30 жовтня 2013 р. Президія НАН України планує розглянути питання про ліквідацію Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України. Цей важко зрозумілий крок робиться раптово, кулуарно, без жодних обговорень з колективом та науковою громадськістю, з метою т. зв. «оптимізації мережі наукових установ». Обурливим фактом є також і те, що разом із ліквідацією нашого Інституту у Президії є плани ліквідувати й Інститут сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України.
У зв’язку із загрозою ліквідації 30 жовтня 2013 р. Президією НАН України Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського Вчена рада Інституту заявляє про відсутність суто наукових підстав для прийняття подібного рішення.
Інститут української археографії був утворений згідно з розпорядженням Президії Академії наук України у 1991 р. Нині в Інституті у семи відділах та Львівському відділенні працюють: 1 член-кореспондент НАН України, 14 докторів наук, 40 кандидатів наук. Інститут є спадкоємцем Київської археографічної комісії, Археографічної комісії ВУАН (заснована М. С. Грушевським і знищена 1934 р.), Археографічної комісії академії наук України (ліквідована 1972 р.). Діяльність Інституту пов’язана з іменами таких визначних учених, як Павло Сохань, Ярослав Дашкевич, Федір Шевченко, Іван Бутич та ін.
За період свого існування Інститут став органічною складовою інтелектуального життя України, водночас тісно співпрацює з інститутами НАН України, низкою університетів, науково-дослідних установ, громадських організацій та органів державної влади, а також з багатьма університетами та науковими інституціями у Польщі, США, Канаді, Росії та інших країнах. Інститут задумувався і сформувався, як установа міждисциплінарного характеру, що відповідає сучасним світовим тенденціям. Фундаментальні археографічні видання Інституту та ексклюзивний науковий доробок у галузі спеціальних історичних дисциплін забезпечують джерельну базу для всієї гуманітаристики та для вдосконалення дослідницького інструментарію.
Інститутом реалізовано сотні актуальних наукових проектів, найважливішими з-поміж яких є, наприклад, публікація фундаментальних багатотомних видань «Архів Коша Нової Запорозької Січі 1734–1775», «Універсали українських гетьманів», нова серія «Літопис УПА», «Український археографічний щорічник», повне зібрання творів Михайла Грушевського у 50-ти томах, Дмитра Яворницького у 20-ти томах, Дмитра Багалія у 6-ти томах та ін. Інститут самостійно або у співпраці зі своїми партнерами провів десятки наукових та науково-практичних конференцій, опублікував понад 1000 збірників документів, монографій та збірників статей. Понад 90% наукових вкидань Інституту побачили світ за позабюджетні кошти, які Інститут постійно намагався залучити з різних джерел. Надзвичайно тісними є контакти Інституту з низкою провідних університетів і дослідницьких закладів США, Канади, Польщі, Австрії, Франції та ін.
Інститут носить ім’я найвидатнішого українського історика Михайла Грушевського, який був засновником багатьох напрямків української історичної науки, у т. ч. археографії та джерелознавства. Від самих початків нашої діяльності ми дотримувалися того підґрунтя, яке цей учений заклав у науці. Діяльність Інституту тісно пов’язана також і з такими видатними істориками другої половини ХХ ст., як Павло Сохань, Федір Шевченко, Ярослав Дашкевич, Омелян Пріцак, Іван Бутич, Анатолій Бойко та інші, які у різні роки працювали в нашій установі або були причетні до її заснування. Сьогодні у нас працюють понад 40 кандидатів наук, 14 докторів наук, з-поміж яких провідні і відомі у світі вчені член-кореспондент НАН України Всеволод Наулко, професори Юрій Мицик, Надія Миронець, Валентина Піскун, Олексій Кураєв, Оксана Ковальчук, Мирон Капраль, Ярослав Федорук, Віктор Брехуненко, Олег Однороженко, Андрій Гречило та ін. Розгорнута широка програма підготовки наукових кадрів в аспірантурі й докторантурі, де на сьогодні навчається 20 дослідників. За роки існування Інститут сформував і виховав археографічну школу, яка розробляє цілі напрямки в науці, що є унікальними.
У цілому діяльність установи та бібліографія виданих праць висвітлена у виданні: «Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України: (1991–2011)» (К.: Український письменник, 2011. – 416 с.; див. інтернет-адресу: http://archeos.org.ua/wp-content/uploads/2013/05/Zbirnyk_biblio.pdf).
Протягом 22 років Інститут незмінно очолював доктор історичних наук, член-кореспондент Академії наук Павло Степанович Сохань (1926–2013) – видатний український вчений у галузі болгари стики, археографії, спеціальних історичних дисциплін. За цей період П. С. Сохань сформував авторитетну в Україні та за її межами археографічну школу – один з небагатьох осередків гуманітарної науки, створених за роки незалежності. В Інституті виплекана плеяда молодих дослідників, здатних самостійно вирішувати складні наукові завдання, що стоять перед національною історіографією на сучасному етапі, інтегрувати її у світову історичну науку.
Комплексна перевірка роботи Інституту, здійснена Президією НАН України в 2010 р., не виявила суттєвих недоліків, про що є відповідний акт. А у вітанні Президії НАН України на адресу П. С. Соханя з нагоди його 85-ліття у листопаді 2011 р., було зазначено: «Завдяки Вашій подвижницькій праці створено і успішно працює Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України – гідний спадкоємець українських археографічних установ ХІХ–ХХ ст. Масштабне видання корпусу історичних джерел, розгорнуте Інститутом під Вашим керівництвом, по праву належить до скарбниці української історіографії».
Особливо показовим є той факт, що ще 21 жовтня на засіданні Бюро відділення історії, філософії та права НАН України було затверджено 2 теми науково-дослідної роботи на 2014–2016 рр. А вже через чотири дні виникає проект рішення про ліквідацію Інституту. При цьому не враховується й те, що у вересні–жовтні в Інституті відбулася вступна кампанія аспірантів. Тепер доля двадцяти аспірантів різних років навчання як майбутніх молодих вчених перебуває стає невизначеною.
Знищення Інституту української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського буде відчутною втратою не лише для академічної гуманітаристики, а й для всієї української культури та її державності. Воно призведе до припинення диверсифікації наукових історичних досліджень та згортання здорової наукової конкуренції, без якої немислимий розвиток науки. Ліквідація Інституту, здійснена у будь-який спосіб, стане прецедентом для поступового скорочення інших установ гуманітарного профілю.
Позицію Інституту щодо загрози ліквідації письмово підтримали провідні дослідники-українознавці зі США, Канади, Італії та інших країн, зокрема Джованна Броджі, Рорі Фіннін, Франк Сисин, Зенон Когут, Володимир Кравченко, Девід Марплз, Домінік Арель, Сергій Плохій, Марта Дичок, Дарія Даревич, Роман Сенькус, Марк Андрійчик, Віталій Чернецький, Сергій Єкельчик, Оля Онух.
На Вченій Раді також було ухвалено рішення про:
- скликання 29 жовтня загальні збори колективу Інституту;
- звернення з листом до Президента НАН України академіка Бориса Патона з проханням об’єктивно розібратися в ситуації;
- звернення з листом до директорів Інститутів гуманітарного профілю;
- звернення з інформаційном листом до засобів масової інформації та до громадянського суспільства;
- інші заходи, покликаних унеможливити ухвалення згубного рішення про ліквідацію Інституту
Ухвалено на засіданні Вченої ради Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України. Протокол № 4 від 28 жовтня 2013 р.
Заступник голови Вченої ради Інституту Олександр Маврін
Секретар Вченої ради Інституту Дмитро Бурім
Джерела:
“Сборная СССР”, яка зараз керує Україною, і всю Україну хотіла б “упразднить за ненадобностью”. Бо це не їхня батьківщина. Вони за її незалежність ніколи не боролися – вони боролися і досі борються проти незалежності. Надійний шлях – стерти історичну пам”ять.
В.Овсієнко.