Український фронт: тренди тижня (підсумки 2 – 10 червня)

Загальні висновки:

Україна має легітимного Президента з обмеженими повноваженнями та високими суспільними очікуваннями. За таких умов на чудо – швидке і переможне завершення АТО на Донбасі, на що натякає «обіцянка миру» з вуст Петра Порошенка, можна сподіватися, але не варто розраховувати.

Новий Верховний Головнокомандувач:

У неділю в України з’явився повноцінний Верховний Головнокомандувач. Водночас, не варто забувати, що успішно реалізовувати відповідні функції він може лише за умов ефективної співпраці з Верховною Радою та Кабінетом Міністрів. Навіть для того, щоб позбавити ключових силовиків (Міністра оборони та Голову Служби безпеки) приставки «в.о.». необхідна хоч ситуативна, але парламентська більшість. Як її забезпечити за умов, коли парламент має бути розпущеним, що публічно пообіцяв Президент у інавгураційній промові, найбільша його фракція контролюється головним конкурентом на президентських виборах, а друга (а ще недавно перша за розмірам) – партія колишньої влади? При цьому домовленості глави держави з депутатами знаходитимуться під прискіпливим суспільним контролем. Те, що Петро Порошенко досі не назвав прізвище нового керівника Адміністрації Президента, свідчить про напружений пошук «пакетного політичного рішення», яке б дозволило б новообраному главі держави отримати парламентську та урядову підтримку.

Дивний новий мир?

Заява новообраного Президента на засіданні трьохсторонньої контактної групи з реалізації мирного плану на сході України (за участю України, ОБСЄ та Росії) про необхідність у тижневий термін «припинити вогонь» повністю відповідає прагненню українців до миру, але є надто амбітною з огляду на існуючу реальність. Навіть якщо розраховувати на добру волю Кремля (для якого війна на сході України – ефективний засіб ослаблення нашої держави та зняття з «порядку денного» питання анексованого Криму), породжена його політикою терористична вольниця аж ніяк не є повністю контрольована. Таким чином, «мир на Сході» може означати або фактичне визнання контролю бойовиків над найбільш населеними територіями Донецької та Луганської областей, або жест доброї волі, корисний у політичному відношенні, але не беззаперечний у військовому. Адже час на перегрупування та поповнення ресурсами використають не лише українські силовики.

На східному фронті:

На минулому тижні у діях сил АТО нарешті почав проглядатися цілеспрямований план. Було визволено від бойовиків місто Красний Лиман (в усіх попередніх випадках йшлося радше про недопущення захоплення населених пунктів на півночі Луганщини та заході і півдні Донеччини). Українські силовики намагаються відрізати бойовиків від російського кордону та ізолювати їх окремі угруповання. Водночас, незаконні збройні формування наразі зберігають контроль над коридором від Донецька через південь Луганщини, що дозволяє їм отримувати підкріплення та постачання. Укріплення бойовиками позицій у місті Сніжне спрямоване на оборону відповідних комунікацій.

Європейські «тиловики»:

Планована зустріч міністрів закордонних справ Німеччини, Польщі та Росії з «українського питання» змушує нагадати відоме польське гасло «нічого про нас без нас». Тим паче, що риторика багатьох європейських політиків спрямована на виправдання продовження співпраці з Росією, неначе анексією Криму і триваючою підтримкою нею тероризму можна знехтувати, обмежившись гнівними дипломатичними нотами. Цілком зрозуміло, що дестабілізація на сході континенту серйозно шкодить європейській економіці, все ще не надто стійкій після боргової кризи. Водночас, Україні та її союзникам за кордоном необхідно послідовно пояснювати наслідки «економоцентризму» європейців для їх власних інтересів.