Загальні висновки:
Терористи з «народних республік» опинилися в політичній ізоляції. Колишні політичні і економічні спонсори сепаратизму зрозуміли, що шансів на виграш у російській грі, до якої вони долучились, відсутні. Водночас, проведення виборів на окремих територіях Донецької та Луганській областей залишається під загрозою. Довгострокова стабілізація у цих регіонах потребує диверсифікації представництва їх інтересів, штучну монополію на яке намагаються зберегти нинішні «господарі Донбасу».
Ахметов проти сепаратистів:
Заява Рината Ахметова про «геноцид Донбасу» стала політичним оголошенням війни «Донецькій народній республіці», вплив на діяльність якої він практично втратив. Позиція наразі найбагатшого українця була активно підтримана жителями Донецької області, а терористи з ДНР відповіли актами насилля. Вже нині зрозуміло, що стабілізувати ситуацію навіть на тих територіях, де бойовики відносно не чисельні, Ахметов самостійно не зможе та муситиме йти на співпрацю з центральною владою. Головне її завдання за цих умов – не дозволяти олігарху виторгувати занадто багато за вирішення проблем, до виникнення яких він безпосередньо причетний, та шукати й інших союзників у регіоні.
Меморандум взаєморозуміння і миру – необхідна політична декорація:
Ухвалення Верховною Радою України Меморандуму розуміння і миру, внесеного та підтриманого Партією регіонів, вибило з рук росіян один з основних козирів їх пропаганди «про небажання Києва чути жителів сходу України». Відмова «регіоналів» від ультиматуму щодо «державного статусу» російської мови та конституційного закріплення «позаблокового статусу» означає усвідомлення ними безперспективності політичної ролі «рупору Кремля» і готовності повернутися до статусу «лояльної опозиції». Такому рішенню безумовно посприяли демонстративно жорсткі заяви влади щодо можливості заборони Комуністичної партії України. Проте політичної відповідальності насамперед перед власними виборцями за дестабілізацію ситуації на Донбасі ПР уже не уникнути.
Боротьба з терористами – мінімізувати втрати:
боротьбу з незаконними збройними угрупованнями на сході України наразі можна описати як позиційну війну – немає яскравих перемог, але, на щастя, відсутні і значні поразки. Вірогідно, українські силовики не здійснюватимуть серйозних операцій аби не ризикувати напередодні дня голосування на виборах Президента України. Але навіть після виборів, аби уникнути значних жертв серед мирного населення, йтиметься скоріше про витіснення, ніж розгром незаконних збройних формувань. Ключове питання – організація оборони визволених від терористів територій, яка потребуватиме тісної співпраці з місцевим населенням.
Вибори – боротьба за якість:
Враховуючи неможливість зірвати президентські вибори у цілому, Кремль та підконтрольні йому структури в Україні поставили перед собою скромніше завдання – шляхом здійснення провокацій та терористичних нападів нанести максимальну шкоду легітимності результатів виборчого процесу. Основна ціль – зрив голосування у Донецькій та Луганській областях для створення можливості продовження пропагандистської кампанії щодо нібито небажання жителів цих регіонів жити в Україні. Враховуючи, що бойовики наразі контролюють 5 з 12 луганських, та 6 з 22 донецьких окружних виборчих комісій, завдання організації виборчого процесу на сході є вкрай складним. Проте якщо не буде зроблено все можливе для того, щоб жителі Луганщини і Донеччини мали змогу проголосувати, завдання по стабілізації ситуації на цих територіях суттєво ускладниться.