Вже пройшло трохи більше півстоліття як Ваша армія втратила Вас – свого керівника. Знаю, багато чого не знаєте. Тож, доповідаю.
За ці 50 з ґаком років шо вас нема, розвалилася, не без участі українців (хі-хі), людиноненавистницька імперія, проти якої Ви боролися – Україна стала Незалежною.
Проте імперська сутність Росії не зникла. Пройшло 23 роки напівсамостійного життя, ми мали революцію гідності, антиколоніальну за своєю суттю. Після скидання колоніального російського губернатора Україна опинилась знову на порозі війни. І не повірите – знову з Росією. Роздираємий внутрішніми протиріччами, Ваш народ зумів налагодити свою справжню, і як завжди народну армію. Але, є одне але, Степане Андрійовичу, якщо раніше Ви бились там – чорті де, аж на Західній Україні то зараз, Ваші війська стоять далеко вже за Києвом – куди, я вірю, Ви мріяли увійти. Тепер Ваші війська аж біля Луганська та Донецька. Раніше, під час Вашої боротьби на Заході, місцеві допомагали Воякам, носячи їм їжу та кожухи, щоб ті були ситі та одіті. Смію Вас запевнити, Провіднику – нічого не змінилось. Тільки тепер не тільки Західна, але й Центральна, Північна, Південна та трохи так-так Східна Україна також одягає та обуває своїх воїнів. Різні камуфляжі, бєрці, тепловізори (це така штука через яку вночі видно тепло яке випромінюють москалі і їх так простіше відправляти до Вас) все це допомагає українським бійцям у цій війні.
І у війську Вашому поповнення – натовпи чоловіків за Великої України в лавах полків та батальйонів. Велика частина з них російськомовні, пане Степане, та для нас це не має значення, тай ми розуміємо що це тимчасове для народу явище.
Російське Хуйло (це так не дуже ласкаво ми називаємо чергового їхнього генсека), так от хуйло думало що дійде до Дніпра, а може й вірило, що візьме Київ та воно отримало вогневого ляпаса від української армії та добровольчих батальйонів, що почали швидко формуватись для відбиття атаки.
Наше, бандерівське, військо Провіднику, валить москалів під все тима ж прапорам що й ви – жовто-синім та червоно-чорним. І тут як бачите нічого не змінилось.
Колись, в ваші часи ходила думка, що поки ціла Москва Україні не мати спокою. Степане Андрійовичу, ми теж, через стільки років це розуміємо. Від Луганська до Ужгорода ми зрозуміли свою сутність та єдність, якої мабуть ще не було в нашій історії.
Вас до речі, Степане Андрійовичу, до сих пір бояться в Росії. Про Вас знімають більше тб програм в Росії, ніж в Україні, вами лякають дітей. Саме слово-Бандєрівці до сих пір вживлює жах в московитів.
Я, провіднику не знаю чим воно все це закінчиться, проте я впевнений, що ми відібємось від навали. Вступимо до НАТО та ЄС та назажди порвемо з Московщиною. Знаю, праці та пошуків саміх себе ще багато, проте ми вже на вірному шляху.
Дякуємо що надали нам цей поштовх в свої роки.
Vitalik Vivchar, ІЦ “Майдан Моніторинг”