“Ця реформа містить системні вади, які призведуть до майбутнього провалу і катастрофічного погіршення стану здоров’я громадян України” – так стверджують правозахисники.
Це перебільшення чи ні? Ми обговорили це питання з експертами.
Доповідач: Олексій Навроцький, керівник національного проекту “Вчасна допомога”
Національний проект має на меті суттєву річ – це фактично забезпечення виконання нормативу прибуття автомобілю швидкої допомоги. Згідно з законом, 10 хв. у місті, 20 хв. у сільській місцевості. Це не тільки виконання нормативів, це потужний крок для формування в Україні єдиного медичного технічного простору і зовсім принципова, нова технологія, яка функціонує в низці європейських країн та США. Зараз національний проект ставить перед собою завдання відкриття 27 оперативно-диспетчерських служб екстреної медичної допомоги на території України у 2014 році. Це буде принципово залежати від рівня фінансування та інших чинників, але я впевнений, що ми це зробимо досить оперативно.
Питання, Максим Іонов: З яких джерел фінансується цей проект та яке відношення має до нього МОЗ?
Відповідь: Фінансування повністю за рахунок державного бюджету. В нього також є складова фінансування з регіональних бюджетів, тому що регіони готують інфраструктуру: будівлі та необхідні мережі. Технології, програмне забезпечення оперативних диспетчерських – за рахунок державного бюджету. Цей проект координується МОЗ. З МОЗ знаходимо спільну мову, є дуже багато питань і з регіональної структури, і з взаємодії.
Питання, Андрій Роханський: Системне питання: чому система станцій швидкої допомоги, яка існувала не задовольняла МОЗ, чому таким екстреним способом треба було все перебудовувати?
Відповідь: Не можу стовідсотково відповісти стосовно мережі станцій, але я знаю, що на сьогодні мережа вдосконалюється. Будівництво потрібне, як повне, так і часткове, мережа активно розробляється. Стосовно Харкова, то я знаю, що в Харкові немає питань щодо мережі.
Питання, Віталій Білоус, член профкома: Ви кажете, що цих проблем немає. Як повідомляє нам наше керівництво, планується скоротити кількість бригад до 50 в м. Харкові. Зараз їх 70. Враховуючи наказ МОЗ №33 від 2000 р. в Харкові на 10 000 населення має бути 0,7 бригад, тобто не менше 100 бригад на місто. Але є чомусь 70. Існує приказ № 500 від 2008 р. в якому на 10 000 населення має бути не менше 1 бригади, тобто вже 150 бригад. Чомусь ці норми не виконуються. Підстанції теж планується скорочувати. Наказ № 370 вимагає десятихвилинного прибуття, але в наказі сказано, «встановити норматив надання екстреної медичної допомоги в межі десятихвилинної транспортної доступності міста та двадцятихвилинної транспортної доступності у сільській місцевості з врахуванням чисельності та щільності проживання населення, стану транспортних шляхів та інтенсивності руху транспорту». Чомусь ці пункти не враховуються.
Стосовно пунктів базування, вони мають чіткі характеристики, які прописані у наказі №500. Ці характеристики не виконуються. Керівництво міського відділу охорони здоров´я Харківської ради, пан Сорокован повідомляє, що місто грошей на устаткування цих пунктів не виділяло, тому вони можуть і не відповідати. А що ці пункти мають собою представляти? Це місце, де має бути надана допомога не менш, як трьом постраждалим, а не просто відсидітись в очікування виклику. Зараз умови, які неприйнятні. Знову ж таки, проблема росте з того, що не вистачає кількості бригад.
Відповідь: Я, як керівник національного проекту, не готовий повноцінно відповісти на це питання. Національний проект не стосується кадрового питання. Наше завдання технічно забезпечити існуючу кількість бригад.
Питання, Максим Іонов: Скільки з держави виділено коштів на цей національний проект? Скільки з цих коштів йде на закупівлю GPS-навігаторів, скільки на оновлення диспетчерських служб по всіх містах?
Відповідь: На проектування та створення 27 оперативних диспетчерських на всій території України заплановано 400 млн. грн.
Питання, Віталій Білоус: В Харкові системи GPS-навігації немає. Встановлена система GPRS-позиціонування бригади через пеленгацію відображеного сигналу сотового зв´язку, немає моніторів, тобто, диспетчер бачить, де знаходиться бригада, але сигнал постійно запізнюється, він неточний, а сама бригада при цьому зовсім не орієнтується. Якщо додати до цього екстратериторіальність, тобто, коли найближча бригада направляється на виклик. Раніше кожна бригада працювала у своєму районі і знала свій район досконально, то зараз, потрапляючи в чужий район, починає блукати. Особливо це стосується передмістя. Мап передмість не існує. Ні про яке десятихвилинне прибуття не має бути мови. Позитивна статистика, що подається керівництвом Харківського МВОЗ та ОВОЗ, не відповідає дійсності.
Відповідь: На території Харківського регіону проект не приступив до другої стадії, тобто, до практичної реалізації. Ці труднощі, що є в Харкові будуть поступово вирішені за рахунок введення технології національного проекту.
Питання, Борис Захаров: На якій стадії зараз проект, чи є моніторинг його реалізації та які найближчі плани?
Відповідь: На даний момент завершена перша стадія – проектування. Безпосередньо проект, який охоплює всю Україну знаходиться на погодженні в органах виконавчої влади і в зацікавлених в проекті організаціях. В травні процес погодження проекту буде завершений за умови наявності фінансування. Тоді ми розпочнемо реалізацію проекту в пілотних регіонах.
Доповідач: Максим Іонов, лікар Київської міської станції швидкої медичної допомоги, Голова Вільної профспілки працівників швидкої медичної допомоги.
Про передумови реформування, як створювався закон та про національний проект «Вчасна допомога», який, до речі, раніше називався «Своєчасна допомога».
Процес реформування швидкої допомоги не вкладається в рамки здорового глузду, чому саме таким чином її треба реформувати? Ця реформа переростає у реорганізацію та оптимізацію. На даному етапі все, що реформується в першу чергу – недоцільно. GPS-навігатори – це добре, але є базові, фундаментальні проблеми і будь-яку реформу треба починати з бази. База – це бригади, їх склад, технічне оснащення апаратури. Без цього не буде куди чіпляти GPS-навігатори.
Юридичним обумовленням цього реформування був закон «Про екстрену медичну допомогу». На думку багатьох спеціалістів, юристів, навіть юридичного управління комітету ВР він дуже недосконалий. Була маса зауважень, коли його приймали навіть голосували три рази, бо не вистачало голосів. Самі депутати розуміли, що він ще не готовий. Чисельні зауваження ніхто не сприйняв і він прийнявся. Після прийняття цього закону тотально по всій країні пішов процес реорганізації служби, а не тільки в пілотних регіонах, як мало би бути.
Як зараз все це виглядає? У нас крім швидкої допомоги є служба медицини катастроф. До недавнього часу вона займалась статистичною роботою або приймала координовану функцію при надзвичайних ситуаціях, масових ураженнях. Функціонували міські центри медицини катастроф. У зв´язку з цим законом є рішення створити центри екстреної медичної допомоги і медицини катастроф шляхом злиття станцій швидкої допомоги і центрів медицини катастроф. Це виглядає як рейдерський захват служби, тому що змінюється керівництво, управління, статут організації. Зараз все це відбувається з київською станцією. Проблеми з впровадженням цієї GPS системи є ї в Києві. Впровадження непродумане або просувається невпевнено. Застарілий парк автомобілів, і оці навігатори, це маячки за допомогою яких диспетчер спостерігає за екраном де перебуває бригада. В нас вже 100 років диспетчер знає, де перебуває бригада. Завжди, якщо була радіостанція, був радіозв´язок з диспетчером, не знайти бригаду було неможливо. Це міф. Я згоден, що треба оновлювати диспетчерські, систему, але це не головне. У нас на деяких бригадах немає ні кардіографів, ні глюкометрів. Це має бути першочерговим, а не створення систем GPS навігації.
Я, як медичний працівник і всі мої колеги-однодумці, багато громадських організацій – ми в такому вигляді реформу не підтримуємо.
Проект «Вчасна допомога» суто технічний. Він до рятування життя, проблем медицини ніякого відношення немає. Чиновники, коли звітують в міністерстві про впровадження, вирішують проблеми не медичні. Медичні проблеми – це кадри, це оснащення, зарплата медичних працівників, наявність ліків. До речі, у нас є ліки, які абсолютно не потрібні на швидкій допомозі. Це тому, що швидка допомога – це значний шматок бюджетних коштів. Це бюджетна структура, і тому тут багато питань, які виникають на фінансовому грунті.
Потрібно, щоб до цієї реформи були долучені справжні спеціалісти, справжні фахівці своєї справи, адже реформатори зараз – це далеко не спеціалісти швидкої допомоги. Це або чиновники, або люди, які до рятування життя людини не мають ніякого відношення. Доки не будуть підніматись базові питання, фундаментальні, то ми будемо вважати, що ця реформа приречена на розвал служби швидкої допомоги.
На 5 червня заплановані парламентські слухання з приводу перебігу реформи та попередніх результатів. Слухання будуть із залученням громадськості та лікарів. Нам потрібно об´єднатись і намагатись взяти участь у цих слуханнях. У нас є пропозиції. Ми знаємо з чого треба починати реформи і що потрібно покращувати.
Норматив десятихвилинного доїзду безглуздий. Доїхала швидка вчасно, що далі? Яким чином ми веземо хворого в лікарню? Скільки часу ми будемо його госпіталізувати? Ми можемо доїхати за 10 хв., а хворого госпіталізувати до 4 годин – їздимо по різних лікарнях, по різних відділеннях.
Цими десяти хвилинами нам зв´язали руки, поставили вимоги, а для чого? Для виконання цього нормативу нічого не зробили – ні дороги, ні дорожні знаки, не збільшили кількість бригад. Ця робота суто приписна і за такі речі раніше саджали за грати. Людина має відповідати, тому що це приписка, а приписка – це недостовірний факт.
В Росії, за сценарієм якої ми проводимо реформу, встановили норматив від 15 до 20 хв. В січні 2013 р. цей норматив відмінили.
Це питання вже вийшло за площину медичну, це суспільна проблема. Чому люди звертаються до швидкої? Тому що зараз важко отримати якісну допомогу в наших первинних, медико-санітарних частинах. Люди годинами сидять в чергах, одночасно в черзі діти з людьми похилого віку, інфекційні хворі. В результаті людину відправляють до профільного спеціаліста або люди викликають швидку. Частіше всього викликають її коли це не обґрунтовано.
Питання, Віталій Білоус: 11 квітня ми проводили конференцію в УНІАН. Які неприємності відбулися в тебе на роботі після цього?
Відповідь: Коли ми проводили цю прес-конференцію, до нас приїхали чиновники з Харкова і Дніпропетровщини. Вони, скоріш за все, мали намір зірвати нам прес-конференцію, але ми їх не допустили. Пішла відповідна реакція, яка проявляється категоричним тиском на мене і завідуючого моєю підстанцією. Ми ще до початку реформи проводили роботи з вирівнювання ситуації. На початку тижня була написана анонімна скарга до СБУ. Написані наклепи на мене і завідуючого. Я сумніваюся, що правоохоронні органи її взяли до розгляду. Але, суть у тому, що адміністрація швидкої категорично проти відноситься до нашої діяльності, вони розуміють, що ми піднімаємо дуже важливі питання. Вони дали хід цій заяві. Вони створюють перевірочну комісію. В результаті якої, я впевнений, шукатимуть, або проводитимуть якісь провокації стосовно мене. Я вже звернувся до адвокатів, але, думаю, що це питання закривати не можна. Включились такі механізми, які хочуть позбутись людей будь-яким чином.
Коментар, Віталій Білоус: Хочу додати по ситуації з Анною Сергіївною. За її активну позицію у боротьбі з цією реформою їй загрожує звільнення.
Репліка з залу: Реакція влади на Вас свідчить про те, що Ви багато робите корисного.
Питання, Андрій Роханській: Ви представляєте незалежний профсоюз робітників швидкої допомоги. Які дії ваш профсоюз здійснює, щоб захистити робітників від звільнень? Подаєте ви в суд з приводу порушень статей КЗпП?
Відповідь: Після прийняття рішення київською радою про створення центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, одразу слідом створюється ліквідаційна комісія, щоб його реорганізувати. Нам було повідомлено, не за два місяці, як це передбачається, а за два тижні. З 17 квітня мала б працювати ліквідаційна комісія, яка мала би їздити по підстанціях і оформляти заяви, що мали писати люди – звільнення за власним бажанням, а потім про прийом на роботу. Процедура незаконна, вона передбачає збереження коштів.
Ми одразу звернулись на телевізійні канали: Інтер, 1+1, ТВі, подивимось на реакцію, поки мовчать. Журналісти запевнили, що як тільки почнуться провокації, або вони підуть своїм шляхом – одразу дамо новину. Журналісти телефонували в КМДА, щоб з´ясувати, яким чином планують людей перевести. Вони звернулись до головного лікаря київської станції пана Вершигори і ніхто однозначної відповіді не дав. Сподіваюсь, вони не зможуть вже таким чином це зробити. Хай роблять наказ про автоматичне переведення людей. Наступним кроком ми звернулись до двох адвокатів і вони нам дали рекомендації, як діяти.
Питання, Андрій Роханський: А наказ МОЗ №500 діючий?
Відповідь: Так, це діючий наказ. Це певна юридична колізія, коли вступає в силу закон і є діючий наказ, деякі норми в яких не збігаються. Закон цей наказ не скасовує.
Питання, Андрій Роханський: Який відсоток бригад оснащений, відповідно до табеля оснащень?
Відповідь: В Києві оснащення намагаються відповісти до цієї норми, але багато чого, що написано в тому наказі – немає. Оснащення в регіонах, особливо в сільській місцевості, значно гірше, часто є машини в яких ноші з пацієнтом лежать незафіксовані на підлозі автомобіля. Про який перелік можна говорити, якщо у нас не вистачає елементарних речей. Не збігається перелік.
Питання, Андрій Роханський: В скількох машинах є дефібрилятор?
Відповідь: Дефібрилятор має бути в кожній машині. В Києві є в кожній машині. Але, в нас майже всі дефібрилятори непрофесійні, вони призначені для громадських місць. За кордоном їх вивішують на вулиці, щоб люди за голосовими вказівками дефібрилятора могли ним користуватись. Але він не професійний медичний. В них багато принципових недоліків в плані рятування життя. Професійні дефібрилятори дорогі. Оце важливе питання, а не GPS навігація або система спостереження за бригадою.
Питання, Андрій Роханський: А центр екстреної медицини в Києві вже створено?
Відповідь: Рішення київської ради про створення центру вже вступило в силу. Зараз я всіма можливими засобами намагаюсь підняти питання про спосіб цієї реорганізації. Якщо реорганізують станцію швидкої допомоги Києва (це юридична особа), вона просто буде частиною центру медицини катастроф. Це свого роду загарбання. Воно ще не почалось, але до того йде. Центр сам ще не створений, юридичної особи ще немає.
В Київській області ситуація неоднозначна. Там повний крах швидкої допомоги. Бригади перетасовують, майно ліквідують, забирає медицина катастроф. Здається, є ще й обласний центр медицини катастроф. Існує хаотична розгубленість чиновників, вони самі не розуміють, що роблять. Швидку з одного району перекинули в інший, 15 тис. населення залишились без допомоги. Бригада має їхати за 15-20 км. Це не оптимізація, це просто руйнація.
Коментарій, Віталій Білоус: По апаратурі. Відпочатку про спеціалізовані бригади, бригади кардіореанімації, дитячі, неврологічні – їх немає в Харкові. Всі лікарі профільних спеціальностей були примушені перевестись на лікарів загальної практики. Устаткування для автомобілів немає. Кардіологія приїздить без кисню або з розбитим непрацюючим дефібрилятором. Дефібрилятори працюють вже більш ніж 10 років.
Перед ЄВРО-2012 мали б дати нові автомобілі: мерседеси, пежо, форди. Але чомусь всі ці автомобілі були в Києві, на напівприватній стоянці. Коли журналісти «Грошей» віднайшли цю інформацію, автомобілі почали розподіляти по Україні. До Харкова вони доїхали у грудні 2012 р. Вони мали бути доставлені в міста безкоштовно, але чомусь Харків заплатив за 9 автомобілів майже 8 млн. грн. Непогана махінація.
Ці автомобілі випустили тільки зараз працювати, але устаткування з цих автомобілів майже повністю зняли. Вони знаходяться на території обласної харківської лікарні.
Максим Іонов: Коли в Броварах забрали машину швидкої допомоги, люди вийшли на вулицю відстоювати свою машину. «Що ж це за реформа? Поверніть нам бригаду швидкої». Єдиний вихід – це кричати на всі боки. Зверніть увагу, з цією реформою у вигідному положенні стають приватні швидкі. Їх зараз багато в Києві.
Питання, Борис Захаров: Як вони оснащені?
Відповідь: Там є все і велика увага приділяється експрес-аналізам. Але це комерційна контора. Вона не має ліцензії на наркотичні засоби, які можуть бути потрібні. Вона зацікавлена надати найбільше послуг, тоді сума оплати більше. Є такі фірми де просто виїзд бригади коштує 500 грн, або й 900 грн. Сума виходить близько 2500 – 3000 грн. Але якщо приватна швидка буде розвиватись, то державна служба буде занепадати.
Питання, Віктор Гарбар: В Харкові європейські карети швидкої допомоги швидко розукомплектували. Чи були такі випадки в інших міста?
Відповідь: Закупівля машин повністю під юрисдикцією МОЗ. Але можуть бути випадки де місцева влада, громада, депутати, меценати дарують машини, але до загальної закупівлі це відношення не має. Є така інформація, що ці євро машини за документами проходили, як вантажні автомобілі. Тобто, вони купувались без оснащення. З оснащенням вони набагато дорожчі. А якщо задіяні якісь фінансові схеми, вигідніше купити пусту машину, а потім дообладнувати тим, що там начебто має бути.
Віталій Білоус: Між іншим, це постійно підтверджується і журналістами 1+1. Вони з´ясували, що закупівлею цих автомобілів під ЄВРО-2012 займалась приватна фірма в Києві. В автопарку харківської швидкої працюють газелі, доставлені в лізинг концерном АІС. Вони проходять як маршрутне таксі. Про оснащення в цих машинах навіть нічого сказати.
Максим Іонов: Передача Гроші, 1+1, проводила в нас своє розслідування. Після передач почали ці машини видавати. Після виборів машини в деяких районах забрали назад і зараз ТВі зацікавився закупівлею цих машин і вони проводитимуть власне розслідування. Зараз розглянута постанова на закупівлю 1000 машин швидкої на всю Україну. Я розумію, що автомобілі потрібні, але 1000 автомобілів – це величезна сума, де вони візьмуть ці кошти? Цей процес треба вивести на громадській контроль. Закупівлю медикаментів, закупівлю оснащення, все має контролюватись. У нас є багато прикладів препаратів на швидкій допомозі, які ми навіть не використовуємо і вони досить дорогі. Їх використовують в умовах стаціонару. Навіщо і у кого їх закуповують? Цим мають займатися відповідні органи, це не прерогатива медичних працівників з´ясовувати хто і у кого що закуповує.
Віталій Білоус: Що стосується 1000 автомобілів. 5 квітня в Харкові був Костянтин Гриценко віце-премьер міністр. Йому журналісти ставили питання про автомобілі та їх оснащення. Він повідомив, що парк необхідно замінити, грошей немає, тому будемо заміняти його на автомобілі вітчизняного виробництва. КРАЗи, ХТЗ, трактори.
Питання, Сергій Петров: Норма десятихвилинного доїзду – це гасло. А що далі? Яким чином буде налагоджена логістика доведення хворого до медичного закладу де йому нададуть кваліфіковану медичну допомогу? Інколи самі лікарі не знають, куди везти. Ця реформа – це під виглядом поліпшення начебто технічного стану через відмивання грошей, (ми всі прекрасно розуміємо яким чином), показати суспільству, що ми начебто щось здобули, а насправді, проблема залишається. Те, що швидких стає менше – це видно. Тут потрібні кардинальні дії усіх людей, які зацікавлені щоб швидка допомога взагалі існувала.
Максим Іонов: Немає системного підходу до глобальних проблем швидкої допомоги. Вони звітують, говорять про GPS-навігатори, ілюзорні покращення у вигляді 10 хвилин доїзду. Ще раз кажу, це справжня приписка. Далі піднімається проблемне питання стаціонарів. В стаціонарах скорочують ліжка. Закон передбачає створення відділень екстреної медичної допомоги. Відділення екстреної медичної допомоги – це вже не мільйонні, це мільярдні кошти треба вкладати, щоб у нас створились такі відділення. Їх жодного зараз немає в Україні. Уявляєте, скільки треба коштів. Тому, проблема швидкої допомоги має стати суспільною. Ми неодноразово звертались до Бахтеєвою в комітет, до Богатирьової в міністрерство, до її замів, радників, які проводять цю псевдореформу, це пан Стрельніков і пан Юрченко. Перед нами стіна. Ніхто не хоче за стіл переговорів сідати. Можливо вони чекають, поки рівень накалу громадськості дійде до того, що люди візьмуть палки і вийдуть на вулиці. Тому, я дуже сподіваюсь, що будуть парламентські слухання, треба терміново залучати людей. Вони нароблять таку реформу, що ми ще десять років будемо її виправляти.
Сергій Петров: Про які нові відділення можна говорити, якщо в сільській місцевості невеличкі лікарні закривають. Куди потім везти хворого? Якщо раніше найближча лікарня – сільська, то зараз лишилась одна районна. І з нашими дорогами, часто просто грунтовими…
Максим Іонов: Не забувайте, що воно все йде нагло і нахрапом. Ми не дочекались результатів в пілотних регіонах, ми не опробовували цю систему в декількох областях. Хоча вони говорять, що вона надійна, що буде покращуватись. Давайте візьмемо за основу декілька регіонів та й подивимось, як там буде через 5 років система працювати. Давайте подивимось які зрушення у статистичних даних, у покращенні умов. Ми йдемо нахрапом по всій Україні. Навіщо ламати систему в межах держави? Невідомо чим це закінчиться. Питання переростання служби в парамедичну відкрите, тому що лікарі звільняються. Ви знаєте, хто такі парамедики? Це люди, які будуть просто займатись транспортуванням хворих від місця події до лікарні. Вони будуть проводити серцеву реанімації і все.
Віталій Білоус: Парамедики, це люди, що просто пройшли навчальний курс надання допомоги. Від 3 до 5 місяців. Саме таку систему збираються започаткувати. Чудова оптимізація, бо цим людям не треба буде платити за категорію, не треба навіть вчитись, витрачати 8 років на навчання.
Максим Іонов: За кордоном, в Америці працюють так, в Європі – ні. Але провадження такої систему у нас призводе до того, що лікарі звільнятимуться, вони не зацікавлені залишатись. А державі навпаки, вигідно, щоб були середньонавчені медичні працівники.
Віталій Білоус: Ця система працює на просування приватних клінік. Як стаціонарів так і швидких. Збираються взяти за основу американську систему. Там є відділення невідкладної допомоги, а на виклики виїжджають парамедики. У них завдання доставити хворого за будь-яку ціну до стаціонару. Вони роблять все можливе, його підключають до всієї апаратури. Їх машина устаткована, як наш непоганий госпіталь.
Давайте згадаємо ситуація з Кушнарьовим. Ця трагедія сталася в 150 км від Ізюма, який фінансувався з обласного бюджету. В той час він був керівником облради. Так сталося, що фінансування районних і обласних лікарень взагалі не було ніякого. Він потрапив в одну з тих лікарень, яку розграбували найбільше. Було б якісне обладнання в цій лікарні – можливо в нього був би шанс.
Нещодавно Азаров повідомив, що якщо сільські амбулаторії не відповідають стандарту, то вони будуть закриті. Враховуючи тотальне недофінансування він може закрити будь-яку, окрім приватної.
Максим Іонов: Подібна схема реформування пройшла у Росії та Естонії 3 роки тому. В результаті служба майже зруйнована. В Естонії збирають підписи проти реформи. Доступність медичної допомоги обмежилась.
Доповідач: Андрій Роханський, Інститут правових досліджень та стратегій, автор глави щодо медичної реформи в доповіді правозахисних організацій “Права людини в Україні 2012”.
Реформі не повезло, тому що вона потрапила в амбіційну програму економічних реформ на 2010-2014 р., яку підписав Президент. Тобто, ми від неї нікуди не дінемось. В більшості випадків реформа схожа на перестановку стільців та столів у кімнаті. Зрозуміти ці перетворення неможливо. Базис будь-яких реформ – це гроші. Ніхто не може відповісти, звідки бюджет виділить гроші на такі масштабні перетворення. Такого бюджету, що міг би відновити дану галузь, немає. В Києві швидкі мають хоч якесь устаткування, в Харкові це – анальгін, папаверин, димедрол та шина з проволоки. Трохи далі від міста машини в жахливому стані. Ми теж намагались з´ясувати в МОЗ мету цих перетворень, окрім декларативних. Швидка керується нормативами наказу № 500, який незареєстрований в Міністерстві юстиції. Коли у чиновників питаєш, чому у вас машину порожня, вони відповідають, що цей наказ не зареєстрований, він не дійсний. Ми користуватимемось наказом №175 від 1996 р. Який, до речі, передбачає наявність спеціалізованих бригад, яких зараз немає.
Стосовно наркотичних препаратів. В Ірпені зі станції швидкої допомоги створили центр екстреної медицини. Після цього вони втратили ліцензію на обіг наркотичних препаратів. Бригади їздять без сильнодіючих і психотропних препаратів взагалі. Ми ставили питання Департаменту охорони здоров´я КМДА. Вони відповідають, що подали на ліцензування, чекаємо відповідь. Державна служба по боротьбі з обігом наркотиків відповідає, що вони мають діяти за старою ліцензією, крім того, до них не надходило подання на нову ліцензію.
Чиновникам взагалі не цікаво, яким чином допомогти хворим, їм або відзвітувати за 10 хв., але виконання цього нормативу є нереальним. Приїздить пустий УАЗік, який не знає, що далі робити з цим хворим.
Ось дружина пацієнта, який помер в пустому УАЗіку. Лікарі правильно поставили діагноз, але зовсім не виконувала технічний протокол надання невідкладної допомоги. На шляху відбулась зупинка серця, в машині не було дефібрилятора – в людини не було шансів доїхати до спеціалізованого медичного закладу.
Доповідач: Галина Попенко, вдова померлого у машині швидкої пацієнта.
Це відбулось на підстанції харківського району. У чоловіка стався серцевий напад. Швидка прибула за 45 хв. Зробили кардіограму, встановили інфаркт Міокарда. Ввели морфій. Після цього стан погіршився. Вирішили госпіталізувати. Везли чоловіка не у швидкій допомозі, а у старій, іржавій коробці з якимись невизначеними знаками. Лікар сидів у кабіні, медсестра біля хворого. Під час транспортування чоловік почав скаржитись, що його сильно трясе. Ніхто не звернув на це увагу. Я подивилась, що чоловік лежить просто на залізних ношах, без матраца. Я побачила, що у чоловіка змінилось обличчя. Я сказала медсестрі. Вона швидко закричала, щоб зупинили машину і почала мене виганяти. Я забилася у куток і кричу: «Допоможіть йому, чим можете!». Вона стала спиною до помираючої людини, у якої зупинилось серце і кричала мені: «Вийди з машини, вийди з машини!». Я забилась в куток, не знаючи, що робити. Поки лікар вийшов з кабіни, поки підійшов. Він став на сходах швидкої і стоїть чекає, поки я вийду. Я дивлюсь, вони зовсім йому не надають допомоги. Я вискочила з швидкої. Тільки тоді вони до нього підійшли. Не знаю, що вони робили. Син мене відвів до машини. Згодом син підійшов і сказав, що чоловік помер. Я втратила свідомість, потім він мене відвів у машину. Я зайшла туди, лежить мертвий чоловік. Вони стоять, руки опустили і нічого не кажуть…
Я згодом подивилась на їх устаткування, машина була абсолютно порожня, там нічого не було. Зупинка серця, їм надати допомогу нічим. Чому не можна було лікарю попередити нас, що ми не можемо везти, у нас немає ліків, дефібрилятора, кисня, навіть матраца. Ми не зможемо довезти хворого.
За це ніхто не відповів. Людина просто так померла. Чим надавали допомогу? Ми робили штучне дихання. Це і вся допомога.
Ця реформа – це смерть у квадраті. Якщо до реформи помирали, то зараз помирають стовідсотково. Я живу у Цвіркунах, у нас є звичайна лікарня, чудова, зробили євроремонт і її закривають. Нічний стаціонар убирають. Люди похилі мають їхати далеко просто на прийом до лікаря.
Ця реформа для того, щоб знищити людей якнайбільше. Наша держава намагається все віддати у приватні руки, щоб такі як ми не приставали з питаннями.
Андрій Роханський: Ми пройшли всі три судові інстанції. Суд не задовільнив. Суд навіть не розглядав протокол надання невідкладної допомоги, як доказ у суді. Він розглядав докази тільки як пояснення фельдшера, який казав, що ми все робили правильно і в повному обсязі. Це формулювання проходило, як повний доказ всьому. Немає таблиці,яка показувала б, що машина була не устаткована. Ми показуємо, ось ваша честь, дивіться: має бути таке устаткування згідно з протоколом, його не було; коли відбулась зупинка серця, мали б бути такі маніпуляції: ось карточка з діями, які зовсім не відповідні. Це не приймалось до розгляду.
Максим Іонов: Це саме той випадок, коли була потрібна спеціалізована бригада. Раніше таких пацієнтів транспортували з двома крапельницями під пильним наглядом кількох медиків. Навіть на хвилину одного не залишали. Це цінність спеціалізованої бригади. Вона мала доставити людину в кардіореанімацію. А чиновники звітують, що спеціалізовані бригади себе віджили. Це казав пан Стрельніков. Будь-який лікар має надати екстрену допомогу. Це нісенітниця. Ось живий приклад і таких прикладів багато.
І далі, уявіть собі який це в нас євростандарт. Вони кричать на кожній нараді, що ми намагаємося ввести євростандарт. Про який євро стандарт йде мова, якщо в нас такі машини, таке оснащення і така підготовка. Підготовка кваліфікованих кадрів теж має велике значення. Зараз її просто немає.
Тому, ми маємо консолідуватись, зібрати подібні випадки та при будь-якій можливості «реформаторам» їх показувати на кожному кроці. Вони в людей забирають профдопомогу.
Питання, Борис Захаров: Чи не можна розглядати цей випадок в контексті статті 2?
Відповідь, Андрій Роханський: Так, ми пройшли національні заходи захисту права і готуємо скаргу у Європейський суд. Це явне порушення права на життя.
Питання, Максим Іонов: Треба поєднати декілька подібних випадків і теж звернутись до Європейського суду, поінформувати європейську громадськість. В нас питання реформи швидкої політизоване. Воно залежить від чиновників, які гнуть свою лінію.
Андрій Роханський: Екстрена допомога – це найбільш хворобливий момент цієї реформи, тому що якщо людина хворіє хронічними захворюваннями, вона може обирати методи лікування, по різному відновитись до свого здоров´я, може відмовлятись від лікування. В екстреній ситуації людина залишається без вибору методів лікування. Держава має діяти таким чином, щоб право на життя людині було забезпечене, тобто медична допомога має надаватись у будь-якій ситуації, безкоштовно і швидко. Так працюють всі системи охорони здоров´я. Те, що ми бачимо в Америці. Людина, яка втратила свідомість на вулиці, її привезуть і повернуть до життя, незважаючи на наявність будь-яких документів. Наша система має рухатись у цьому напрямі. Система швидкої допомоги – це затратна система, яку важко організувати, але вона має працювати в першу чергу, тому що мова йде про людину, яка не може реалізувати своє основне право – право на життя. Це право має забезпечити йому держава.
Максим Іонов: Чому така серйозна увага саме швидкій допомозі. Я на всіх рівнях і зустрічах закликаю, що швидка допомога – це найдоступніша допомога, яка у людей залишилась. Вона доступна від бомжа до президента. Всі нею користуються: і депутати, і чиновники, і звичайні люди. Тому це пріоритетне питання, щоб у людини збереглося право надання кваліфікованої допомоги, щоб запобігти випадки смерті до дорозі. Смерть в машині швидкої – це взагалі нонсенс. Треба всіх заходів вживати, щоб до цього не дійшло.
Андрій Роханський: Ми кожного року випускаємо дубль правозахисних організацій «Права людина в галузі охорони здоров´я». Це щорічне видання і в цьому році найбільше уваги приділено проблемі швидкої допомоги. Ці матеріали ми будемо представляти омбудсмену, щоб він вплинув на рішення реформи і реалізацію закону про екстрену допомогу.
Максим Іонов: Ми маємо обов´язково взяти участь у слуханнях 5 червня, бо це єдиний спосіб змінити ситуацію. Вони будуть говорити, що все прекрасно, все по плану, трошки відстаємо. Справа в тому, що реформування перекинули на місцеві бюджети, а вони порожні. Я спілкувався з фахівцями з Польщі і Великої Британії. Вони зауважують, що у нас жодний крок реформування не прописаний в бюджеті, ви робите з закритими очима. Що ви робите, які ви хочете результати? Таким чином ви нічого не отримаєте, розвалите те що є, тому що фінансування немає. Треба визначатись, чи може наш Уряд дозволити собі займатись охороною здоров´я населення? Якщо ні, нехай йде у відставку. Якщо, все ж таки, робити для людей, то треба приймати або альтернативний бюджет, або збільшувати бюджет фінансування медицини, або почати спочатку з пілотних регіонів. Але руйнувати по всій Україні медицину? Не тільки в пілотних регіонах закривають медичні установи. Зараз прикриваючись реформою закривають або скорочують медичні заклади в Кіровоградській області, в Рівненській, в Луцьку та інших містах. Чиновники стверджують, що цього немає, а насправді, це є. Давайте шукати, хто це робить, хто саботує. Тому ми маємо взяти якусь участь у парламентських слуханнях. Або документальну, або інформаційну, або безпосередню. Тому, що ми і надали будемо безвідповідально втрачати людей. Ми бачимо, що відповідальності за це ніякої немає.
Віталій Білоус: Хочу додати цитату: «Нові тоталітарні режими зовсім не схожі на старі. Їм тепер не потрібні казні або репресії, голод, арешти, заслання. Адже це вже не ефективно. Сучасна тоталітарна держава – це така система, де всемогутній виконавчий комітет, спираючись на цілу армію адміністраторів тримає в руках поневолене населення, яке є зайвим навіть примушувати до рабства, бо воно з радістю прийме своє рабство. Заставити людей полюбити своє рабське положення – ось головна задача, що покладена на сучасну тоталітарну державу: на міністерство культури, редакторів газет та шкільних вчителів» Олдос Леонард Хакслі.
Підготувала Наталя Ляшенко
Фоторепортаж з дискусії Миколи Калити
Повний запис трансляції http://www.youtube.com/watch?v=PhMURMbq7NQ
