Пропонуємо вашій увазі інтерв’ю з Оленою Решетько – засновницею громадянського руху «Екоцид.net». В 2012 році пані Олена подала позов до суду на ПрАТ «Харківський коксовий завод» і ПрАТ «Термолайф» в зв’язку з забрудненням цими підприємствами навколишнього середовища. Екологічними проблемами займається більше 3 років.
Олено Сергіївно, як Ви вважаєте, чому Харківський коксовий завод перейшов у такий активний наступ на громадськість: викрадення ключів від приміщення, де відбувались збори з екологічних питань, пікет, викривлені телесюжети… З чим це пов’язано?
– Охочих подати до суду на Харківський коксовий завод стає дедалі більше. Близько 2-3 тижнів тому до суду звернулося ще три людини. На стадії підготовки десятки нових позовів. Люди вимагають матеріальної компенсації за заподіяну шкоду здоров’ю. Саме в цей час Харківський коксовий завод і пікетував облраду.
У місцевих новинах прозвучало ім’я народного депутата від ВО «Свобода» Ігоря Швайки й інформація про те, що начебто під прикриттям екологічного руху він хоче заволодіти підприємством. Ігор Швайка подав якісь судові позови, депутатські запити чи з чим, на Вашу думку, пов’язана така агресія?
– На тлі того, що екологічні злочини Харківського коксового заводу та підприємства «Термолайф» стали явним, важкі наслідки оприлюднені, величезна кількість постраждалих збирається до суду, підпільні (бо дозволів на викиди немає) та небезпечні підприємства вирішили висунути абсурдні звинувачення на бік народного депутата України Ігоря Швайки, який встав на захист жертв екоциду та позивачів, яких вони зробили інвалідами.
Знаєте, ми звертаємося до депутатів від різних партій. Хто допоможе – тому й будемо вдячні. Нам все одно хто це зробить. Я вже три роки зверталася до чиновників. Це безрезультатно.
Зараз ім’ям Ігоря Швайки просто спекулюють. У них немає дозволів на викиди, статистика захворюваності зашкалює. Їм просто більше нічого сказати на свій захист окрім: «Швайка рейдер!!! Приходьте працювати до нас».
Настільки мені відомо, після того як Ви почали займатись екологічними питаннями на Вас розпочався судовий тиск з боку КП «Харківські теплові мережі».
– Так, я підозрюю, що ця судова тяганина пов’язана з моєю екологічною діяльністю. Судові засідання у справі Харківського коксового заводу і КП «Харківські теплові мережі» дуже часто призначають на один час.
І в час розгляду такої важливої екологічної справи я мушу витрачати свій час і сили, щоб змусити КП «Харківські теплові мережі» перевірити мої лічильники на воду. Це повне свавілля.
Я вчасно сплачую за воду, мої лічильники встановлені законно, зареєстровані, опломбовані – хай приходять перевіряють. А вони нараховують оплату за воду за кількістю прописаних і фактично вимагають подвійну оплату. А норми в них такі, що слона можна тричі на місяць купати.
Представники Харківського коксового заводу часто апелюють до того, що підприємство існує дуже давно, а громадянський рух «Екоцид.net» виникнув відносно недавно. То де ж Ви раніше були? Щоб Ви могли пояснити у відповідь?
– У 2003 році на місті старої лабораторії Інституту Гіпрококс, якесь ТОВ «Аромасервіс» на підставі договору оренди землі, підписаного тодішнім мером Шумілкіним у 2003 році, провело реконструкцію і побудувало повноцінний Коксовий завод, який запрацював на на повні оберти з викидами в атмосферне повітря отруйних речовин.
Сморід від коксування вугілля по цей день розповзається по житловому мікрорайону, що розташований у найглибшій ямі міста Харкова, і стоїть у повітрі цілодобово.
Звернути увагу на те, що в мікрорайоні коїться щось неладне мене змусило те, що почали раптово помирати мої знайомі, яким ще не виповнилось 50 років. Зовсім молоді люди до 30-річного віку помирали від онкологічних захворювань печінки, крові, кісток. Почали народжуватися глухонімі діти, сліпі та розумово відсталі.
У 2009 році до токсичних викидів коксового заводу додались викиди ПрАТ «Термолайф», зведеного на території ПрАТ «Харківський коксовий завод». І це все без жодного офіційного документу, навіть, без договору оренди землі та погоджень на розміщення небезпечних підприємств із відповідальними організаціями згідно законодавства.
Власне в цей час я й розпочала свою боротьбу за право на екологічну безпеку.
Що Вам вдалося з’ясувати за допомогою інформаційних запитів до різних держустанов?
– Згідно даних Головного управління статистики в Харківській області загальна сума токсичних викидів в атмосферне повітря від створеного комплексу потенційно небезпечних об’єктів у центрі міста Харкова складає більше 60 тисяч тон на рік.
Рівень захворюваності в наближених мікрорайонах до Харківського коксового заводу сягнув жахливих цифр. Перевищення захворюваності бронхо-легеневої системи в порівнянні з віддаленим районом Рогань досягло 3078 разів, ендокринної системи – 19, 9 разів, хвороб шкіри – 20,5 разів, хвороби систем кровообігу – 15, 5 разів. Цифри взяті з офіційних звітів районних поліклінік №22 та №9 міста Харкова.
Чи зверталися до державних чиновників і прокуратури?
– Були десятки звернень до чиновників усіх рівнів, прокуратури (від районної до обласної) і жодної змістовної відповіді, жодної дії по припиненню знищення людей.
Доведені до відчаю люди подали до суду. І в суді з’ясувалось, що Дозволи на викиди отруйних речовин та викиди парникових газів видає лише Мінприроди, вони ж роблять висновки про проведеній державної екологічної експертизи. Для ПрАТ «Харківський коксовий завод» Мінприроди таких висновків ніколи не надавало, а Дозволи на викиди надало Управління охорони навколишнього природного середовища у Харківській області без проведення екологічної експертизи.
Санітарно- епідеміологічна служба зменшила розмір санітарної зони з 1000 до 500 метрів. Інспекція з техногенної безпеки жодного контролю за підприємствами не здійснює. До суду не надані ні Протоколи ідентифікації, ні Паспорти безпеки, ні Декларації безпеки потенційно небезпечних підприємств. У суді також з’ясувалось, що підприємства працюють під чорним прапором протягом багатьох років та забрали здоров’я у десятків тисяч людей.
Можливо, щось хотіли б додати від себе?
– Ситуація, що склалася в Харкові – це злочин місцевої влади проти українських громадян. Віддавати свої життя та життя дітей і онуків відвертим злочинцям ніхто не збирається. Тому боротьба продовжується. І все більше людей розуміють небезпеку, в якій вони опинилися з вини конкретних осіб, які мають прізвища та повинні нести відповідальність за скоєне.
Дякую Вам за активну громадянську позицію і змістовну розмову.
Автор: Жанна Титаренко
