Дія перша
Віктор Янукович сидить у себе в кабінеті в резиденції Межигір’я на золотому унітазі,прикрашеному діамантами. Він читає книжку Анни Герман “Червона Атлантида”. Заходить Ганна Герман.
ГЕРМАН. Я так і думала,що Дарка Чепак збрехала. У вас в туалеті таки є коштовне каміння! (роздивляється унітаз) А нічого так, шляхетненько. Треба і собі подумати.
ЯНУКОВИЧ. Хто б тебе в туалет до мене пустив? Це мій кабінет. Дарка –чесна дєвушка. Ніколи не бреше.
ГЕРМАН. Ви, перепрошую,унітаз в кабінеті поставили? Оригінально!
ЯНУКОВИЧ. (гнівно) Хто каже,що у мене унітаз золотий –той бреше. Це – крісло,а не параша!!! Хочеш посидіти?
ГЕРМАН. Дякую,я постою.
ЯНУКОВИЧ. Я давно знаю:в ногах правди нема. Краще сісти. Он Тимошенко сіла і вставати не хоче. Суддя каже їй суворо:“Встаньте,підсудна!”. А вона лагідно:“Дякую,я посиджу”. Сідай.
ГЕРМАН. Ще встигну посидіти.
ЯНУКОВИЧ. Як надумаєш,то скажи. Я тобі забезпечу.
ГЕРМАН. Тільки разом з вами. (сідає на стілець)
ЯНУКОВИЧ. А я вже своє відсидів (встає). Книжку читаю. Твоя однофамільниця Герман написала. Тільки ти Ганна,а вона Анна. “Червона Атлантида” називається. Таку баланду травить,такий порожняк гонить…Ти не читала?
ГЕРМАН. (квапливо) Ні,ні!
ЯНУКОВИЧ. Якби ти так бодягу написала,то я б тебе ніколи у прес-секретарі не взяв би.
ГЕРМАН. (гордовито) Перепрошую. Я пишу,як професор.
ЯНУКОВИЧ. (насторожено) Який професор?
ГЕРМАН. Будь-який. Табачник,наприклад.
ЯНУКОВИЧ. Табачник гарно пише про немитих галичан.
ГЕРМАН. (ображено) Може,мені, прошу пана, ще й у душ сходити?
ЯНУКОВИЧ. Іди,а я тобі спинку потру (сміється). Я,Ганно, не якась там Анька Герман. Я за жізнь багато знаю. Думаю,що треба і собі книжку написати.
ГЕРМАН. А ви вже написали. Я ж чого прийшла? (протягує Януковичу книжку “Opportunity Ukraine”).
ЯНУКОВИЧ. Коли ж це я встиг? Та ще й англійською. Я хіба англійську знаю?
ГЕРМАН. O,yes!
ЯНУКОВИЧ. Ганю,ти як в тому кіні “Джентльмени удачі”:“Єс,Єс,обехаес”. Там він ще золоту шапку вкрав. Душевне кіно. І чого вони його комедією назвали? Там плакати хочеться. Людина за якусь шапку зону топче.
Герман витирає сльозу з куточка ока.
Завіса.
Дія друга
Янукович у себе в кабінеті балакає з міністром освіти Дмитром Табачником. З вулиці чути гасло: «Спасибо жителям Донбасса за президента Гондураса». Янукович визирає у вікно.
ЯНУКОВИЧ. Демонстрація якась. А в Гондурасі президент теж наш?
ТАБАЧНИК. Всюди наші.
ЯНУКОВИЧ. І Обама?
ТАБАЧНИК. І Обама!
ЯНУКОВИЧ. Тож я дивлюся,що він на шахтьора після зміни схожий. (задумливо) На якій це він шахті в нас працював? Треба демонстрантів до Вашингтона послати. Хай скандують:«Спасибо жителям Донбасса –за Обаму и программу НАСА».
ТАБАЧНИК. Анекдот уже такий придумали. Питають:“Чого в Донецьку вулиці порожні?”. Відповідають:“Бо там людей на вулицях хапають і до Києва на керівні посади відправляють”. (сміється)
ЯНУКОВИЧ. І що тут смішного? Я тобі,Діма,правду скажу. Хотів я і міністром освіти нашого,донецького. Але такого знавця музейних експонатів,як ти – не знайшов.
ТАБАЧНИК. Музейні експонати я люблю. Кожен день ними милуюся.
ЯНУКОВИЧ. По музеях ходиш?
ТАБАЧНИК. Вдома у себе.
ЯНУКОВИЧ. Діма,я книжку написав.
ТАБАЧНИК. Чув. Преса писала.
ЯНУКОВИЧ. Що пишуть?
ТАБАЧНИК. Хочуть на Нобелівську премію висувати. Не знають в якій області.
ЯНУКОВИЧ. В Донецькій. В якій же іще? Не на Галичині ж. Ганна Герман мені кілька екземплярів принесла…
ТАБАЧНИК. Ця немита галичанка!!!
Заходить Герман обмотана рушником.
ГЕРМАН. Дуже перепрошую,чого це я немита? Я,панове, щойно з душу. Помилася. (кокетливо) Віктор Федорович мені спинку потерти обіцяв.
ТАБАЧНИК. (похмуро) Потер?
ГЕРМАН. А вас,пане,жаба задушила?
З вулиці чути шум. Янукович знову підходить до вікна.
ЯНУКОВИЧ. Чого це їх “Беркут” розганяє?
ТАБАЧНИК. За сатиру.
ЯНУКОВИЧ. Діма,що з тобою? Анекдоти тупі розказуєш. А тут сатиру знайшов. «Спасибо жителям Донбасса…» –це подяка мудрим шахтьорам за обрання такого мудрого президента. Ой,пора тебе міняти.
ТАБАЧНИК. А Патріарх Кіріл,між іншим,казав,що я совість нації.
ЯНУКОВИЧ.(у вікно) Безсовісний. Як руку викрутив! Йому ж боляче.( в кімнату) Народ Донбас поважає. Бо той ніколи не стояв на колінах. І не стане! І ніякої сатири. (у вікно) Він його в автозак пхає. Як же їм допомогти?
ГЕРМАН. Ви їм книжку з автографом подаруйте.
ТАБАЧНИК. Щоб було що читати в камері.
ЯНУКОВИЧ. Точно (хапає книжку і біжить на вихід).
ТАБАЧНИК. Ваші читачі в сізо і висунуть вас на Нобелівську премію.
Герман і Табачник закохано дивляться одне на одного.
Закінчення:
ТАБАЧНИК. Ваші читачі в сізо і висунуть вас на Нобелівську премію.
Герман і Табачник дивляться одне на одного. Герман витягає з-під намотаного на неї рушника букет квітів і привітно посміхається Табачнику.
ТАБАЧНИК. Ганно Миколаївно, ви помиритися хочете?
Герман продовжує лагідно посміхатися і йде Табачника. Раптом вона починає лупцювати його по обличчю.
ТАБАЧНИК. Ганно Миколаївно, за що? ГЕРМАН.Я не Ганна Миколаївна.
Герман зриває зі свого обличчя маску.
ГЕРМАН. Я – Дарія Степаненко, студентка Києво-Могилянської академії. Німа сцена.
Завіса.Всі події і персонажі вигадані.