Вісті, які щодня надходять з Полтавського академічного обласного музично-драматичного театру ім.М.Гоголя, в якому триває гучний скандал, швидше нагадують донесення з театру воєнних дій.
Директор театру О.Андрієнко своїм наказом заборонив репетиції усіх чотирьох вистав, які готував новопризначений художній керівник театру Олексій Коломійцев (такої цензури не було навіть за радянських часів), в тому числі й прем’єру Д.Шостаковича «Антиформалістичний райок», яка стояла в афіші на 29 березня; з 1 квітня скорочено посаду художнього керівника, Олексія попереджено про те, що через 2 місяці йому вручать трудову книжку.
Адміністрація театру також повідомила О.Коломійцева, що з 1 квітня «не має фінансової можливості оплачувати його квартиру». Він отримав повістку з міліції, куди надійшла заява з театру про те, що 27 березня на концерт, присвячений Дню театру, він провів у зал 15-х людей (ці люди, до слова, помічники-консультанти народного депутата).
Сьогодні у театрі відбулися загальні збори колективу. За формою.
За змістом це було судилище, на якому таврували ганьбою Коломійцева. Точно так, як у 33-му році в київському театрі «Березіль» улаштували Лесю Курбасу після прем’єри спектаклю «Маклена Граса», після чого його зіслали на Соловки, де він і загинув.
На сьогоднішні збори не допустили пресу. Директор театру Олексій Андрієнко, який особисто стояв на східцях службового входу і здійснював «фейс-контроль», не дозволив зайти навіть заслуженим журналістам Ганні Дениско та Василю Неїжмаку.
Певно, подіяв той мій аргумент, що театр ім.Гоголя – не приватний театр Андрієнка, а комунальне підприємство, який існує на гроші платників податків Полтавщини, котрі мають право знати, що відбувається у театрі, але директор не став застосовувати силу і я пройшла до середини.
Колектив театру розмістився у глядацькій залі.
Першим виступив начальник облуправління культури Геннадій Фасій, котрий мало не вибачався, що півроку тому на цьому ж місці представляв новопризначеного худкерівника Олексія Коломійцева, якого кілька місяців умовляв переїхати з Харкова до Полтави, бо Олексій – відомий талановитий композитор і режисер. Надалі ж призначатимуть худкерівника чи головного режисера тільки за конкурсом і за контрактом.
Очільника культури області, як він сам сказав, зараз найбільше хвилює питання: що казати губернатору? Ще він зробив комплімент Коломійцеву за гарний концерт до 75-річчя області, на якому був присутній Прем’єр-міністр М.Азаров. А у 2014 році запланований звіт митців Полтавщини у Києві, до якого треба вже починати готуватися, зазначив Г.Фасій.
Геннадій Іванович висловився проти постановки мюзиклів у полтавському театрі: «Тоді перейменовуйте його у театр музкомедії! Бо історично склалося, що головною у нашому театрі була драма». Також, за словами Фасія, історично склалося, що театром керує не художній керівник, а директор, з яким уклала контракт Полтавська облрада.
Озвучив Г.Фасій думку одного з акторів, який назвав симфонічний оркестр раковою пухлиною театру. Він погодився з тим, що симфонічний оркестр взагалі-то повинен бути при філармонії, адже нерідко час репетицій оркестру і спектаклів співпадають, що є взаємно незручно. Але знову ж так історично склалося, що симфонічний окрестр при театрі.
Але як держава в державі. І при постановці музичних вистав худкерівник має розраховувати лише на 17 музиканців суто театрального оркестру…
Члени трудового колективу шпетили Коломійцева за запізнення і напівлежаче положення на репетиціях (а він довго сидіти не може через поперекову грижу хребта), за менторський тон, за «жорстокість» до акторів, за задовгі репетиції й великі навантаження (а по КЗПП у акторів 7-годинний робочий день), за використання фонограм, за те, що мало задіює вокалістів, треба б більше музичних спектаклів, опер та оперет (так кому вірити – Г.Фасію чи вокалістам? – Авт.), за те, що поставлені ним спектаклі до цього часу не вийшли на нульову рентабельність. Навіть були передані слова відсутнього на зборах заслуженого артиста про те, «чи потрібно будувати європейський театр на руїнах традиційного полтавського?»
Це словосполучення «традиції полтавського театру» звучало у виступах досить часто. Але ж усі без винятку традиції хтось колись започатковував. Та й чи означає це, що полтавський театр повинен грати тільки «Наталку-полтавку», «Мартина Борулю» та «Сватання на Гончарівці»?
Запам’ятався виступ народного артиста України, головного диригента симфонічного оркестру Віталія Скакуна, який зачитав обуреного листа своїх музикантів. Дорікнув худкерівнику за те, що як «багатоверстатник» – композитор, режисер, постановник отримує відповідну винагороду. (Маестро «забув», що він теж працює в театрі на трьох посадах, але ж жаба, видно, давить).
Він обізвав Коломійцева «оборотнем» і в сумних радянських традиціях закликав колег проголосувати за вигнання Коломійцева не лише з театру, а й з Полтави: «Геть цю людину взагалі з Полтави!» Руки піднялися, але не густо.
Тоді В.Скакун сказав, що він не бажає слухати «цього шарлатана» (Коломійцева), а тому покидає збори. Мабуть, сподівався, що за ним підуть усі, але ніхто не підвівся.
Головний бухгалтер В.Дашевська теж з тремтячим від обурення голосом сказала, що «Коломійцев – чиряк на тілі театру, а тому йому не місце в колективі».
Узяв слово й провідний актор театру Богдан Чернявський (є подання облуправління культури на представлення його на звання «заслужений артист»), якого за підтримку О.Коломійцева встигли на зборах обізвати «Санчо Панса при Дон Кіхоті».
– Краще бути Санчо Пансою при Дон Кіхоті, ніж підлабузником підлого керівника, – спокійно парирував Богдан Вікторович, водночас дивуючись одностайній агресивності колег.
Він висловив свою точку зору на ситуацію в театрі, яка, на його думку, не була благополучною до приходу Коломійцева, й штучно збурена директором. Але Коломійцев змусив акторів працювати, а не просто отримувати зарплату, не сильно переробляючись.
У театрі, виявляється, є ще така «традиція»: чи ти зіграв за міцяць у трьох спектаклях, чи у десятьох – зарплатня… однакова. Тож навіщо, як у рекламі кажуть, працювати більше? І в цьому, певно, теж одна з причин конфлікту.
Останнє своє слово (як на справжньому суді-судилищі) виголосив і Олексій Коломійцев:
– Найулюбленішим видовищем юрми в усі часи була страта. Коли спалювати Яна Гуса, одна старенька підійшла й навіть підкинула хмизу. А Вараву народ любив більше, ніж Хреста, і цій аксіомі тисячі років. Для мене ця ситуація теж є уроком. Я жалкую, що я сильно довірився колективу, бо думав, що любов до мистецтва є вищою за побутові проблеми. Я не виконав завдання директора Андрієнка, яке він мені поставив одразу після мого приходу в театр, – про звільнення усіх народних і заслужених артистів-пенсіонерів, а тепер вони ж мене й таврують ганьбою, – продовжив Олексій Володимирович.- Саме у конфлікті розкриваються сутнісні якості кожної людини, тож хтось показав гірше, а хтось краще, що в ньому є. Але у мене немає ні на кого озлобленості: я розумію, що більшість слабі й підневільні. Я не стоятиму перед вами на колінах, я сам справлюся з цією ситуацією, бо що нас не зламує, те робить сильнішим. Ви тільки себе, будь ласка, не зраджуйте, – звернувся він до колег, – щоб потім не попускати очі, коли зустрінемося.
– А ви, – звернувся О.Коломійцев до директора театру Олексія Андрієнка, – нагадуєте мені мольєрівського персонажа – Тартюфа, у якого в одній руці Біблія, а в другій – ніж.
На це пан Андрієнко відреагував надзвичайно бурхливо:
– Ви – диявол, і я борюся з вами! І коли ви підете звідси, я запрошу священика, щоб він освятив театр!!!
Шкода, що багато років полтавський театр не має художнього керівника чи постійного головного режисера, що періодично його стрясають конфлікти.
І чи зможе нарешті покінчити з такою сумною «традицією» полтавського храму Мельпомени голова Полтавської облдержадміністрації Олександр Удовіченко?
На фото: Олексій Коломійцев на прес-конференції спростовує аргументи директора театру О.Андрієнка та начальника облуправління культури Г.Фасія.
Людмила Кучеренко