На відео, яке вдалося отримати з камер спостереження, видно, як двоє чоловіків, один з яких у формі міліціонера, буквально за руки і ноги витягують літню жінку із церкви Покрови Пресвятої Богородиці на вул. Личаківській у Львові.
З’ясувалося, що об’єктом такого «затримання» була 50-річна мешканка села Верхня Білка Любов Дмитрашко. Її разом з іншими торговцями незадовго до зафільмованих подій міліціонери вигнали зі стихійного ринку на вулиці Личаківській, повідомляє «Погляд на тиждень» на телеканалі ZIK.
Однак лише Любові Дмитрашко наказали йти з ними в опорний відділ міліції – щоб скласти адмінпротокол. Жінка відмовилася. Міліціонери йшли за нею аж до церкви Покрови на вул. Личаківській. До церкви жінка зайшла попросити води чи ліків, бо почувалася погано від хвилювання.
«Я пішла наверх на Личаківську, до автобуса. Йшла під гору, а було так спекотно у той день, а я в куртці і вже чую, що мені так погано, що я не дійду до аптеки, аби купити барбовала звичайного, що я приймаю для заспокоєння. І вже так в очах потемніло. Ну, думаю, до церкви вступлю і відпочину, води вип’ю, а вони (міліціонери, – ред.) за мною туди», – розповіла потерпіла.
http://www.youtube.com/watch?v=mOyIu5Gf16w
http://www.youtube.com/watch?v=LtfGs04wuWo
І оце дії міліції, правоохронного органу, який повинен захистити людину, а тим більше жінку? Господи, змилуйся! Церква спокон віків була місцем, де особа могла знайти захист. Але… не від Львівської міліції. Це не ганьба це властиво їх правдиве обличчя. Вони бандита не зачіплять, бо лячно, а може й на тако, що у “законі” потраплять. А беззахисних людей вони й палицями поб’ють ( як 21 квітня у піцерії на Сихові) і поволочуть по долівці жінку. Так, дуже вразили ті двоє “працівників”, які спостерігали за цим глумом і навіть пальцем не рушили. Шкурне воно усе, дешеве і боягузливе. Може, тому й ховається за мурами, де повинна панувати найвища святість – віра.
повністю підтримую Ваші коментарі мені соромно і прошу вибачення за дію цих двох священиків
Дякую, Всечешнійший Отче Володимире, що перепросили за усіх них церковних службовців, включаючи о. Андрія. Він до цього не додумався. Та й взагалі інтервю виглядало дуже театрально. Гарно, що о. Андрій посміхається, але посміхатися при обговоренні такої справи, яка трапилася саме у тій церкві, де він душпастирем не думаю, що доречно. Ще не так давно власне священики були провідниками, духом громади. Тому до них тягнулися людини. Особливо, коли траплялася біда. А тут “ну не знаю?” Треба знати, о. Андрію, як у таких ситуаціях священник і його помічники повинні діяти! Треба мати відвагу зупинити брутальність і несправедливість. Ісус Христос пішов на муки заради цього, тому ми у нього віримо. Горнемося до тієї правдивої посвяти заради ближнього Священником будь хто бути не може. Лише людина, яка твердо стоїть на християнських засадах, вірить щиро і непохитно у те, що проповідує, а найголовніше ДІЄЮ готова стати на захист покривджених. Пригадаймо святі імена Андрея Шептицького, Йосипа Сліпого, о.Володимира (Романюка), тих численних священників, які загинули у холодах Сибіру чи у шанцях разом зі своїми вірними під час війни.
Зараз мирний, хоча дуже неспокійний час і невинну людину ніхто не захистив, навіть не виявив бажання зробити зусиля (!), а що тоді казати, якщо б це був воєнний час?
Не дивуйтеся,що менше і менше людей йдуть до церкви. Інколи краще помолитися вдома чи під куполом неба.