ПОМЕР ПЕТРО РУБАН –
митець, член Української Гельсінкської групи з 1985 року
та Організації Українських Націоналістів.
Народився він 10 січня 1940 року в Конотопі на Сумщині. Упочив 26 вересня 2011 року в Києві.
Батько його Василь був льотчик. Потрапив у німецький полон, за що був репресований радянською владою. До сім’ї не повернувся. Вітчим теж був військовий. Мама працювала в торгівлі.
1959 р. Петро був засуджений за ст. 138 КК УРСР на 8 р. позбавлення волі. 1968 засуджений за ст. 62 ч. 1 і ст. 222 КК УРСР (“антирадянська агітація і пропаганда” та “незаконне володіння зброєю”) на 5 р. позбавлення волі. Покарання відбував у політичних таборах у Мордовії. В ув’язненні оволодів спеціальністю різьбяра по дереву методом інтарсії. Табірна адміністрація заохочувала таку роботу, давала йому замовлення.
Після звільнення в 1973 направлений у м. Прилуки Чернігівської обл., де після закінчення вузу працювала за розподілом його дружина Лідія. Петро влаштувався різьбярем по дереву на Прилуцькому меблевому комбінаті.
З дозволу художнього фонду УРСР Петро Рубан здавав роботи, виготовлені ним у своїй домашній майстерні, у художній салон-магазин у Києві. Його роботи мали успіх, він неодноразово виконував замовлення Ради Міністрів УРСР, обкому КПУ, Зовнішторгу. Робота “Шахова книга” одержала в 1974 другу республіканську премію.
“Справа Рубана” 1976 р. була порушена після того, як він виготовив до 200-річчя США подарунок американському народові – дерев’яну книгу, на обкладинці якої зображено статую Свободи і зроблено напис “200 років”. Працював над нею 8 місяців. Невідомі зламали двері домашньої майстерні Рубана і викрали книгу. В прокуратурі йому порадили “забути” про це: “Сліди ведуть туди, де ми не компетентні провести обшук. Нема такого закону, який давав би вам право робити такий подарунок, але нема й такого закону, який забороняв би це робити. Влада вважала за потрібне вчинити так, щоб запобігти піднесенню подарунка”.
13 жовтня 1976 р. Петра Рубана заарештували. 29 грудня Прилуцький народний суд розглянув справу звинуваченого за ст. 81 ч. 3 КК УРСР (“крадіжка державної власності”) і ст. 150 КК УРСР (“приватнопідприємницька діяльність”). Рубану інкримінували здачу в художній салон 73 сувенірів, “виготовлених поза обліком на підприємстві”, а також крадіжку матеріалів на комбінаті.
Академік Андрій Сахаров вважав, що ця справа – помста КГБ за участь Рубана у винесенні з табору “Щоденника” Едуарда Кузнєцова. Листа з проханням втрутитися в цю справу А.Сахаров надіслав новообраному президентові США Джіммі Картеру. На захист Рубана виступив Левко Лук΄яненко, надіславши листа “Зупиніть кривосуддя!” редакції журналу “Народна творчість та етнографія”.
Суд засудив Рубана до 8 р. ув’язнення і 5 р. заслання. Після суду Рубану не дали ознайомитися з протоколом судового засідання, внаслідок чого спотворені його висловлювання послужили приводом для чергового звинувачення. Так, він сказав в останньому слові, що його судять тому, що він “боровся за відокремлення України від СРСР”, а в протоколі суду записано: “Я боровся і буду боротися за відокремлення України від СРСР”. Рубан подав касаційну скаргу, вирок скасували і справу повернули на нове розслідування. Через 10 днів заступник прокурора УРСР вказав на необхідність “провести перевірку щодо притягнення Рубана до відповідальности за ст. 187-1 КК УРСР”. До справи долучилися і співробітники КГБ.
18-29 квітня 1977 р. Чернігівський обласний суд розглянув справу Рубана, звинуваченого за тими ж двома статтями, а також за ст. 187-1 КК УРСР (“наклепи на радянський державний і суспільний лад”). Інкримінували записи, які він зробив у мордовських таборах (8 зошитів) і листи дружині з табору (усе це свого часу пройшло табірну цензуру), усні висловлювання, а також спотворені висловлювання на попередньому суді.
Суд засудив Рубана до 6 р. ув’язнення в таборі особливого (камерного) режиму, 3 р. заслання, повернення “незаконного прибутку” і конфіскації власности – недобудованої хати (сім’я Рубанів з двома дітьми третій рік жила в хліві, доки будувалася хата). Визнаний особливо небезпечним рецидивістом. Звинувачення в “крадіжці матеріалів” (ст. 81) суд зняв.
Покарання П.Рубан відбував у таборі УЛ-314/60 у Луганській обл.. Неодноразові пропозиції співробітників КГБ відмежуватися від «націоналістів, які використовують його ім’я в антирадянській агітації», категорично відхиляв.
Звільнений у 1985. Того ж року – вже останнім– вступив у репресовану правозахисну організацію – Українську Гельсінкську Групу. Домагався виїзду в США для проведення операції та лікування сина-інваліда Марка, за що 9 липня 1985 р. знову заарештований і засуджений 29 листопада Чернігівським облсудом за ст. 62 ч. 2 КК УРСР на 9 р. таборів особливого режиму і 4 р. заслання з визнанням його особливо небезпечним рецидивістом. На суді захищався сам і оголосив голодівку з вимогою дозволити паралізованому синові виїхати з СРСР на лікування.
Карався в таборі особливого режиму ВС-389/36-1 (сел. Кучино, Чусовського р-ну, Пермської обл.). У 1987 став на статус політв’язня, за що його неодноразово запроторювали в ШІЗО (штрафний ізолятор) і ПКТ (приміщення камерного типу). 8.12.1987 переведений у табір ВС-389/35.
31 січня 1988 року під тиском світової громадськости його дружину Лідію і сина-інваліда Марка таки випустили в США. Сам Петро звільнений 25 травня 1988 і висланий із СРСР. Його прийняв президент США Рональд Рейґан. Був зарубіжним представником Спілки Української Молоді (СУМ), Української Національної партії (УНП), Української Міжпартійної Асамблеї (УМА). У вересні 1989 виключений з УГС “за невизнання основних статутних принципів Спілки”.
Повернувся в Україну. У січні 1996 на II конференції Організації Українських Націоналістів в Україні (ОУНвУ) обраний заступником Голови Головного Проводу. Мав бізнес. Деякий час жив за кодоном.
Указом Президента України від 8.11. 2006 як член УГГ нагороджений орденом «За мужність» І ступеня.
Схилімо голови перед пам΄яттю митця і правозахисника, мужньої людини і патріота.
Прощання з Петром РУБАНОМ о 9 годині ранку 28 вересня біля моргу Жовтневої лікарні на вул. Мечникова, 5. Їхати на ст. метро “Кловська”, йти вулицею Мечникова вниз хвилин 5.
Похорон того ж дня в Конотопі.
Тел. родича: 093-311-23-63.
Бібліоґрафія:
І.
Заява-протест Генеральному прокуророві СРСР // Інформаційний бюлетень № 4. Листопад 1978 року. – Закордонне представництво Української Гельсінкської Групи. Нью-Йорк, 1981. – С. 48-51; Те ж: Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінкських угод: Документи і матеріали. В 4 томах. Харківська правозахисна група. Харків: Фоліо, 2001. Упорядники Є.Ю.Захаров та В.В. Овсієнко. – Т. 3. – С. 198-201.
Петро Рубан. Перед тим, як Стуса вели на смерть, він кричав: “Хлопці, та робіть же хоч що-небудь, бо інакше нас усіх поодинці передушать”. – День, № 119 (656). – 1999. – 3 липня.
ІІ.
ХТС.— Нью-Йорк: Хроника, 1977, вип. 43.— С. 98; вип. 44.— С. 103, 110, 111, 113; вип. 45.— С. 13; вип. 47.— С. 7, 146; 1978, вип. 48.— С. 21, 22, 67, 167; вип. 50.— С. 77; 1979, вип. 53.— С. 181-186.
Л.Лук’яненко. Не дам загинуть Україні! – К.: Софія. – 1994. – С. 158-166.
Український правозахисний рух. — Балтимор-Торонто: Смолоскип, 1978.— С. 227, 228.
Інформаційні бюлетені Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінкських угод.— Балтимор-Торонто: Смолоскип, 1981, випуски 1978-1980 рр.,— С. 12, 33, 36, 38, 77, 80.
Українська Гельсінкська Група. 1978-1982. Документи і матеріяли. — Торонто—Балтимор: Смолоскип, 1983. — С. 11, 16, 17, 61, 417, 575-578, 611, 612, 708, 854, 916, 920.
Вісник репресій в Україні. Закордонне представництво Української Гельсінської групи. Редактор-упорядник Надія Світлична. Нью-Йорк. 1980–1985 рр. – 1981: 3; 1984: 5-59; 1985: 7/8-1, 9-5, 11-2.
А.Сахаров. Воспоминания. – М.: Права человека, 1996. – С. 679.
Українська Гельсінкська Група. До 20-ліття створення.— К.: УРП, 1996.— С. 21-22.
А.Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні.— К.: Видавництво ім. О.Теліги.— 1998.— С. 417, 611-612.
Українська Гельсінкська Група. 1978-1982. Документи і матеріяли. — Торонто—Балтимор: Смолоскип, 1983. — С. 11, 16, 17, 61, 575-578, 708, 854, 916, 920.
Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінкських угод: Документи і матеріали. В 4 томах. Харківська правозахисна група. Харків: Фоліо, 2001. Упорядники Є.Ю.Захаров та В.В. Овсієнко. – Т.1. – С. 29, 31, 34, 47, 98, 136-138; Т.3. – 73-74, 86, 98, 100-101, 120, 143, 198-201; Т.4. – 110.
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”. – 2006. – 1–516 с.; Частина ІІ. – 517–1020 с. (Рубан П.: с. 623-626).
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 542-543.
Ірина Рапп, Харківська правозахисна група. Останні виправлення вніс Василь Овсієнко 27.09. 2011.