З одного боку – от нібито його красивий портрет, що свідчить на користь існування і тілесности депутата:
А от зареєстрований цим чудовим законо-давцем витвір законо-давчого мистецтва – законопроект “Про внесення змін до Закону України “Про захист суспільної моралі” (щодо захисту інформаційного простору)”. У цьому законопроекті товариш парламентар пропонує заборонити поширювати (у т.ч. в інтернеті) продукцію, яка “пропагує війну, національну, релігійну ворожнечу, насильство, жорстокість, містить заклики до захоплення державної влади, повалення або насильницької зміни конституційного ладу, порушення територіальної цілісності України, посягання на права і свободи людини, вчинення терористичних актів або інших кримінально караних діянь”. Підкреслено мною, адже що таке “заклики до посягання на права і свободи людини”, законопроект не визначає, а як, на користь яких “людин” це тлумачитимуть ad hoc владоохоронці та наші гуманні суди – сумнівів небагато.
Там саме, у тому ж законопроекті парламентар хоче закривати інтернет-ресурси протягом доби за зверненням СБУ, зобов’язати провайдерів розкривати особу користувача і так далі. Написав хтось на форумі якогось сайту чи у коментарях до вашого блогу якийсь “заклик до посягання” – і за день вже нема того сайту чи вашого блога. Благодать. Щоправда, тхне спалюванням книжок і большевізмом, але депутату, певно, дуже подобається.
Якщо він, той депутат, повторимося, існує у природі.
Бо прочитавши у пояснювальній записці до законопроекту, що він “не потребує проведення консультацій з громадськістю”, неможливо було утриматися, щоб не попитати у достойного парламентаря таке:
І тут у справі про існування чи неіснування депутата починається частина “з другого боку”. От – зворотне поштове повідомлення, яке засвідчує, що звернення було належно доставлено 13.06.13.
А тут – Закон України “Про звернення громадян”, згідно зі ст.20 якого “звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше
одного місяця від дня їх надходження”. Місяць той давно проминув. Відповіді – нема.
Оскільки чисто по-людськи не хочеться вірити, що парламентар бачив закон у носі чи (що ще сумніше) закону для парламентаря не писано, залишаються сумніви – чи існує парламентар взагалі. Можливо це (подібно, як подейкують злі язики, до одного набридливого горе-політика у Києві, агітками якого останнім часом засмічено пів-столиці), всього лише голограма?
Олександр Северин, к.ю.н.,
ІЦ “Майдан Моніторинг”
Для відродження довіри НАРОДУ до влади,то сьогдні справа честі влади Держави і міста Києва повернути вкрадені у людей гроші які були інвестовані у будівництво житла і потерпіли від афери “еліта-центр” при співучасті чиновників КМДА.У нашій державі такі приймаються закони при допомозі яких можна грабувати свій НАРОД і за це нічго не буде.Я не вірю що не можна найти ті гроші які були вкрадені у людей,я думаю що наші гроші находяться у Карманах нашіх слуг НАРОДУ.
Демократія та її основа – можливість згідно із Конституцією і законом провести демонстрацію чи пікет – не є процесом піару ( реклами) партій, що хочуть прийти до влади. Реклама партії не в пікетах, а в конкретних програмах і законопроектах, які партії представляють народу , аби народ вибрав у владу партію , чия програма і законопроекти розвитку держави більш всього підтримані. У всьому світі демонстрації і пікети організують профспілки та громадські організації, але не партії . А в Україні завжди партії, що в опозиції до влади підтримують і очолюють будь-який протестний громадський рух і навіть той, що порушує і закони, і Конституцію. Якщо профспілкам та громадським організаціям на заході за невиконання законів демонстрантами , ходу яких вони очолюють судом виносять величезні штрафи, то для партії такі ж дії погрожують закриттям і ліквідацію партії. Опозиційні партії – вони теж при владі і частина народу її вибрала не для того, щоб чинити в державі хаос, а перетворювати своїми законами наше суспільство через відповідальність інших влад і громадян та виконання Конституції . Якщо більшість не погоджується в парламенті прийняти опозиційний закон, то опозиція повинна через ЗМІ та мітинги доводити народу свою правоту і змусити більшість теж опанувати своє інакомислення народу через ті ж ЗМІ і мітинги. А заклики до повалення влади обраної демократичним шляхом є кримінальним злочином е і за це партії в усьому світі ліквідуються через Мін’юст, а ініціатори путчів несуть кримінальне покарання.
І ще одне,
Конвенція з прав людини говорить не тільки про права одного або групи, а й правах інших людей, яким демонстрація або протестна акція порушує їх права, Не можливість заборон або дозволів протестних акцій в місцях масових гулянь чи поблизу житлових кварталів порушують права людини жителів і тому протестна акція не може проходити тільки за бажанням протестувальників і без всякої відповідальності. Всяка протестна акція у всіх демократичних країнах проходить дозвільну процедуру, але головне, у протестній акції повинен бути офіційний організатор і відповідач. Не обов’язково профспілки, громадська організація чи партія, а й група осіб – ініціаторів, які підписали повідомлення про проведення акції. Саме такі ініціатори, або громадські організації, профспілки чи партії, а не всі демонстранти притягуються до адміністративної відповідальності у разі несанкціонованих мітингів, встановлення на площах наметів і туалетів, криків, шуму після 23 годин, а також у разі групового хуліганства або захоплення службових приміщень. Ініціатори несуть особисту відповідальність через суд і за заподіяння шкоди та за штрафами, які повинні бути в межах від 50 тис. грн. і до 2-х мільйонів. Якщо протестна акція використовує прапори або інші знаки партій, профспілок, громадських організацій – то такі організації повинні бути автоматично визнані ініціаторами та нести відповідальність у разі порушення громадського порядку. Те, що роблять зараз партії, вносячи хаос у державне управління та порушуючи громадський порядок – є ні що інше, як путчі і провокації путчів, щоб поміняти незаконно шляхом насильства, а не виборів влади і опозиції стати владою. Такі діяння носять кримінальний характер і в Україні, як і в Європі повинні присікатися адміністративним і кримінальним покаранням для ініціаторів, а для партій суд може вирішити при неодноразових порушеннях-про примусову ліквідацію партії в Мін’юсті.
Порядок у країні повинен бути введений в ранг ЗАКОНУ і нікому його не дозволено порушувати або провокувати громадський безлад. Закон про проведення мітингів і демонстрацій повинен мати право дозвільних та погоджувальних місцевими органами влади про місце проведення інакше в країні буде повний хаос і безправ’я більшості жителів міст. У той же час ніяким судом не можна заборонити мирні демонстрації або мітинги, але в місці з урахуванням прав більшості жителів. Якщо ініціатори акції написали повідомлення про проведення акції до місцевого органу в конкретному місці – їм повинні відповісти про перенесення місця з зазначенням причин, а також місцевий орган звертається до суду про заборону акцій у місці, де будуть порушені права мешканців. Будь-яка мирна демонстрація повинна мати строковий одноденний характер і установка наметів, туалетів та інших атрибутів малої архітектури повинні бути заборонені законом за винятком узгоджених з місцевими органами тимчасових об’єктів для виборною агітації. Мирна демонстрація – це зібрання людей висловити свою думку про предмет і не може регулюватися центральною владою за винятком прийнятого закону про мирні демонстрації. .
Тому депутат правий, всі ці питання треба вирішувати ЗАКОНОМ!
І така поліцейщина буде продовжуватись до тих, поки у Верховній раді буде хоч один мент чи квазіюрист, яким є це тупориле!