Право на висловлення своєї думки, можливість говорити про нагальні потреби та актуальні проблеми соціуму на рівні держави, на рівні високопоставлених осіб та пересічних чиновників, а не лише у певному колі постраждалих від тої ж таки проблеми – в українських реаліях це наразі скоріше недопрацьована опція, що знаходиться на стадії розробки. Але чого ж не вистачає українському суспільству? Звісно, рівень громадської активності лишає бажати кращого, але ж якою б не була активність, поки ЗМІ не займає позицію громади, поки не зануриться журналіст у сутність проблеми, не дослідить її з середини, доти проблема не стане зрозумілою будь кому крім її безпосередніх жертв. Тож українське громадянське суспільство на сьогодні намагається приділяти пильну увагу саме співпраці з журналістами.
Майже півроку 17 українських журналістів навчались тому, як же правильно писати на гостросоціальні теми, як ефективно співпрацювати з недержавними організаціями, яким чином підготувати якісний матеріал про українські проблеми, спираючись на європейські цінності. Протягом двох стаціонарних та двох дистанційних сесій журналісти з різних регіонів занурювались у філософію та концепцію прав людини, практикували проведення повноцінних журналістських розслідувань, розробляли медійні адвокаційні кампанії та спробували подивитись на свою роботу крізь призму міжнародних стандартів.
Проект був реалізований в рамках Всеукраїнської освітньої програми «Розуміємо права людини» Українською Гельсінською Спілкою з прав людини разом з Правозахисним центром «Поступ» та громадською організацією «М’АРТ» за фінансової підтримки Норвезького Гельсінського Комітету та Міжнародного Фонду «Відродження».
«Журналістська робота потребує так званої поверхової ерудиції. Це – набута навичка, вона формується у всіх, хто має справу з новинами. В принципі, це добре, але часом таких знань явно недостатньо. Такі навчальні проекти, як цей, допомагають краще орієнтуватися в масиві різної інформації, краще розуміти те, про що, власне, пишеш. Особисто для мене було багато нового, в основному, з правознавства, на деякі поняття я глянула під зовсім іншим кутом, – ділиться своїми думками учасниця курсу, журналістка «Радіо Свобода» Настя Моквичова. – Дуже цікавим і змістовним був практичний модуль з журналістських розслідувань. Власне, заради цього, зокрема, я і подавала свого часу заявку на курс. Окрім того, наша група складалася з журналістів-практиків з різних українських міст, кожен зі своїм специфічним досвідом, і варто було їхати в Чернігів просто щоб із ними познайомитись».
Організатори заходу мають надію, що випускники курсу сприятимуть розв’язанню актуальних для країни проблем та тим самим підвищуватимуть якість українського медіапростору: «Важко переоцінити вплив журналістської спільноти на суспільство. Роль журналістів у формуванні культури прав людини не менш відповідальна, ніж у освітян. Але, на жаль, розуміння змісту та ролі прав людини у нашому житті у багатьох українських журналістів є вкрай низьким. І транслювання журналістами спотворенного уявлення про ці цінности є одним з чинників того, що ситуація в сфері прав людини в Україні залишається стабільно критичною. Навчаючи журналістів в рамках наших довготермінових курсів, ми намагаємося вплинути на цю ситуацію. За останні чотири роки випускниками спеціалізованих заходів для журналістів в рамках програми стали 82 журналіста та журналістки. І спостерігаючі за зростом якості матеріалів наших випускників, ми бачимо підстави вважати, що наші зусилля не є марними», – зауважую координатор курсу, тренер Всеукраїнської освітньої програми «Розуміємо права людини» Костянтин Рєуцький.
«Для мене це був важливий досвід спілкування з колегами, та період переосмислення своєї функції як журналістки та активістки. Не маючи професійної журналіської освіти, потреба писати новини, анонси, інтер’вю та аналітичні матеріали була спершу пов’язана з висвітленням своєї активіської діяльності. Які б важливі та болючі теми не піднімали активісти, їхня діяльність дуже часто залишається непомітною. Активіський background певним чином зумовив тематику моєї журналіської діяльності: всі мої публікації були переважно на соціальні теми, пов’язані з правами людини, недискримінацією та соціальними гарантіями. Тим не менш, я мала певні внутрішні протиріччя стосовно своєї громадянської позиції та якісної журналістики, яка ніби має бути неангажованою. Після розмов з тренерами, які до речі були дуже професійними, мої сумніви відступили, розповідає про те, чим була для неї участь у проекті активістка ініціативи «Феміністична офензива» Ніна Потарська. – Іншим, дуже важливим враженням було бачити, як протягом якихось півроку, журналісти, які спершу дозволяли собі різкі висловлювання стосовно прав жінок та ЛГБТ, вже на наступну сесію курсу мали дуже лояльне ставлення та розуміння того, що їх точка зору конфліктує із концепцією прав людини. Навіть і уявити не могла, що завдяки такій короткій програмі навчання можуть відбутись такі глибокі, можливо навіть світоглядні зміни».
Втім, на цьому ані правозахисна, ані медіа спільнота на тому не готові зупинятись – подібні заходи викликають інтерес серед журналістів, навчання триває, обсяг роботи неосяжний. Але малими систематичними кроками медіа спільнота прямує до соціалізації та наболілих проблем громади.
