З листопада система кримінального судочинства в Україні почне діяти за новим Кримінальним процесуальним кодексом. Якщо він виконуватиметься як належить, цей кодекс має шанс перетворити систему кримінального судочинства України на таку, що і захищає права людини, і надає правоохоронним органам можливість чесними методами викривати й карати за складні злочини, такі як багаторівнева корупція та змови з відмивання грошей з участю багатьох підозрюваних і міжнародного банківського сектору. Виконання належним чином, звичайно, буде непростим завданням і потребуватиме разом політичної волі, постійної зосередженості, громадського тиску та зміни світогляду в усій системі кримінального судоустрою. Це не станеться за один день, але має відбутися швидко. Одна з речей, у якій я переконався за 40 років на дипломатичній службі, полягає в тому, що правова система, котра функціонує належним чином — не ставить нікого вище закону, — є наріжним каменем будь-якої модерної демократичної країни.
Для належного запровадження цього нового кодексу українські прокурори, правоохоронні відомства і суди повинні переглянути своє розуміння справжнього значення концепції презумпції невинності. Ще у Стародавній Греції і Римській імперії принцип презумпції невинності був визнаний основою для побудови системи кримінального судочинства. І хоча, як свідчить історія, цей принцип часто на практиці порушувався, він усе ж таки залишався фундаментальним елементом правничих систем по всій Європі з часів Середньовіччя. Презумпція невинності нині закріплена у 62-й статті Конституції України та у 6-й статті Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка також є зобов’язуючою для України.
Що означає «презумпція невинності», просто записано у цій конвенції: «Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинним доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку». Згідно з новим Кримінальним процесуальним кодексом України, особа не вважається визнаною винною — чи суддею, чи судом присяжних, — доки обвинувачення не доведе у змагальному процесі всі елементи злочину «поза розумним сумнівом». Далі, у кодексі йдеться, що «всі сумніви» мають тлумачитися на користь підозрюваного. Передбачається, що адвокат буде агресивно оскаржувати свідчення, зібрані владою, і матиме рівне право представляти свідчення зі свого боку.
У Сполучених Штатах правничі кола без кінця сперечаються, чи практика роботи нашої системи адекватно дотримується презумпції невинності. Це здорова суперечка, притаманна нашій змагальній системі судочинства. Західних експертів права в Україні часто шокує, що презумпція невинності нерідко ігнорується прокурорами без жодних для них наслідків. Ця практика, найімовірніше, залишилася від радянської системи: тоді всі справи практично можна було вважати вирішеними у момент, коли прокурор приймав рішення (з якої завгодно причини) внести обвинувачення. Прокурори в Україні також продовжують вигравати приблизно 99,9% кримінальних справ за своїми обвинуваченнями. Такий рівень «виграшності» для багатьох, якщо не для всіх, є показником того, що українські судові процеси досі залишаються не набагато більшим, ніж формальною вправою із затвердження прокурорського рішення про обвинувачення (у США усереднений відсоток обвинувальних вироків на рівнях штатів і на федеральному становить близько 68%).
В Україні презумпцію невинності найбільш очевидно ігнорують у двох випадках: під час рутинного затримання людей, підозрюваних і/або обвинувачуваних у скоєнні злочину, та при виголошенні публічних заяв політиками і прокурорами, які якраз повинні краще знати закон, про чиюсь винуватість задовго до закінчення судового процесу.
Кожна система кримінального судочинства має законне право накладати певні обмеження на осіб, звинувачуваних у вчиненні злочину. Такі заходи в першу чергу мають забезпечити участь обвинувачуваного у майбутніх судових засіданнях, а не в якийсь інший, неправильний, спосіб здійснювати покарання. Оскільки підозрюваний вважається невинним, доки винуватість не доведено, такі обмеження не можуть набирати форми покарання або використовуватися як метод запобігання публічним заявам із боку обвинувачуваного проти слідства та про свою невинність. В Україні обвинувачення надміру вдається до свого права утримувати підозрюваного під вартою майже необмежено в часі, доки слідство і суд тривають. Проте, за новим Кримінальним процесуальним кодексом України, у суддів з’являється багато можливостей відпускати підозрюваних на різних умовах, таких як застава чи підписка про невиїзд, із вимогою відмічатися за різними графіками, а в окремих випадках — із перебуванням під електронним спостереженням. Завдяки такому широкого спектру альтернатив утриманню під вартою, новий кодекс, за належного впровадження, кардинально зменшить нинішнє число досудових арештів. До речі, це матиме ще й позитивний фінансовий аспект, оскільки утримувати підозрюваного під вартою набагато дорожче, ніж відпустити його.
Більше того, зменшення кількості утримуваних під вартою в очікуванні суду покращить нинішній прикрий доробок України перед Європейським судом з прав людини. Зовсім недавно суд визнав незаконним досудовий арешт і утримання під вартою Юрія Луценка, колишнього міністра внутрішніх справ. У своєму вердикті суд не тільки визнав поводження з Луценком незаконним, а й гостро розкритикував обвинувачення, судовий процес та апеляційний суд за надуживання досудовими процедурами. Європейський суд вважає «особливо тривожним» те, що однією з головних причин утримувати Луценка для обвинувачення і суду було намагання запобігти його публічним виступам про свою невинність та з критикою слідства. Таке обґрунтування досудового арешту відразу припускає винність підозрюваного і прямо суперечить конституційно гарантованій презумпції невинності. Це саме той тип недоречного обґрунтування, якого можна очікувати від системи судоустрою, котра побудована під обвинувачення і виходить із того, що поліція і прокурори ніколи не помиляються й від них не слід вимагати доводити правочинність їхніх дій; у змагальній системі кримінального судочинства таке обґрунтування навіть уявити собі не можна.
Іншим звичайним прикладом порушення презумпції невинності в Україні є публічні висловлювання про винуватість до завершення суду, а інколи навіть і до офіційного обвинувачення. Це найчастіше роблять прокурори, обов’язком яких є дотримання верховенства права, а не його підрив, захист прав людини, а не їх порушення. Такі висловлювання регулярно з’являються у засобах масової інформації. Як я помітив, дуже часто це не просто опис обвинувачень, висунутих певній особі чи групі осіб. Ці заяви, тиражовані пресою, включають опис свідчень, які, за твердженням влади, вона зібрала, аргументи на користь обвинувачень і навіть міркування про мотивацію підозрюваного скоїти злочин(и). Якщо презумпція невинності має якесь реальне значення, для урядовців неприйнятно має бути висловлювати думку і аргументи про винуватість особи, підозрюваної у скоєнні злочину. Такі заяви завдають непоправної шкоди репутації підозрюваного і автоматично стають загрозою незалежності будь-якого майбутнього рішення суду.
Ухвалення нового Кримінального процесуального кодексу дає Україні шанс переглянути розуміння презумпції невинності. Власне успіх нового Кримінального процесуального кодексу залежатиме від нового розуміння цього основоположного принципу права. Публічний діалог між усіма учасниками системи кримінального судоустрою, включно з адвокатами, має привести до кардинальних змін у підходах. Звісно, допоможе справі й запровадження надалі правил на заборону прокурорам, правоохоронцям, урядовцям та службовцям суду робити публічні заяви або поширювати інформацію, що порушує презумпцію невинності, — але без засадничого філософського зсуву серед службовців правової системи розв’язання цієї проблеми неможливо очікувати навіть при наявності добре прописаних законів
Джон Теффт,
посол Сполучених Штатів Америки в Україні
СВОБОДУ ПОЛИТИЧЕСКИМ ЗАКЛЮЧЕННЫМ ТИМОШЕНКО И ЛУЦЕНКО ! БАНДИТА-РЕЦИДИВИСТА, УКРАВШЕГО МЕЖИГОРЬЕ – НА НАРЫ !
СВОБОДУ ПОЛІТИЧНИМ В’ЯЗНЯМ ТИМОШЕНКО І ЛУЦЕНКО! БАНДИТА- РЕЦИДИВІСТА, ЯКИЙ ВКРАВ МЕЖИГІР’Я – НА НАРИ !
Правозахисник Житінський Борис Юрійович, 15.05.1973 р.н уродженець та житель м. Луцьк, вул. Лобачевського, 1/5, (e-mail : borjashev@mail.ru), кандидат юридичних наук, подав в суд на начальника Волинської міліції Щура В., котрий за наданими Житінським Б.Ю. доказами систематично розкрадає заробітну плату підлеглих волинських міліціонерів. Волинські міліціонери одностайно підтримали молодіжного лідера Житінського Б.Ю. в боротьбі проти Щура.Приєднуйтесь до Всеукраїнського РУХУ “ЩУРІВ в тюрму”.
До Волинської територіальної громади !
Житінського Бориса Юрійовича,
вул. Лобачевського, 1/5, місто Луцьк,
Волинська область, 43010
e-mail: borjashev@mail.ru
Звернення.
Своїм зверненням я закликаю свідомих громадян Волині, які постраждали від сфабрикованих кримінальних справ, об’єднати зусилля в боротьбі проти свавілля і беззаконня кримінального судочинства на Волині.
Я, Житінський Борис Юрійович прослужив у правоохоронних органах України 17 років (оперуповноважений відділу по боротьбі з корупцією УБОЗ УМВС Волинської області, майор міліції) одночасно працюючи за сумісництвом викладачем в Університеті. У 2006 – 2007 роках, намагаючись придушити непримиренно-правдиву громадянську позицію Житінського Б.Ю. посадові особи прокуратури Волинської області сфабрикували відносно Житінського Б.Ю. липову кримінальну справу обвинувачуючи його за ч. 3, ст. 27; ч. 1, ст. 15; ч. 1, ст. 369; ч. 2, ст. 370 КК України (підбурювання до замаху на давання хабара, з метою притягнення до відповідальності того хто візьме хабара, підбурювання до замаху на провокацію хабара ? !).
В 2006-2007 роках, слідчо-оперативна группа сформована заступником прокурора Волинської області Невірцем В.П. сфабрикованій липовій кримінальній справі відносно Житінського Б.Ю. незаконно надала гриф «цілком таємно» (винахідливістю відзначився начальник відділу прокуратури Волинської області Горщарук П.П.), а пізніше, член вказаної групи – слідчий прокуратури Волинської області Хилюк В.В., який в 2007 році незаконно арештував Житінського Б.Ю, підробивши від його імені підписку про невиїзд та «таємно» оголосивши Житінського Б.Ю. в розшук (?!). Крім того, в 2007 році слідчий прокуратури Волинської області Хилюк В.В. спільно із групою міліціянтів ВВБ УМВС Волинської області (на той час: майор міліції Бортнюк Віталій Миколайович (нині нач. Горохівського РВ УМВС), майор міліції Кухарук Владислав Миколайович, Власюк, Обйортишев, Грицюк, Павловський, Горось, Ткачук, і ін.) вилучив ключі від квартири Житінського Б.Ю. та організував незаконний обшук вдома у родини Житінського Б.Ю. вилучивши грошей і цінностей на загальну суму біля 200 000 гривень. Банда (вибачте слідчо-оперативна група) навіть вкрала пластикову банкоматівську картку для отримання пенсії мамою Житінського Б.Ю. – Житінською Валентиною, залишивши маму Житінського Б.Ю. без засобів для існування.
В судових засіданнях Луцького міськрайонного суду (гол. Барчук В.М.), Житінський Б.Ю. багаторазово звертав увагу суду на пограбування, до якого причетні особи, які провадили відносно нього досудове слідство по кримінальній справі. Але начальник слідчого відділу прокуратури Волинської області Блащук Євген Мирославович проявив ініціативу і до суду (Барчуку В.М.) приніс із дому Блащуків, власноручно складену, квитанцію нібито банківської установи за підписом Блащук Надії. Посилаючись на намальовану Блащуком “квитанцію” від сім’ї Блащуків, слідчий Хилюк В.В в суді стверджував, що все вилучене у Житінського Б.Ю. нібито передано в банк, але при цьому так і не назвав назву того банку.
Після, майже 2-х річного незаконного мордування Житінського Б.Ю. в Луцькому слідчому ізоляторі № 2, незважаючи на перешкоди в захисті, судову тяганину та фальсифікацію матеріалів кримінальної справи вчинені слідчим Хилюком та суддею Луцького міськрайонного суду Барчуком В.М. (Барчук В.М. влаштувався на роботу суддею звільнившись із роботи в Луцькій міліції, де він набув єдиного міліцейського досвіду ловлі по громадських туалетах збоченців). А (слідчо-оперативна група, яка грабувала Житінського Б.Ю. активно допомагала ламати Житінського, несанкціоновано відвідуючи його в СІЗО, щоразу вигадуючи нові засоби знущань над особою, із однією метою «скажи, що у тебе нічого не вилучали»: конкретно це робив: міліціонер Бортнюк Віталій Миколайович (нині нач.Горохівського РВ). В 2009 році кримінальна справа про обвинувачення Житінського Б.Ю. надійшла до Апеляційного Суду Волинської області. Апеляційний суд Волинської області, встановивши повну абсурдність обвинувачень проти Житінського Б.Ю. Ухвалою № 11-220/09 від 18 червня 2009 року виправдав його та звільнив з-під варти в залі суду. Крім того, Апеляційний суд Волинської області Ухвалою № 11-220/09 від 18 червня 2009 року прийняв рішення повернути Житінському Б.Ю. і його сім’ї всі «вилучені» слідчим Хилюком В.В. (нині прокурор Ратнівського району) в 2007 році гроші та цінності.
Однак, в 2009 році серед міліціянтів УМВС Волинської області Бортнюк В.М. організував збір коштів із співграбіжників (вибачте співпрацівників) (на підкуп посадових осіб Верховного Суду України) невмотивовано погрожуючи сім’ї Житінського Б.Ю., то фізичною розправою, то незаконним ув’язненням тільки, щоб не повертати гроші і цінності сім’ї Житінського.
Крім того, коли, в червні 2009 року за рішенням Апеляційного Суду звільнений з-під варти Житінський Б.Ю. повернувся до своєї (приватизованої) домівки в м. Луцьку, то побачив: на місці колись гарненького будиночка – пожежне згарище, посеред якого вирита ескаватором яма глибиною біля 2-х метрів. (За наявними доказами – слідчий Хилюк В.В. разом із суддею Луцького міськрайонного суду Барчуком В.М., ігноруючи вимоги статті 160 КПК України та незаконно утримуючи Житінського Б.Ю. під вартою в Луцькій тюрмі, зруйнували його (приватизований) будинок і на місці його будинку розпочали “власне” приватне будівництво).
Очевидними є докази того, хто саме, зруйнував будинок, де на згарищі в даний час змушені проживати майор української міліції Житінський Б.Ю. та його мама. Однак, докази про грабіжників, паліїв та злодюг для посадових осіб усіх рівнів «правоохоронної системи» України, зараз чомусь (!) нецікаві.
Крім того, слідчий прокуратури Волинської області Хилюк Володимир Володимирович зухвало відмовився виконати вищевказане судове рішення № 11-220/09 від 18 червня 2009 року Апеляційного суду Волинської області та повернути Житінському Б.Ю. і його мамі гроші і цінності на суму понад 200 000 гривень, погрожуючи фізичною розправою та ув’язненням.
Із приводу пограбування, яке відносно мене та моєї мами вчинив слідчий прокуратури Волинської області Хилюк В.В., на мої багаточисельні звернення до Прокурора Волинської області Гіля А.І. та його заступників Невірця В.П., Куренди В.Й., Веселухі В.О., до Генеральної прокуратури України, до служби безпеки України я відповідей не отримав.
Оскільки, Апеляційний суд Волинської області Ухвалою № 11-220/09 від 18 червня 2009 року повністю не задовольнив всі мої законні апеляційні вимоги, не виправдавши мене повністю. (Суд це зробив намагаючись, частково, штучно відбілити брудну честь ганебно заплямованого прокурорського мундира). Тому, в порядку передбаченому кримінально-процесуальним Законом України, 16 липня 2009 року я подав касаційну скаргу до колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України на Ухвалу Апеляційного суду Волинської області № 11-220/09 від 18 червня 2009 року (в приймальню Верховного Суду України м. Київ, вул. Пилипа Орлика 4).
21 липня 2009 року суддя Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України Прокопенко О.Б. виніс Постанову, якою встановив, що вищевказана моя касаційна скарга від 16 липня 2009 року повністю відповідає вимогам КПК України та кримінальна справа про обвинувачення відносно мене підлягає касаційному перегляду суддями Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України.
Однак, посадові особи канцелярії Верховного Суду України, незаконно перешкоджаючи касаційному розгляду моєї касаційної скарги суддями Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України, незаконно об`єднали мою касаційну скаргу із іншою кримінальною справою, яка до моєї касаційної скарги ніякого відношення не має, під одним номером № 5-1355 КМ-08 (від 2008 року) (про обвинувачення якогось Пироги С.А.), зареєструвавши заднім числом мою касаційну скаргу разом із іншою вже розглянутою кримінальною справою. Рішення по кримінальній справі про обвинувачення того Пироги С.А. прийнято Верховним Судом України ще 20.05.2008 року). Хоча мою касаційну скаргу, подану до Верховного Суду України 16 липня 2009 року, Верховний Суд України ще не розглядав, але мені у Верховному Суді України вже запропонували рішення по справі № 5-1355КМ/08 (від 20.05.2008 року), пояснюючи, що за таким номером більше Верховний Суд України касаційних скарг розглядати не буде і відповідно рішень приймати теж не буде.
Відповідно до чинного законодавства України, посадові особи канцелярії Верховного Суду України зобов`язані для кожної окремої кримінальної справи у касаційному провадженні присвоїти окремий № (номер). Об`єднувати різні кримінальні справи під одним номером (заднім числом) посадові особи канцелярії Верховного Суду України не мають права.
Я бажаю законним шляхом повернути собі своє чесне ім`я, яке внаслідок навмисних прокурорсько-судових помилок, окремі безсовісні “волинські правоохоронці” мені заплямували.
Враховуючи те, що посадові особи Української Державної влади не виконують свої обов’язки по захисту моїх прав, (відверто приховуючи злочинні дії організованого злочинного угрупування «Волинська суддівсько-прокурорська бандитська група» – «Волинський клондайк», з метою виконання свого громадянського обов’язку щодо припинення злочинної діяльності членів організованої злочинної групи, які обіймають посади у правоохоронних органах Волині вважаю за необхідне перейти до боротьби за свої законні права шляхом відкритих звернень до міжнародних правозахисних інституцій із запрошенням представників засобів масової інформації провести пікети, мітинги (акції голодування) біля входу до будівель центральних органів державної влади України в місті Києві, з вимогою:
1) Зобов`язати посадових осіб канцелярії Верховного Суду України виконати їхні посадові обов`язки передбачені Законом, а саме моїй касаційній скарзі, яку я подав до Верховного Суду України 16 липня 2009 року, присвоїти окремий номер касаційного провадження від 2009 року. Оскільки це передбачено Законом України. Окремий номер касаційного провадження моєї касаційної скарги у Верховному Суді України зобов`язує суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України, відповідно до Закону розглянути мою касаційну скаргу по суті, а отже реалізувати моє конституційне право на судовий розгляд в Українській Державі.
2) Генеральному Прокурору України – зобов’язати слідчого прокуратури Волинської області Хилюка В.В. виконати Ухвалу Апеляційного Суду Волинської області № 11-220/09 від 18 червня 2009 року, в частині повернення (незаконно) вилучених (награбованих) ним у мене та моєї сім’ї грошей та цінностей;
3) Генеральному Прокурору України провести ретельну перевірку фактів викладених у даному зверненні і притягнути до кримінальної відповідальності вищевказаних посадових осіб, а також зобов’язати прокуратуру Волинської області відшкодувати спричинену моїй сім’ї шкоду від знищеної квартири та знищеного майна, оскільки вказана шкода спричинена мені незаконними діями слідчого прокуратури Волинської області Хилюка В.В. судді Луцького міськрайонного суду Барчука В.М., їх спільниками Заступником прокурора Волинської області Невірець В.П., начальниками відділів прокуратури Волинської області: Горщарук П.П., Дунець С.П.
Закликаю всіх свідомих громадян Волині, які постраждали від сфабрикованих кримінальних справ не забути і не прощати бандитам від влади наших безвинних страждань та сліз наших матерів пролитих під мурами тюрем. Прошу приєднатися до мене та об’єднати зусилля в боротьбі проти бандитизму, свавілля і беззаконня посадовців кримінального судочинства Волині, тільки разом, підтримуючи одне одного, ми повернемо собі своє чесне ім’я. А бандитів від влади примусимо вивчити га виконати чинні Закони України. Бо Україна це наша земля ми маємо право тут жити і вмерти із своїм чесним ім’ям.
В тюрмах України повинні сидіти бандити, котрі вчинили злочини відносно нас, і там по тюрмах любуватися своїми суддівськими, прокурорськими і міліцейськими посвідченнями.
З щирою повагою, Житінський Борис Юрійович
e-mail: borjashev@mail.ru
серпень 2012 року