У давні часи з рабами не панькались. Їх жорстоко карали за будь яку провину, а часто й просто вбивали.
У середні віки з кріпаками теж не панькались. Хоча вбивали їх не так часто. Однак, могли лаштувати на них полювання з хортами.
У вільній, демократичні, соціальній Україні немає ні рабів, ні кріпаків. Люди в нас вільні. І вони щиро поважають начальство. І роблять саме те, що начальство скаже. Властиво, що не від остраху бути жорстоко покараним, або вбитим. Просто не бажають втратити таку сяку роботу а мати “інші неприємності”…
Зі щирої поваги та відданою любові до свого начальства, що й надалі прагне і ВИШ’ем керувати, і депутатську недоторканність мати, викладачі та студенти Національного університету державної податкової служби України та Національному Авіаційному Університеті, всі як один, вирішили здійснити своє волевиявлення 28 жовтня 2012 року виключно на дільницях, які входять до одномандатних виборчих округів… саме так,– по яких балотуються їхні улюблені та шановані начальники.
Про те, яким чином у студентів та викладачів НУДПУ та мешканців Ірпеня підживлюється любов і повага до пана Мельника, “Папи”, як називають його віддані симпатики, читайте тут: “Відмовилась голосувати за Мельника – виганяють з хати з котом” та тут: “Виборці Мельника: на нас ніхто не тисне”.
А про те, яким чином у студентів та викладачів НАУ підживлюється любов і повага до пана Луцького,– отут: “Відкріпний для Луцького”.
Як бачимо, все вільно, демократично, від щирої любові до начальника, “отца-блаґодєтєля”, “кормільца”! Від щирого бажання, аби любиме і шановане начальствене тіло й надалі сиділо на двох стільцях, аби начальствена душа була спокійно, а начальствене черево ситим.
Рабовласники хизувались кількістю рабів. Феодали,– кількістю кріпаків. Сучасні народні депутати України, схоже, хизуються кількістю “вільних людей”, яких вони можуть “без примусу”, “без тиску”, “добровільно” і чи не з піснею спонукати до сумнівного з точки зору здорового глузду бажання проголосувати 28 жовтня 2012 року далеко далеко від рідної домівки. І не просто! А ще й вистояти у довжелезні черзі, аби набути можливість висловити улюбленому начальству своє “ку!”. Хоча, як стверджують північні сусіди, “любовь зла, полюбішь і козла”. Адже до сталевої когорти “супер-менеджерів” прагне долучитись і пані Герега, яка теж має чимало… вдячних та палко її люблячих працівників її ж підприємства: “Герега змусить голосувати за неї всіх працівників “Епіцентру”?”