Регіональньій язьік? Ні, в Одесі не чули

День Незалежності Одеса вже традиційно відзначає Вишиванковим Фестивалем.  І  так само традиційно цього року побили усі попередні рекорди по кількості вишиванок в одному ланцюгу, який простягнувся у дві колони від Дюка до “Золотого дитя” на Морвокзалі.

Люди у вишиванках були дуже й дуже різні:

Це все – однокласники. З 7-ї гімназії.

А ініціаторкою їхньої участі у сьогоднішньому святкуванні була їхня чарівна вчителька:

Не дуже видно, але й цей українець (чи може українка) – у вишиванці

Підсумок вийшов вражаючим і надихаючим:

При тому до межі рекордів ще дуже  далеко. Під час шикування ланцюга величезна кількість одеситів прогулювалася у вишиванках навколишніми вулицями. Та що казати – я й свою вишиванку чомусь не зареєструвала.

До слова, ті одесити, які не знайшли у шафі вишиванку все одне намагалися вдягнути щось стилізоване під українську вишивку. А ті, у кого й  такого не знайшлося, дуже часто траплялися вдягненими у жовто-блакитне. При тому щоразу – верх жовтий, а низ блакитний.

Я спитала у ціїє жінки – чи навмисно вона вдяглася у кольори прапора. Каже – “а хіба ж це кольори прапора?”
Довелося розповісти їй що й в такій комбінації прапор України також  має своє місце в історії.

Потім я намагалася сфотографувати всіх, вдягнених у жовто-блакитне, та зрозуміла, що задумка марна – таких було менше, ніж у вишиванках, але також надзичайно багато. Усіх, кого камера встигла зафіксувати можна побачити в альбомі. Як же впевнено, все ж таки, лізе назовні національна підсвідомість! :)

Окрім акапельного співу, багато співали й під акомпанімент традиційних українських інструментів:

Сила-силенна народних майстрів проводила майстер-класи для дітей та дорослих:

До майстрів звертались приблизно так:

Усі бажаючі могли залишити побажання Україні на імпровізованій стіні:

А це – справжні герої (яким, як відомо, – слава) – організатори всього цього дійства:

Втім, це – ще не всі сьогоднішні учасники.
Була ще група товаріщєй:

Аж навіть не віриться, що на всю Одесу знайшлося не більше десятка бажаючих поностальгувати за радянщиною. Хоч вони й намагаються захищатися від впливу “насільствєнной українізації” металевими капелюшками, але популяція таки невпинно скорочується:

Щоправда, у той самий час зростає інша популяція. “Правоохоронців”, які пильнують групи товаріщєй. Один з них навіть спробував заборонити мені їх фотографувати. Але колеги швидко його вгамували.

Звертає увагу, що “правоохоронці” мали значну чисельну перевагу над групою товаріщей. Можна було б подумати, що вони чатують усю акцію в цілому. Але – нічого подібного.
Група товаріщей увімкнула репродуктор із радянськими піснями одразу після акапельного співу Гімна, потенційні опоненти на них зреагували мляво, й товаріщі вшилися у лічені хвилини. Разом з ними зникли й браві “правоохоронці”, залишивши по собі стійке відчуття, що приходили вони виключно для охорони провокаторів.

Фестиваль ще не закінчився – ви  маєте нагоду взяти участь у його заходах в суботу та неділю.

І якщо вас хтось запитає – “Так що там в Одесі з язьіком?” – можете впевнено відповідати по-одеські: “Не дочекаєтеся!”

Більше фото