У Шахтарську минулого тижня відбулася ще одна акція студентів, які висловили свою позицію проти примусової праці та поганих умов проживання. Історія ця почалася не вчора, однак цікаво те, що саме в провінції знайшлася студентка настільки смілива, щоб продемонструвати свою позицію та постояти за себе і своїх подруг. Тетяна Кочеткова, учениця Шахтарського педагогічного училища, показала всій Україні, як не боятися адмінресурсу навіть у маленьких містечках.
Взагалі, проблема полягала в тому, що дівчат, яких у педучилищі переважна частина, змушували прибирати. Територія біля училища, недалеке звідти звалище, і траса Ростов-на-Дону – Донецьк. Вдень, коли вони мали би вчитися, вони замість цього, купуючи приладдя, йшли мести трасу. Мало того, що це погано впливає на знання, точніше на їхню відсутність, а, до речі, контрактна освіта в училищі не з дешевих, від 2 тисяч гривень на рік, так ще й життя студентів піддавалося небезпеці. Цим, як кажуть, вже зацікавилася обласна прокуратура.
З часів Радянського Союзу примусова праця студентів вважался цілком виправданою. Однак тоді держава платила стипендії всім, хто вчився, і в літніх таборах, в яких працювали студенти, їх забезпечували їжою та житлом. А зараз студенти платять за своє навчання самі й все одно змушені прибирати, хоча для цього існують комунальні служби.
Після того, як Тетяна висловила загальну позицію усіх своїх подруг стосовно того, що їм не подобається і замість, і після навчання прибирати вулиці, її ніхто зі студентів прямо не підтримав. Усі бояться. Однак завдяки широкому розголосу ситуації дівчину не відсторонили від занять, не виключили, а навпаки – поводяться з нею найлагіднішим чином.
То чому ж у Шахтарську знову зібрали мітинг, на який приїхали донецькі та київські студенти для підтримки? А тому, що адміністрація навчального закладу уроків із ситуації не винесла і знову примусила студентів прибирати.
Напевно, в самому процесі прибирання, нічого поганого немає. Про це й каже директор Шахтарського педагогічного училища Наталя Землянська: «Таня відмовилася брати участь у суботнику, це її право, її громадянська позиція – я її оцінювати не буду. Жодних репресій, претензій до неї немає і не буде. Непогано було б, якщо б було більше грошей у держави, якщо б були кращі дороги, якщо б була краща матеріальна база у закладу. Щоб наші студенти менше працювали, але маємо те, що маємо. Є така дефініція, як трудове виховання. Якщо вони не хочуть, то ми не наполягаємо, але повірте – дуже дивно: наші колеги, майбутні вчителі, відмовляються прибирати».
Жахи у гуртожитку
Проте є така річ, як остання крапля. Не лише примусовим прибиранням незадоволені студенти. З’ясувалося, що в навчальному закладі немає нормальних умов не те, що для проживання, а навіть для навчання. Корпуси виглядають жахливо, в них вибиті вікна, тому не дивно, що взимку там холодно.
Стосовно ж гуртожитку розомва окрема. Таня Кочеткова каже: “Душу у нас немає, скільки я тут вчуся. Верніше, є два души на першому поверсі, однак вони не працюють. До недавнього часу на цьому поверсі жили будівельники. Їм, я так розумію, здавали тут кімнати. Тож вони часто пиячили і чеплялися до нас, це жахливо, я намагалася їх уникати. А миємося ми в тазику. Взимку ще й дуже холодно, в моїй кімнаті, наприклад, було 8 градусів”, – зазначає дівчина. Всі ці слова підтверджує і колишній вихователь з гуртожитку.
Треба зазначити, що колишні вчителі та студенти навчального закладу також прийшли підтримати Тетяну, і всі вони, як один, казали про те, що умови навчання та проживання в Шахтарському педучилищі просто нестерпні.
Зазвичай, саме студенти починають революціЇ, саме ця верства населення є найбільш активною. Але дуже показовим виглядає той факт, що на Донеччині, не в обласному центрі, за останні кілька місяців стався вже другий подібний соціальний вибух. У Горлівці раніше студенти вийшли на масовий протест проти грошових поборів. У Шахтарську протестували вже проти всього в комплексі: і проти поборів, і проти примусової праці, і проти поганих умов гуртожитку. Звісно, це перш за все, стосується особистих проблем студентів, однак скидається на те, що навіть у провінційних містечках молодь починає розуміти, що можна та потрібно боротися за свої права.
Взято: http://ngo.donetsk.ua
