Олександр Северин: Дещиця, яка все змінює

У деталях, бува, ховається не лише диявол.

 За легендою Віктор Янукович є гарантом Конституції. Проте, як виглядає, йому кортить не так гарантувати, як змінювати.

 Янукович породив “конституційну асамблею“. “Конституційна асамблея“породила “проект Концепції внесення змін до Конституції України“, а надалі має породити, для Януковича власне сам законопроект про ті зміни.

 Свіжовзята “асамблеєю“ за основу “концепція” передбачає змінити Основний Закон так масштабно, що по-чесному мало б говоритися про затвердження нової Конституції, чи то нової її редакції, але сказати про те відверно конституційні асамблейники з-під проводу Леоніда Кравчука чомусь соромляться (властиво, вони взагалі соромилися оприлюднювати текст своєї велемудрої “концепції”). Зокрема, планується серйозно відкорегувати розділи І (“Загальні засади“), ІІІ (“Вибори. Референдум“), XIII (“Внесення змін до Конституції України“), а раз так, то відповідно до чинної поки що ст.156 Конституції єдино можливий алгоритм змін виглядає так:

 а) подання законопроекту до Верхоради президентом або не менш як 2/3 від конституційного складу Верхоради,

 б) прийняття законопроекту не менш як 2/3 від конституційного складу Верхоради,

 в) затвердження референдумом, який призначає президент.

 Без будь-яких інших варіантів.

Іншими словами, попри те, що за ст.16 новоявленого і вкрай сумнівного за походженням і сутністю закону про референдум зміни до Конституції можуть вноситися і на референдумі “за народною ініціативою“, але якщо такі зміни зачіпають розділи І, ІІІ і XIII – то Верхораду обійти не можна (ст.156 Конституції, ст.17 референдумового закону), ніякої “народної ініціативи”, добре це чи зле.

 Ні поміняти Конституцію без підсумкового референдуму, ні усунути від процесу нашу чудесну Верхораду Янукович не має права. Цо гарантує нам продовження фестивалю офіційного вітчизняного, перепрошую, конституціоналізму у просторі і часі, владі – геморой з приводу необхідности отримання потрібних результатів без непотрібного сорому на всю Європу і половину іншого світу, пацанам-тітушкам – яку не яку сезонну роботу, а опозиції – чудову нагоду за своєю звичкою пострушувати повітря і, можливо, навіть знову принагідно заявити про “всенародне повстання” чи як там його…

 Втім, персонажів, які сьогодні волею обставин і дурістю опонентів асоціюються (принаймні за кордоном) з владою в Україні, важко запідозрити у відсутністі як рефлексів так і навичок забезпечення результату, який їм ввижається за найкращий, виходячи з міркувань “доцільности“, як вони тую доцільність розуміють. Тож якщо Кравчук з компанією видатних конституціоналістів наквецяє щось таке, про доконечну доцільність чого хтось вправний переконливо нашепоче у вільне вухо “гаранта“, процес піде.

 Так от. На цьому зворушливому етапі вигулькує анонсована дещиця, яка конституційним реформаторам навряд чи сподобається (але до них нам справи нема).

 Позаяк теперішне керівництво, як виглядає, дуже любить і дуже-дуже правосвідомо, мовляв поважає інституцію під вивіскою “Конституційний Суд України“, то прошу уваги: подивимося, що саме заховалося у деталях.

 Відповідно до рішення КСУ №6-рп від 16.04.08: “Прийняття нової Конституції України (нової редакції) може бути здійснене установчою владою у спосіб і формаї, встановлених Конституцією та законами України. Процес прийняття нової Конституції України (нової редакції) може бути започаткований лише після з’ясування волі Українського народу щодо необхідності прийняття нової Конституції України“. Надалі КСУ робить посилання на інше своє рішення, яким 2000-го року був визнаний неконституційним пункт кучмівського указу про призначення кучмівського ж референдуму про “чи згодні ви з тим, що Конституція має прийматися референдумом”. КСУ тоді заявив, що “викладене <…> питання виноситься на всеукраїнський референдум без з’ясування волі народу щодо необхідності прийняття нової Конституції України і, отже, ставить під сумнів чинність Основного Закону України, що може призвести до послаблення встановлених ним основ конституційного ладу в Україні, прав і свобод людини і громадянина“.

 І чи не тут міститься відповідь на питання, з яких радощів конституційні асамблейники, передбачивши у своїй взятій за основі “концепції” радикальне “покращення” (с) численних розділів Конституції, вкупі з засадничими, сором’язливо кажуть про “зміни”, а не про нову Конституцію чи то нову редакцію?

 Проте де-факто нова редакція Конституції (див. наполеонівські плани “концепції“) не стане якімісь там дрібними “змінами“, якщо її “змінами” назвати, як не стане бенгальським тигром межигірський земляний заяць, якщо його смугасто розмалювати. Отже:

 1.  Процес прийняття нової редакції Конституції легітимно може бути започаткований лише після з’ясування волі Українського народу на це.

 2. Початком “процесу прийняття“ є акт внесення законопроекту “президентом або не менш як двома третинами від конституційного складу“ Верхоради на розгляд Верхоради.

 КСУ не дав собі клопоту пояснити, як має з‘ясовуватися воля Українського народу, тож зробімо це за нього.

Оскільки йдеться саме про “волю народу“ (а це за конституційною преамбулою – “громадяни України всіх національностей“ – тобто всі громадяни), то про якесь соціологічне дослідження чи то опитування не може бути і мови, можливість взяти участь у “з‘ясуванні” має бути надано державою всім громадянам. І якщо вже “носієм суверенітету і єдиним джеерелом влади в Україні є народ“, при тому що “влада народу <…> здійснюється народом шляхом вільного волевиявлення через вибори, референдум, інші форми безпосередньої демократії у порядку, визначеному Конституцією України та законами України…”, то цілком очевидно, що:

 3.  Волю Українського народу на де-факто прийняття нової редакції Конституції, має бути з‘ясовано на всеукраїнському референдумі до внесення законопроекту на розгляд ВР України. Отже, установча влада при приятті нової редакції Конституції має реалізовуватися через два референдуми:

 а) референдум щодо з‘ясування волі Українського народу на прийняття нової редакції Конституції,

 б) референдум щодо затвердження законопроекту, попередньо прийнятого не менш як двома третинами верховних радянців.

 А що при цьому на сьогодні жоден закон не визначає механізм проведення першого референдуму (“а”), то провести його неможливо, адже за частиною другою ст.19 Конституції суб’єкти владних повноважень можуть діяти лише в межах і на підставі Конституції та законів. Відповідно, без попереднього законодавчого врегулювання цих питань, не можна і легітимно прийняти нову редакцію Конституції.  Якщо лише і справді не намагатися переконати весь світ, що земляний заяць – то бенгальський тигр.

 Шановні читачі, я не знаю, чи потрібна саме вам нова редакція Конституції. Мені вона не потрібна з двох простих причин.

 Перша: я анітрохи не вірю у силу декларацій, не підкріплених чесною волею держави саме на правозастосування, а не на крутійство, блазнювання, шахрайства і паскудства заради сімейної, кланової чи то станової доцільности. Схильність всіх тутешніх “злочинних режимів”  керуватися саме “доцільністю“ (своїми власними потребами, малими і великими) та якимись “поняттями“ замість норм права давно вже породили величезну прірву між формальною писаною Конституцією і конституцією фактичною – тобто жлобством та сваволею. І я не маю ані найменшого бажання, щоби ця гідна жалю (жалю гідна) доля постигла і нову Конституцію, бо таке вбиває в народі залишки віри у право.

 Друга: я цілком згоден з Всеволодом Речицьким (див.у стенограмі засідання “КА”) у тому, що у проекті, який “практично на сто відсотків присвячений державі і не звертає увагу ні на громадянське суспільство, ні на свободи народу, ні на бізнес, ні на торгівлю, ні на податки”, в якому немає “ніяких гарантій стримування держави заради свободи бізнесу, підприємництва, торгівлі” , немає і сенсу. “Універсальною функцією всіх конституцій євроатлантичного світу є стримування держави і стримування обмежень державної влади в інтересах бізнесу, підприємництва, торгівлі, ринку”.   Мене насправді дуже мало цікавлять тактичні питання організації державної влади, якщо не забезпечується стратегічне: державі, яка б вона там не була теоретично розпрекрасна, зась до моєї і вашої свободи.

 Легітимно прийняти те, що нам наразі планує підсунути “конституційна асамблея”, без попереднього з’ясування нашої з вами на те волі шляхом проведення референдуму – неможливо. Нелегітимно, по-пацанськи, по бєспрєдєлу, класифікуючи земляного зайця як тигра, ясна річ, – можливо (важить тут семантична різниця між англійськими “may“ і “саn“), але тоді то буде, як на мій розум, узурпація (“у т.ч. усунення народу від реалізації його права визначати і змінювати конституційний лад в Україні“) в особливо великих розмірах і з особливим цинізмом.

Ну а далі, як той казав, додумайте самі.

Олександр Северин, к.ю.н.

ІЦ “Майдан Моніторинг“