Фейсбук та Твіттер.

Хоча для більшості артистів в регіоні труднощі залишаються.

«У Сирії ситуація погіршується з кожним днем; у зв’язку з заворушеннями, що не припиняються, ніхто не може точно повідомити про кількість нападів на активістів правозахисного руху, артистів та музикантів», — говорить Мартін Бач Ларсен.

«Ми отримуємо повідомлення, але це крапля в морі», — продовжує він, і додає: Freemuse вважає, що сирійського співака могли вбити за висловлювання проти Президента Башара аль-Асада.

Омар Офендум не повертався додому в Сирію з того часу, як там почалися протести, але каже, що вирішив зробити це — хоча добре усвідомлює, який це ризик.

«Вони говорять про президента і його найближче оточення на весь голос — тисячі людей скандують.

Бачити те, що відбувається, — це вже перемога, адже цензура в цій країні одна з найжорсткіших», — говорить він BBC.

Що цікаво, зауважив він, щоб донести свої меседжі, музику використовують обидві сторони.

«Цей режим дійсно підтримують мільйони, і є хіп-хоп музика, створена в підтримку режиму, і рівно є музика, створена на протидію йому.»

Чия культура?

Чи не дивує, що хіп-хоп має такий вплив на Близькому сході?

Зовсім ні, на думку Діба, який співає реп переважно арабською: «Я думаю, що аргумент „хіп-хоп є американським“ більше не актуальний.

Завдяки глобалізації світ стає єдиним, кордони зникли.

Я маю на увазі, що ось я зараз вдягнений у джинси — то що, мені не носити джинси тому, що вони американські?

Треба в різних суспільствах брати хороше, а погане відкидати».

«Хіп-хоп близький арабській культурі — адже він базується на поезії, а араби дуже люблять і тонко відчувають поезію», — додав він.