“Ким є для мене Христос? Христос – це алкоголик, якого треба підняти з калюжі і умити. Христос – це проститутка, яку треба захистити від жорстокого натовпу, прийняти і дати криївку.” (с) Свята Мати Тереза з Калькутти.
Левова частина мого життя була присвячена захисту маргінальних людей від насильства, охороні їх людських прав, створенню безпечних умов для життя бездомних і переслідуваних. Тому я був би зобов’язаний відгукнутися на обговорення християнськими “агентами впливу на маси вірян” того, що в дискусії іменувалося “закон про легалізацію проституції” в Україні. Зрештою, про текст законопроекту ніхто не говорив і зміст не аналізував. Найбільше засвічувалась власна емоційно-моральна реакція на словосполучення “легалізація проституції”. При тому нікому з співрозмовників не йшлося про з’ясування за допомогою розуму ані істоти самого явища, ані того, що означає сама по собі правова легалізація цього явища в законодавчому полі країни: вкидався гарний, але досить пустий слоган ортодоксійно-фундаменталістського ґатунку, після чого починалася популістська гимнографія з боку того, що звичайно називається “пул підспівувачів” на мелодію “який же ви правий, моральний, героїчний”.
Враховуючи таку специфіку, а також задля духовно-аскетичних міркувань і задля того, щоби не погіршувати приязні з ініціаторами обговорення, я заборонив собі втручатися в розмови на цю тему в фб.
Якщо би не постінг від дуже давнього часу вельми близького мені @Vadym Sokolov!..
…сугубо каюся – не витримав і таки втручуся.
Попереджую: я, так само, як учасники фбешних інтернет-преній, не буду обговорювати сам закон. В першу чергу мені йдеться про зрозуміння гострої емоційної реакції обурення на сам факт можливої легалізації проституції в Україні.
Увага! Я одразу кажу, що проституція як нелегальна, так і легальна – тим паче з не окресленим соціально-правовим статусом! – є для мене абсолютно неприйнятним явищем, бо, безперечно, є дуже важким гріхом. Таке моє ствердження аж ніяк не є засудженням осіб, які є проститутками: дякую Богові за те, що подарував мені свого часу можливість спілкуватися з ними, сидячі за одним столом, розмовляти, як свій зі своїм (і нехай це свідчення «згіршує» вуха християнських лицемірів та фарисеїв). Так, я сподобився бути прийнятим серед «непотрібних» за свого – вони говорили про мене: отець такий самий, як ми, тільки не краде і не шльондрає. І тому знаю, яким насправді страждальним є їх життя, як вони ненавидять себе і оточення і у страшному відчаю переживають неможливість видобути себе з “найстародавнішої професії”, як про то люблять жартома говорити деякі пересічні “споживачі сексуальних послуг” – з тих, що мають грошенята ті послуги оплачувати.
Я абсолютно не схильний виправдовувати гріх. Говорю тільки про те, яким пеклом вже тут, в цьому світі, є існування тих, хто годує себе (і часто-густо або дітей, або безсилих старих батьків, або якогось рідного каліку) за рахунок продажі свого тіла для сексуального вжитку. Говорю про їх відчай. Говорю про кількість самогубств. Говорю про неймовірну кількість “непотрібних”, що були вбиті і закатовані для забави безіменних і непокараних володарів грошей і всього світу – і про те, що правдивим розслідуванням тих вбивств ніхто не займається, бо воно ж непотрібне, це ж так, мовляв, натуральне, що проститутку вбили…
Тим, хто отримує від використовування проститутки гостре фізіологічне задоволення, здається, що і вона отримує таке саме задоволення від контакту з ним – “клієнтом”. І не хоче він думати, що своїми стогонами і ахами вона йому догоджує, бо відпрацьовує гроші, а в реальності він їй огидний. Не хоче думати про це, бо якщо про таке думати статевий акт накриється мідним тазом, задоволення ніякого не буде і гроші підуть на марно… а грошей шкода – і побавитися хоцца…
Саме тому споживачам сексуальних послуг хибно здається, що “легалізація проституції” є легалізацією ринку сексуальних задоволень, тобто що це ЇХ ЗАДОВОЛЕННЯ легалізують, бо вони ж задовільняють “похітливих повій”. А це неморально.
Так, це не морально.
Тільки є ще й те, що отримання задоволення в цьому випадку припадає тільки на один кінець – пробачте невдалий каламбур. Проститутка задоволення від обслуговування клієнта не отримує. Легалізація хиба що захистить її від можливості наприкінці роботи отримати в писок і залишитися без грошей під гоготіння задоволених споживачів.
Емоційна реакція обурення на сам факт можливості приведення явища проституції в Україні до легального правового стану є реакцією відсторонення від того правдивого кошмара, який є не тільки кошмаром проституток, але всіх тих, хто користується їх послугами. Так само і тих, хто знає і пробачає користувачів тих послуг – включно з тими, хто в черговий раз вірить каянику – рецидивісту, який в черговий раз “кається” у тому, що “ходив наліво”, і дає такому чергове розгрішення… Знаю ситуацію, коли один окремий, з тих, що мають владу пробачати, навіть говорив у виправдання користувача сексуальних послуг: «Ну, грішить людина – але що ж, хиба мастурбацією йому заніматися? Проститутка – це ж більш натуральне вживання». Повторюю: чув на власні вуха під час досить багатого корпоративного бенкету, коли їжа і питво вже трохи язики порозв’язували.
Відповідальність за кошмар існування проституток і проституції лежить і на тих, хто ласий на жарти з цього приводу, ласий на чесання язиком на цю тему, хто знає про цю “полуничку в оливі” і поблажливо відноситься – хоча, безумовно, морально глибоко засуджує тих… і тут треба було би написати слово, про яке ті, що про особливу чистоту особливо дбають, мені сказали, що священик не повинен його навіть вимовляти, тим паче писати… ну, заради спокою “маленьких знавців” непристойних – для священика – слів, це слово не напишу.
Але скажу: якого ж ступеня побутове пересічне гидотне лицемірство штовхає людину на те, щоби водночас засуджувати нещасну людину і жартувати з її приводу та з поблажливою посмішкою говорити про “всім відому пригоду на стометровці” колеги, родича чи навіть свою! Чи оце лицемірство не є страшнішим за проституцію? Чи не відчуття своєї причетності до мерзоти штовхає на відсторонення через емоційні декларації своєї здалека і категорично моральної непричетності? Чи не внутрішній сором за себе самого відключає розум і логіку, штовхаючи на те, щоби годувати “пул підспівувачів” пустими слоганами і гаслами замість тверезого логічного аналізу ситуації?
В чому логічна помилка тих, хто підніс свій голос проти легалізації проституції в Україні? Особливо тоді, коли говорять: відповісте собі на питання, чи ви хочете щоби ваша донька або сестра були проститутками?
Відповідаю: ні, не хочу. Але це моє небажання зовсім не означає, що у наслідок моєї благої моральності явище проституції у моїй країні і у світі геть щезне. Просто я примітивно деякий час буду втішатися тим, що я – моральний, і вибір у мене поки що моральний, тримаюся і не даюся спокусі, хороша я людина.
Так само не щезне проституція з України і у тому випадку, якщо НЕ БУДЕ прийнятий будь який закон, що виносить проблему наявності проституції в Україні з укриття і замовчування до необхідності признати проблему існуючою і вимагати хоча би якоїсь реакції.
Проституція є – і прямо чи опосередковано більшість громадян України є до неї причетними. Крапка.
Проблема у тому, що на сьогодні проституція в Україні, при всій її неймовірній поширеності – так само і за українським кордоном, є явищем з неозначеним статусом, бо ніхто не хоче лізти в тематику, яку називають “щекотливою” і аморальною. Можна забруднитися від самого тільки вживання слова “проститутка” у публічному просторі. Бо у когось з фарисеїв є наявною специфічна “озабоченість” і при одному тільки слові градус підскакує максимально.
Задіємо розум: якщо тільки закон про легалізацію НЕ БУДЕ прийнятий – чи в наслідок того проституція перестане існувати разом з проститутками? Як казав один спритний недолугий: нема закону – нема явища – нема про що говорити. Ось тут – дзуськи: явище не щезне!
Аж ніяк! Проституція і все, що з нею пов’язане (сутенерство, збір данини, розповсюдження венерічних хвороб і ВІЛ інфекції, торгівля людьми і дітьми, порнографія, тощо) залишиться “білою плямою” на соціально-правовій мапі України – начебто є і начебто немає.
І користатися з того будуть саме ті, хто користується так званим “людським сміттям” сьогодні, так само, як і вчора.
Дорогі колеги і побратими! Перед тим, як розточати словеса про моральність і легалізуючий закон, треба прийняти до уваги і признати наявність в Україні потужної секс-мафії, яка контролює проституцію – як жіночу, так і чоловічу і дитячу, отримує з того неймовірні гроші, продукує порнографію, утримує нелегальні порнографічні продакшн-студії разом з мережею постачання і розповсюдження порнопродукції, в тому числі і сайти; відслідковує користувачів секс-послуг іпорнографії і бере їх під контроль задля можливості шантажувати; контролює дитячі сиротинці і бере під “спонсорску опіку” старшокласниць і старшокласників; контролює і має зиск з сутенерства, яке часто густо маскується під “шлюбні агентства”, що пропонують щасливе подружжя за кордоном, особливо в багатющих еміратах і в щасливому мусульманському світі, займається торгівлею людьми… І так далі.
Саме такі “мусорщики” – мафіозі і їх обслуга, яка займається людським “непотрібом” і людьми, яких багато хто з пересічних і благочестивих громадян називає сміттям і покидьками, саме вони найбільш заінтересовані у тому, щоби проституція і споріднені з нею явища залишалися взагалі поза правовим полем і мали неозначений соціально-правовий статус. Бо, поки його нема, проти цієї мафії застосувати майже нічого не можна. Деякі закони про насильство, опосередковане притягування деяких статей кримінального кодексу, – все це можна заперечувати, доки не існує жорстких правових законодавчих окреслень.
І секс-мафія та мафія від людського сміття готова платити потужні гроші тим, хто виступить проти будь яких законодавчих ініціатив в цій галузі. А якщо такий голос донесеться зі сторони недолугої духовної особи, яка надихне натовпи праведними морально непохитними емоціями – о, це взагалі коштовний піар в інтересах української і міжнародної секс-мафії, порно-мафії, мафії торгівлі людьми та іже з ними!
Ще раз підкреслюю: мафіозі і їх поплічники, що отримують з “непотрібу” неймовірні гроші і можливість впливу (так само і через дорогоцінне вкидування коштовного компромату, особливо на впливових людей, лідерів, політиків, особливо в тракті виборчих перегонів -з чим саме зараз маємо справу) НЕ ЗАІНТЕРЕСОВАНІ ані в нелегальності, ані в легалізації проституції. Бо нелегальною проституція може бути за наявністю законів, які роблять явище легальним і регулюють його.
Саме тому я, громадянин України і людина, яка є мінімально розізнаною в жорстокому кошмарі тих справ, які пов’язані з проституцією і всього, що є навколо неї буду вимагати якнайскорішого законодавчого регулювання цього питання не тільки через прийняття “легалізуючих законів”, але і через опрацьовування механізмів їх ефективного дієвого застосування.
Водночас постараюся зробити все, щоби моральні люди і правдиві християни зрозуміли, що “легалізуючий закон” не є дозволом на існування проституції, мовляв, тепер все можна, гуляй, Вася! Категорично ні! Такий закон в будь якому вигляді є початковим одяганням намордника екстра-багатющому бандитському кодлу, яке нещадно експлуатує людську сексуальність, знищує через то людей, особовості, суспільний лад і перспективу, а разом і релігійне життя, сумління і милосердну наявність Бога серед нас.
Тому прошу колег у священстві – так само і в дияконському чині -не спішити з пустими і неправдивими проповідями начебто морального характеру, але спершу досконало розібратися з явищем, не боючись забруднити свої “білі одежі”. Спитайте, хто в напівтемряві “рибку ловить”, які зиски має, хто нищить, хто продає, хто транспортує людський непотріб. Запитайте статистику вбивств і самогубств в контингенті тих, кого за проплачені гроші “люблять і кохають” годину, дві, нічку чи декілька днів – залежить від внесеної ціни. запитайте, якими каліцтвами обертається сутенерський слоган: будь який каприз за ваші гроші. І що потім буває зі скаліченими капризами пересічних мешканців з грошима в кармані, – пересічні мешканці підуть в неділю до церкви і висповідаються, отримають покуту “три оченаші, три богродиці, три госопди помилуй” і будуть вважати своє сумління очищеним – бо все ж таки Таїнство примирення сталося, і саме той, хто з таким праведним гнівом і моральністю ратує проти поганих явищ – сам! – гріхи відпустив. А те, що з тими, хто був оплаченою іграшкою? Лишимо – воно зайве, бо непотріб… і закону на таких нема – воно ж начебто не існує.
Болить. Йой, як болить! І хто загоїть цю рану там, де перемагає смердюча закваска християнського морального фарисейства і згубного лицемірства? Чи не вони казали на Ісуса: це друг митарям, грішникам і блудницям? Чи це не вони кивали головами: “якщо би він був пророк, він би знав, що ноги йому умащує миррою проститутка?” Чи то не їм Він сказав: “Лишить її і дайте їй спокій! Де би не проповідувалось Євангелії, буде провозвіщуватися про те, що вона Мені зробила…” Але, здається, сьогодні і цього не є досить – додавайте ж в міру “отців” своїх! Але правдою є і те, що саме непотрібні світу цього випереджують вас у Царствії Божому – Слово Христове!
