Яскравий день абсурду влаштувала київська міська влада 19 серпня. Але до справи підійшла системно…
Цього дня владні сили – організована група осіб, що з 2 червня намагаються видавати себе за депутатів Київської міської Ради, та їх покровителі – вчинили черговий крок у боротьбі з місцевим самоврядуванням в Україні, намагаючись зламати опір активної частини киян, яка бореться проти узурпації влади в місті.
Не одноразово кияни за підтримки опозиційних політичних сил не давали «простроченим» депутатам проводити сесію. Та ж кортить колишнім повертатися до своїх(?) крісел, до своїх(?) кнопок, ніби вони й справді є депутатами й досі! Розуміючи, що лихі міські активісти просто так їх до приміщення не впустять, до 19 серпня вигадали масштабне дійство типу «живий щит».
Для втілення задуму необхідно було осягнути чимало задач. І забезпечити прохід «своїм», і завчасно заблокувати прохід «чужим», і влаштувати заглушливий звук, і нагнати масовки…
Тому задіяно було дуже різні сили. І тобі міліція у шоломах, і міліція без шоломів, і люди в краватках, і люди без… А тут – родзинка. Вражаюче парадоксальним було експонування блатного вигляду когорти «братків», чи то «осіб характерної зовнішності», або, як їх віднедавна називають, «тітушок» не просто на тлі фасаду будівлі Київради, а ще й на тлі струнких рядів міліції в уніформі. «Братки» і міліція… Вони такі різні, але такі… однаково небезпечні у наш час. Такі загрозливі «простим смертним» і такі водночас покірні комусь ТАМ, угорі! Готові «виконати наказ», не оглядаючись ні на Закон, ні на совість. Сповнені відчуттям своєї вищості та виокремленості у порівнянні з отими, що покірною отарою стоять унизу, під сходами, та з тими, що безнадійно галасують поруч. Ні, знаєте, є в цьому парадоксальному єднанні форм, культур, кашкетів з капюшонами щось таке… Філософічне…
Знайшлося місце і для профспілок. Профспілок? Попри назву Федерації профспілок України, її високий офіційний статус та визнання, виникає дедалі більше сумнівів у тому, чи можна вважати профспілкою таку організацію. Українці здавна аж занадто звикли, що офіційна «профспілка» є якщо не правою, то лівою рукою певної адміністрації. Як не державної, то приватної. Або «приватизованої». А тут ось ще важлива справа незакінчена є – місто Київ добрі люди «приватизують». Не все ще розподілено. А повноваження Київради – от біда, закінчилися два з гаком місяці тому! І складно повернутися до неї добрій людині, про яку хитрющі та спостережливі кияни знають, що вона має стосунок до владної Партії Регіонів. Це якщо намагатися повертатися через вибори. То простіше – не призначати нові вибори, та й усе! А що хтось там виявляється дуже розумний, та ще й говорить від імені киян, що «простроченої» Київради не визнає, то це нічого. Бо «прострочені» – люди серйозні. У них не тільки міліція та «тітушки» є під рукою. У них завжди під рукою є ще й «правильні» профспілки! А профспілки – явище багатолюдне! Тож, чому не взяти «простроченим», та й не затулитися від надмірно свідомих, ще й активних киян, на додачу до міліції й «тітушок» ще й «профспілковою» масовкою.
Дуже зручні для такої справи люди – бюджетники. Лікарі, вчителі… Зарплати в них – ніякі. 250-300 гривень надбавки з бюджету міста – відчутні гроші для цих убогих. То чому б не взяти, та й не збрехати їм, що ті надбавки в пару сотень гривень неможливо виплатити без сесійних засідань Київради? То нічого, що ще 8 лютого 2013 року, ще коли не були простроченими, депутати ухвалили Рішення № 3/9060 Про бюджет міста Києва на 2013 рік, у якому пунктом 17.10 так непередбачливо передбачили, що «розподіл та перерозподіл обсягів трансфертів з державного бюджету бюджету міста Києва у період між сесіями Київської міської ради здійснюється за розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)». Що там та медсестра знає про ті бюджети та трансферти, працюючи одна за трьох, коли їй за писаниною й біганиною по трьох дільницях, вавками та шмарклями пацієнтів – не до читання рішень Київради. Або що там знає та вчителька, коли у нашій країні немає традиції відкритості публічної інформації, дарма що є свіженький Закон.
Отже, збираємо наївних бюджетників на збори, пишемо їм «правильні» листівки, переконуючи в такий спосіб, що на заваді їхньому 300-гривневому матеріальному щастю стоять лише оті погані активісти та жадібні до влади опозиційні депутати, не даючи проводити цілком, буцім-то, законні сесії Київради. От, ще б аби ніхто не сказав людиськам про те, що замовне рішення Конституційного Суду чинності станом на 19 серпня не набуло і справедливо оскаржується. А як листівку підпише розумна та освічена людина… Ну, хочаб Голова Київської міської організації Профспілки працівників освіти і науки України Олександр Яцунь, то хіба не повірять?
На фото – Яцунь Олександр Михайлович. Голова Київської міської організації профспілки працівників освіти і науки, член Ради ФПУ
Частково й повірили. Але, як свідчать розмови поміж учасниками мітингу, далеко не всі. Не дурні ж бо. Інші, поспілкувавшись з київськими активістами, в тому числі профспілчанами з Конфедерації вільних профспілок, а ще й поспостерігавши за специфічною організацією мітингу, на місці швидко зметикували, що до чого. «Вони тут нами прикриваються» – говорили люди в натовпі. І охоче залишали свої підписи за призначення законних виборів. Щоправда, багато хто ставити підписи відмовлявся, оглядаючись на начальство, а знайшлися й такі, що, як на «Полі чудес», говорили натомість: «Я вибираю гроші».
Журналісти та блогери під враженням від мітингу 19 серпня багатоголосо запитують: чому ж кишенькові профспілки досі не виявляли подібної активності щодо збільшення образливо низьких зарплат бюджетникам, а так бурхливо попрацювали для організації зрежисованого облудного мітингу з приводу надбавок-подачок? Відповідь очевидна.
У веселому студентському середовищі вже давно вигадали для подібних профспілок та їх діячів назвисько – «покемони». А й справді ж, це зручні «кишенькові монстри» («Pocket Monsters»), завжди готові до використання Хазяїном, від якого залежать їхні посади та матеріальний добробут. А залежить же саме від Хазяїна, а не від тисяч об’єднаних спільною боротьбою за свої права профспілчан, як це буває у демократичних організаціях. Чим же, крім адміністративного примусу, пояснити участь не дурних та освічених людей у тому облудному спектаклі, що ми спостерігали на Хрещатику 19 червня та під час підготовчої «обробки» працівників медичних та учбових закладів Києва? Завжди в кишені, завжди під рукою, завжди готові!