Табір сильно відрізняється від СІЗО.
З одного боку – відчутно кращі умови: замість бетонного мішка камери на 9 кв. метрів, заповненої віковим смородом і цілодобовим собачим гавкотом, тут – цивілізоване приміщення із нормальними ліжками, санвузлом, кухнею. І головне – вільна можливість виходу на свіже повітря у дворик 12 на 3 метри.
Найбільшою позитивною емоцією в перший вечір перебування у колонії було нічне небо із зорями, на які я вперше за 20 місяців дивився без ґрат.
Проте режим колонії значно суворіший. Підйом о шостій ранку, і до відбою о 10-й вечора лежати на ліжку чи навіть на лавці – заборонено. Власне, режим не є чимось надзвичайним, звичайна армійська дубизна постійних перевірок, бірок на ліжках та куртках, примусових фіззарядок та лекцій на виховну тематику.
Задовбує не це, а та атмосфера, яку створюють наповнені власною значущістю шістки, що постійно наїжджають зі столиці, збуджуючи переляканий місцевий персонал установи. Вся їх активність чітко вкладається у невмирущий радянський Закон Клізми. Правило перше: кожна піпетка хоче стати Клізмою. Правило друге: все робиться через зад.
Блискучий приклад цих правил – лекція молоденького лейтенанта, який пояснював необхідність праці як методу перевиховання і пропонував пройти стажування на швейній машині для пошиття брезентових рукавиць. Але потім він пояснив, що вакансій у швейному цеху немає і тому наш загін, напевно, буде клеїти конверти!
У відповідності із цим же Законом Клізми мене відвідав пан начальник обласного управління, а потім і його перший заступник.
Вони донесли мені вимогу припинити розмови по телефону на політичні теми. Особливо підкреслено, щоб я не говорив про Януковича, Партію регіонів і мафію. Чудесний логічний ряд, чи не так?
Після цього служиві виконали ще одну важливу місію – отримали для замовника відео із коротко стриженим Луценком, який миє шваброю підлогу. Успішно виконане завдання було відзначено на природі, про що свідчило масове вживання «Орбіту» зранку в понеділок.
Тим часом було запущено правило друге.
Отримавши відмову грати «по поняттях», славні піпетки почали просто обривати гарантовані законом телефонні розмови, а через декілька днів взагалі припинили їх під виглядом ремонту. Не знаю, як можна відремонтувати систему, яка пропускає розмову про апетит нашого пса Босса (теж із Донецька ), але вмить розриває зв’язок при згадці Януковича.
Пам’ятаючи, що крім згаданого Закону Клізми діє ще й відкриття Коперніка про те, що Земля крутиться, я регулярно пишу для майбутнього заяви про порушення ст. 110 Кримінально-виконавчого кодексу («засудженим надається право на телефонні розмови буз обмеження їх кількості під контролем адміністрації»), що носить ознаки зловживання посадовими обов’язками керівництва установи.
Відповідь чітко продемонструвала торжество закону Клізми над геліоцентричною теорією. В гулагівські часи ув’язнених карали за формулою «смотрел вдаль – думал о запрете». Мене на підставі рапорту чергової піпетки звинуватили в тому, що я користувався телефоном для безуспішних дзвінків дружині, сину, брату, друзям понад час, визначений графіком начальника установи. В результаті мені оголосили дисциплінарне стягнення, що виключає переведення мене на м’якший режим позатабірного поселення.
Вся ця історія – мілка сама по собі. Пишу про неї лише тому, що віддавна відомо: тюрма – лише концентроване відображення життя з того боку колючки. Тут проявляються справжні вчинки, зміщується ієрархія цінностей. Відпадає сутність пози та мішура пропаганди.
Але тут, як і в цілому житті, є лише два вибори, або прогинатися керівним клізмо піпеткам, або – лишатися вільною людиною. «Карликам треба кланятися особливо низько», – казав блискучий С.Лєц. У наших політичних реаліях це неминуче веде до зламу хребта. Тому хочу повторити замовнику мого ув’язнення те, що я сказав його шісткам:
«Я, звичайно, хотів би вийти на волю, бо перебування у таборі в першу чергу є покаранням моєї сім’ї. При цьому я готовий відсидіти від дзвінка до дзвінка весь термін, але ні на сантиметр не прогнуся перед мафією».
Ven seremos!
Юрій Луценко,
17.09.2012 р,
Менська ВК №91