На мене найбільше враження справили Різдвяні свята в таборах, де в людей не було нічого – ні їжі, ні святкового одягу. Але вони примудрялися якось припасти щось трохи з їжі й імітувати кутю. І, звісно, свято створювали колядки.
Бо, мабуть, немає такого жанру, який міг би зрівнятися з українськими колядками. Думаю, що це дуже живучий жанр. Іще декілька років тому діти приходили до сусідів і декламували: “Коляд, коляд, колядниця, добра з маком паляниця”. А тепер уже навчилися колядувати. Колядки починають відроджуватися, бо в цьому є потреба душі.
Мені пригадується один такий епізод. Я сидів у карцері на Різдво – чомусь мене любили в карцер садити під свята. І там були хлопці з Коломиї, їх було четверо. Бог його знає, за що їх засудили. Вони пробували створити якусь підпільну організацію – це була така собі самодіяльність. Але хлопці гарні – і вони вирішили якось мене розважити.
Карцер був обгороджений колючим дротом, туди підійти не можна було. Але від колючого дроту до будиночка, де був карцер, було метрів із п’ять. Тому якщо гукнути, то чути і через вікно в карцері. І вони гримнули мені колядки! “Добрий вечір тобі, пане господарю, радуйся – син Божий народився…” Вони зо дві колядки мені проколядували.
Тим часом на вахті почули, зчинили тривогу, прибігли – хто, де колядував? Але хлопці теж зорієнтувалися: “Ми не знаємо, хто і де колядував, то вам причулося”.
Отже, вітаючи Вас із Різдвяними святами, хотів би побажати Вам скликати всіх добрих духів нашого роду й нашої історії, щоби ми відроджували цю містерію вертепу і ці великі дива, які живили нашу культуру і взагалі європейську цивілізацію протягом двох тисячоліть!
Фрагмент промови Сверстюка із програми “Гра в слова ці не тільки”. Із повною версією програми можна ознайомитися за посиланням: “Різдвяні історії в ніч проти Різдва”.