На початку жовтня у великому торгівельному центрі (ТЦ) Херсона з’явилося оголошення про благодійну акцію зі збору книжок:
“Мої” бібліотекарі дуже зраділи – бібліотекарі завжди радіють тому, що хтось комусь дарує книжки, – й самі збиралися долучитися.
Хто був ініціатором акції., яка її мета – я не знаю. На сайті ТЦ було розміщене лише сухе повідомлення. Іншої інформації знайти не вдалося.
Справжній власник ТЦ за благодійностю помічений досі не був. Але то – таке.
Може ідея належала найманому менеджменту? А може – навіть й орендарям?
Звісно, для користі справи було б краще, аби про неї був позитивний розголос. Але добре, що хоч негативного не було.
З якихось причин акція 10 листопада, як було анонсовано, не скінчилася.
Про це я дізналася випадково, коли вчергове прийшла по покупки:
Знову ж таки – я не знаю, звідки ці книжки на столику: чи їх справді принесли відвідувачі ТЦ, чи поклали організатори акції, щоб принаймні створити “картинку”.
Але от повз ту картинку я вже пройти не змогла.
Люди! Благодійність – це не перекладання власної проблеми “куди подіти непотріб” на голови інших.
От ви можете уявити, що діти в дитячому будинку будуть читати Бальзака, Гребінку, Серафимовича чи Достоєвського?
Я зовсім не хочу сказати, що цим книжкам місце серед макулатури. Вони чудово можуть знадобитися в геріартричному пансионаті. Чи у виправній колонії. Чи деінде, де саме на таку літературу є попит.
Але ж не у дитячому будинку читатимуть “Ступай и не греши”. Чи якщо й читатимуть, то вже після казок, довідників та енциклопедій, яяких дитячим будинкам й справді бракує за визначенням, адже дитячі книжки швидко псуються, така вже їхня доля.
Тож, давайте не підміняти понять!
Благодійна акція – то не декорація а-ля “соціальна відповідальність” для комерційного закладу.
Благодійність – то не скидання непотребних речей куди попало. Благодійність – це дарунок. Від серця…
