Буде багато матюків і ненависті.
Сука, я думала, в уйобиськ з нової старої ОДА вистачить розуму хоча б у ЦЕЙ день такого не робити. Але ні! Зараз на Алеї Небесної Сотні пам’ять загиблих під час Голодомору вшановують кілька сотень бюджетників з однаковими церковними свічечками, змерзлі школярі, які ржуть і машуть у камеру руками, та рідкісні вкраплення справжніх людей, яким дійсно не поїбати на те, що відбувається.
Іду, підслуховую уривки розмов:
— Из горисполкома кого-то видели?
— А вы какой район?
— Мы Кировский.
Сука, уйобіща ж ви срані, та ви власну маму, блядь, будете для галочки ховати, по-моєму, з бюджетниками і школярами! Є щось святе взагалі? Вам шашечки чи їхати? Це ви так розумієте формування національної традиції пам’яті? Тримати дітей на морозі в суботній вечір — це найкращий спосіб прищепити їм знання про національну трагедію та повагу до своєї історії? Для кого і для чого ви зробили цей мертвороджений захід, зомбаки ви совкові? Хай би ці мертві, яких ви отак «вшановуєте» сьогодні, щоночі приходили до вас в кошмарах. Хай би все ваше їдло провалювалося в ваших поганих шлунках в нікуди, щоб ви спізнали той страшний голод, пам’ять про який ви розтоптали сьогодні своїм гнилим лицемірством, своїм паскудним бажанням вислужитися, своїм невмінням бути нормальними, живими людьми. Моя родина пережила цей голод — пережила не вся. Кожен, хто має стосунок до сьогоднішнього фарсу в Дніпрі, плюнув їм і їхнім стражданням в лице. Ненавиджу вас, ненавиджу ваші совєцькі методи, ненавиджу те, що вас не вчать ні Майдани, ні війна.
Мені, здається, було більш зрозуміло, як побороти режим януковича, ніж як нам здолати цього монстра завченої показухи та потьомкінських сіл.
Діти, дорогі мої! Молю вас – не матюкайтеся! Абсолютно розумію і підтримую ваше обурення, але хіба ці чорні слова допоможуть там, де потрібна велика робота? Хіба можна створювати навколо себе, нас цю темну ауру? Якими ж виростуть наші діти, чим вони віддячать нам, окрім всього, ще й за таке виховання?
Таких організаторів треба виганяти, а хворих людей треба лікувати – і соціально, і насправді. І нема на то ради. Але треба пам”ятати – ми спадкоємці великої культури, коли у селі до кожного треба було привітатися, старшим родичам поклонитися (а іноді і руку поцілувати), батьків називати на “Ви”, а погані слова вважалися гріхом. А злодіїв і нелюдів – виганяли.
Обнімаю Вас, Вікторіє, тримаймося і честь праці!