На світанку, спозаранку, сьогодни я у рідному місті Гусь-Хрустальний провів одиночний пікет. З плакатом, на якому, крім прапорів Украині та Євросоюзу, були написи: “Україна – це Європа” та “Мирные демонстрации нельзя разгонять силой!” (українською: “Мирні демонстрації не можна розганяти силою!”), я вийшов на площу біля пам’ятника Першим комсомольцям. Спочатку думав встати в ста метрав від нього – у пам’ятника Владіміру Леніну, але потім, згадав, шо, як ще навесні мені пояснували представники КПРФ, коли я их запитав, чому вони проводять свій мітинг не в звичному місці у Леніна, а в сквері, “рішенням міської антитерористичної комісії це місце визнано небезпечним для проведення масових заходів”. Необхідно пояснити, що пікет біля пам’ятника Леніну це не стьоб. Я вважаю, що ідеї Євросоюзу, насправді, не так далекі від того що хотів Владімір Ільич. Він хотів коммунизму, вільних відкритих кордонів, рівних можливостей, і соціального забезпечення громадян своїми державами. На мій погляд до цього до цього зараз ближче Швеція член Євросоюзу, ніж звалювати в брежнєвський варіант тоталітаризму Росія. Знаю, що не всі зі мною погодяться, але я висловив свою точку зору.
Отже, в 8-50 за гусевським часом (у 6:50 по Києву), я встав недалеко від пам’ятника комсомольцям і розгорнув плакат.
Повз проходили люди, пальці швидко замерзли. Але не було жодного представника ЗМІ. Принаймні жодного представника ЗМІ, який би побажав про це заявити. У ніч з четверга на п’ятницю (коли я і вирішив проводити акцію), розіслав прес-релізи всім міським засобам масової інформації. З ранку мені подзвонили представники “Радіо 7 на семи холмах” і запитали, що це взагалі. Виявилося, що так як я їм посилав лист з гуглівською платформи Gmail, а, коли відправляєш листом з неї на платформу mail.ru з недавнього часу, листи чомусь можуть приходити некоректно, як я зрозумів, їм прийшли каракулі з моїм номером телефону. Але після того як я їм розповів що до чого, вони сказали: “зрозуміло”, схоже, втративши до акції всякий інтерес.
Я простояв до 9-40, весь цей час люди проходили мимо. Майже всі дивилися в мою сторону, явно читали, деякі проходили повз два рази. Але ніхто не зупинявся і не уточнював що до чого
Вітер, який нагадував скоріше не грудень, а лютий, заважав тримати нормально плакат. Він норовив згорнутися в трубку. До речі, вчора в світі пройшла акція “день студентської солідарності”, організована Світовим Конгресом українських молодіжних об’єднань (СКУМО). Одним з гасел акції якраз став: “Україна – це Європа”, і так як, гасло у мене було схоже, а сам я студент і учасник (правда не делегат) першого СКУМО, можна сказати, що мій пікет пройшов у рамках цієї акції . Але там ще пропонували заклеювати скотчем рот. Я на це не пішов. Та й про акцію дізнався вже після того як розіслати прес-релізі, що сповіщають про мій одиночний пікет.
Молодец!
Він герой!
Тримайся!
Молодець Сергію! Так тримати!
Tи не один – нас мільйони. За Україну нас серце то болить то співає – одне на всіх.
Низький тобі уклін за мужність.
Слава героям! Низький уклін