Дещо про цінний досвід канадського парламентаризму.
Ігор Осташ, Посол України в Канаді (2006-2011 рр.)
Однією з умов демократичного розвитку є відокремлення бізнесу від політики, що є основою боротьби з корупцією. Це гасло Майдану і на сьогодні є для нас стрижневим. У канадській системі заслуговує на увагу прозорість фінансування політичних партій. Логіка проста – партія повинна бути спроможною показати кожен долар чи гривню, зібрану для проведення виборчої кампанії. Збір коштів на вибори кожна партія проводить відкрито, як правило, це робиться у престижних залах із запрошенням місцевих бізнесменів і симпатиків партії. Але головний запобіжник “олігархізації” політичних партій, – одна людина може внести у “партійний котел” максимум тисячу доларів! Виняток робиться лише для пожертв за заповітами померлих прихильників партій. На минулій виборчій кампанії “працювали” гроші… покійника у провінції Британська Колумбія, який заповів десь сотню тисяч доларів політичній партії.
Кожен жертводавець робить це публічно й отримує посвідку – для зменшення сплати податків. (Уявляю собі українські реалії: на другий день багато бізнесменів, що підтримали опозиційні партії, побачать “маски-шоу”). Результати збору коштів оприлюднюються, і це перший рейтинг політичних партій перед виборами.
До речі, саме через скандал з партійними фінансами ліберальна партія за часів прем’єр-міністра Пола Мартіна втратила владу.
Пригадую, як ми свого часу обстоювали державне фінансування партій, залежно до результатів виборів. Ми тоді розуміли, якщо немає державного фінансування, то буде фінансування олігархів. “Святе місце порожнім не буває”…
Сьогодні в Україні маємо парламент і уряд великого бізнесу, великих монополій, а це речі несумісні з політичною відповідальністю за прозорі і чесні рішення щодо державних фінансів і ресурсів.
У Канаді важко уявити кандидата в депутати, який щось пропонує виборцям, – комп’ютери чи спортивну форму. А гречки канадці взагалі не їдять… Така спроба була б останньою для кандидата. Для правової країни нормою є те, що депутати працюють так, щоб кожен громадянин був спроможний сам собі купити цієї “гречки”, скільки він хоче.
Одне з моїх найглибших вражень від політичної Канади – з’їзд ліберальної партії у Монреалі, який тривав чотири дні. На пост голови партії, крім діючого, претендувало ще четверо кандидатів, серед яких був і політик українського походження. Процедурно це виглядало так: щоразу вибував один кандидат, поки не залишився один. Усі п’ятеро презентували свою програму, і виглядало це як змагання інтелектів. А зараз на пост лідера лібералів претендують восьмеро (!) кандидатів. У нас важко уявити собі, як в українських партіях відбуваються альтернативні вибори… У Канаді політична традиція така, що лідер, який програв парламентські вибори, відразу ж подає у відставку. У нас же навіть результат 0,3% чи 1% здобутих голосів виборців не є підставою для змін.
Змагальність влади і опозиції є основною ознакою парламенту. Щодня відбувається процедура запитань уряду, яка триває годину, і у цей момент у парламенті сидять усі члени уряду на чолі з прем’єром, які одночасно є і депутатами. У такий спосіб прем’єр практично щодня звітує про всі кроки уряду і змушений публічно реагувати на все, що відбувається в країні.
У канадському парламенті не може бути порушення процедури, як це було у випадку з ратифікацією харківських угод чи скандального мовного закону, – бо рішення з порушенням процедури не схвалить сенат і не підпише генерал-губернатор.
Парламент у Канаді відкритий для людей, будь-хто може прийти до парламенту на екскурсію. Особливо багато тут школярів і студентів! Виборці повинні мати можливість бачити, як працюють їхні обранці. Це святе. Думаю, нам варто замислитися над проектом, подібним до прозорого купола реконструйованого рейхстагу. Замість існуючого закритого купола треба зробити купол прозорий, через який кожен виборець міг би бачити, чи його обранець у залі, чи голосує сам за себе, чи за сусіда… Ви би бачили, що відбувається перед голосуванням у канадському парламенті. Це театр, у якому звучать, умовно кажучи, три дзвінки, і це є момент істини для депутата – він за будь-яких умов має бути в залі. Повторюю, за будь-яких! Жодних виправдань. Інакше це загрожує депутату жорсткими санкціями фракції.
У канадській політичній системі є таке явище, як міноритарний уряд. Це коли не створюється коаліція для отримання більшості, а уряд формує партія, яка набрала найбільшу кількість голосів – це може бути 30-40 відсотків. Був свідком того, як міноритарний уряд консерваторів на чолі зі Стівеном Гарпером понад два роки був при владі. Це є найвищий пілотаж управління, бо прийняття кожного рішення в парламенті вимагає підтримки хоча б частини опозиції. У такій ситуації треба шукати спільну мову з кожним депутатом, прислухатися до думки опозиції і вміти йти на поступки. Це все вимагає і найжорсткішої дисципліни. За наших обставин це важко уявити, але на той час жоден з депутатів на час сесійних засідань не міг пропустити сесію, було табу на будь-які закордонні відрядження. На момент голосування всі депутати сиділи в залі.
Багато моїх канадських друзів, депутатів і міністрів – скромні люди, які не мають величезних достатків. Ці люди працюють у парламенті роками, і є справжніми професіоналами своєї справи. У парламенті немає ніякого парку автомобілів, ніяких особливих пільг чи привілеїв. Якщо прибуває якась закордонна делегація, то для транспортного забезпечення гостей на цих кілька днів замовляють транспорт у приватних компаній.
Коли я летів разом зі спікером сенату з Франкфурта до Оттави (а це був рейсовий літак), то був ошелешений тим, що його ніхто не зустрічав в аеропорту. Він як звичайний громадянин взяв свій багаж, і ми удвох вирушили по домівках. Потім зрозумів, що в Канаді ніхто не витринькує державні гроші на церемоніальні речі.
Четверта влада у Канаді є справді владою. Як правило, критика журналістів стає приводом для відставки. Показовим був один із політичних скандалів, коли миттєво було звільнено з посади міністра Джерджіс. Причиною відставки став той факт, що її чоловік, використовуючи авторитет дружини, обіцяв бізнесменам пролобіювати те чи інше питання. І навіть використав факс в офісі дружини, щоб відіслати листа. І цей факт коштував посади його дружині!
Парламент має стати об’єднуючим ядром для усієї нації. У канадському парламенті існує спеціальна парламентська група, яка організовує Сніданок Національної молитви. Ця група складається з депутатів усіх фракцій і покликана, цитую, “продемонструвати найвищий пріоритет духовних цінностей для тих, хто приймає відповідальні рішення у державі. Зібрати усіх відповідальних лідерів для міжконфесійної молитви за усіх громадян і за націю”. Таких молитов за Канаду відбулося вже 45. На них збираються спікери і депутати, члени уряду і Верховного суду, усі національні лідери та увесь дипломатичний корпус. На цю молитву запрошують також усіх національних авторитетів – науковців, митців, спортсменів, бізнесменів.
Такі публічні молитви – багато у чому запорука національної єдності, високої відповідальності і чесності у політиці.