В січні 2014 року спільнота одеського Євромайдану все більше і більше відчувала посилення тиску на нас. Ні, машини нам тоді ще не палили. І куликовці ще не погрожували напасти на нас біля Дюка. Але тривога зростала.
І щоб позбутися отого в’їдливого гидкого відчуття страху якось підсвідомо хотілося утнути чогось відчайдушного.
Так народилася ідея запропонувати оргкомітету Форуму Євромайданів провести 2-й Форум в Одесі. Так, нам було чим пишатися і що показувати нашим однодумцям з інших євромайданів, у нас був згуртований оргкомітет, здатний вирішувати складні завдання, але серед різних наших мотивацій було й просте та зрозуміле прагнення підтримки – адже коли в Одесу зберуться делегати з усіх євромайданів ми дійсно зможемо показати кволим одеситам, що нас справді багато і ми налаштовані рішуче.
Таким чином в середині січня, всього через кілька днів по тому, як наша делегація повернулася з 1-го Форуму, що проходив у Харкові, ми запронували всім делегатам зібратися в Одесі 15-16 лютого.
І закипіла підготовча робота. Ми реєстрували учасників, шукали волонтерів для розміщеня тих, хто обрав домашній варіант поселення, домовлялися про приміщення, обговорювали родзинки програми….
Підготовчий процес нічим не відрізнявся від підготовки до будь-якого масового публічного заходу. Втім, пам’ятаючи уроки Харкова, ми на загал особливо не розголошували місця, де будемо поселяти учасників і де будуть проходити засідання.
Грім гримнув за 2 дні до Форуму. Нам раптом відмовив готель, з яким все було узгоджено, альтернативні варіанти чомусь несподівано всі виявилися вже зайнятими. По поселенню довелося розраховувати лише на родини учасників Євромайдану.
А конференцзали всього міста щільно обходили служиві органів МВС та наполегливо не радили пускати Форум на свої майданчики. Добре, що учасники Євромайдану були розпорошені по усіх сферах та районах. Вони й розповідали біля Дюка про денні візити ментів до них на роботу.
Зрештою, у нас залишалося лише одне, останнє приміщеня, яке нам вдалося вберігти неймовірними зусиллями. За що весь оргкомітет й досі вдячний його розпорядникам та сподівається що на кармі цей вчинок їм відбився відповідно.
До речі, тоді, у лютому 2014 теж ходили чутки про 7-й кілометр. Щоправда, не про те, що закрили, а про те, що підприємці надали Фопуму свої приміщення для заходів.
Аби відстояти наше право провести в Одесі цей важливий захід ми напередодні приїзду учасників були змушені оприлюднити відкрите звернення до міжнародних організацій та посольств країн, що розташовані в Одесі – аби вони прийшли на Форум та пересвідчилися у його мирному та конструктивному наповненні.
Перший день вдалося провести без зривів. Було ще нервово, але поряд були наші однодумці і це додавало наснаги.
Але на другий день, в неділю, ми ще зранку відчули, що режим просто так нам це все не подарує. На цей день була запланована традиційна недільна хода, але посилена нашими гостями.
Першу половину дня ми без кінця відбивалися від повного набору інструментів типового тиску невільної держава – ходу збиралися заборонити через суд, по нашому заздалегідь визначеному маршруту збиралися йти прихильники руського міра, вони ж зранку вишикувалися навколо Дюка, у ЗМІ та соцмережах наростала істерія…
У протидії всій цій вакханалії було задіяно доволі багато людей. Невже за півтора роки вже всі все забули?
А якщо не забули – то невже нічого не нагадує?
Так, я маю на увазі Одесса Прайд 2015.
Його організатори ще в листопаді завчасно все запланували. Бо ж в країні перемогла Революція Гідності!
Тоді ж й подали заявку на проведення маршу. Так само, як і ми, спокійно реєстрували учасників та домовлялися про приміщення. І так само як і Євромайдан півтора роки тому Прайд зустрів шалений спротив влади та правоохоронних органів лише в останній тиждень перед проведенням. Так само міліція, яка доживає останні дні, обходить всі конференц-зали і наполегливо “не рекомендує”, так само ходу забороняють через суд, так само нагнітається істерія в ЗМІ.
Втім, цього разу є й новеньке. Нізвідки з’явився натовп “справжніх патріотів” які “не за те стояли на Майдані”.
Важко сказати, на якому Майдані стояли всі ті, хто сьогодні проти Прайду.
Але біля Дюка збирався ЄВРОМайдан. Збирався за європейські цінності, серед яких права меншин займають належне місце.
Пам’ятаєте, як голосно ми кричала “Одеса – це Європа!”?
Що сталося зараз? Одеса більше не Європа? Тепер, через півтора роки, тут згорнуті ті громадянські свободи, які ми виборювали не лише нервами, а й кров’ю?
На тлі подій останніх двох днів дуже хочеться таки влаштувати бодай якусь ходу і знову відчайдушно кричати – Одеса, вставай!
Автор: Людмила Ямщикова
Більше про Прайд
Наразі ситуація така: марш заборонено судовим рішенням, мерії того мало, хочуть подати апеляцію, щоб заборонити взагалі все – дискусії, кінопокази, ярмарок тощо. Всі приміщення вчора відмінили домовленості. Їх залякали терактами. Залякала ..тадам.. міліція.
Не пущать решили категорически и по всем фронтам.
Наряды милиции прошлись по отелям и хостелам, где были забронированы номера для приезжающих гостей Прайда, и мягко не рекомендовали сдавать такие номера. Также были пущены наряды с мягкими милицейскими рекомендациями на сдавать в аренду конференц-залы и прочие помещения для ЗАКРЫТЫХ мекроприятий Прайда.
The official decision of newly-appointed governor Mikheil Saakashvili not to fight for the citizen’s right to peacefully march exposes the true nature of his reformist agenda and lack of bravery in helping the country to get rid of its toxic Soviet past.
У меня в голове не сходится пазл. Как люди, которые стояли на Евромайдане могут быть против ЛГБТ парада? Где логика? Мы уже можем определиться с собственным вектором и ценностями?
