Перманентно бухий (гірше, якщо тверезий) сусід, який в усіх своїх негараздах вбачає «жидівські підступи» і «змову злочинної влади» – це таке явище природи, з яким зрештою доводиться навчитися жити. На щастя, людей навколо нас набагато більше, ніж природних явищ. Наш соціальний простір – це результатне не лише соціального відбору і нашого вибору, але й наших зусиль, що ми їх докладаємо для розбудови комунікативних інструментів. Ці інструменти не озброюють, а збагачують людину. І не лише ту, яка ними володіє, а все її соціальне середовище. Ось така цікава антропологія. Втім, я хотів про біженців.
Ті приблизно півтора мільйона біженців і внутрішніх переселенців, з проблемами яких має поратися сьогодні наше суспільство, є гарним калібрувальним засобом для оптики, за допомогою якої ми маємо оцінювати проблему «сирійських біженців в Європі». Ми це переживаємо, ми накопичуємо власний, в тому числі, моральний і етичний досвід, а тому маємо оцінювати все з інших позицій, ніж наші деморалізовані і здичавілі сусіди. І культурні розбіжності між біженцями і середовищем тут не мають суттєвого значення, ключовим є ціннісна база оцінювання, на якій формується суспільний консенсус.
Отже, щодо «проблеми іншокультурних біженців», особисто в мене є просто кілька спостережень, буквально «з вікна».
Зараз моїми сусідами є переселенці з Донецька. Тихі, замкнені люди, які лише нещодавно почали відносно нормальне спілкування з оточуючими. Але я хотів не про них.
До цього моїм сусідом був біженець з Азербайджану, культурний діяч, переслідуваний за політичними мотивами нинішнім режимом. Місцеве земляцтво як могло допомагало йому, але не отримавши достатнього захисту тут, він згодом перебрався до Туреччини.Освічена, культурна людина, він охоче допомагав сусідам, брав участь у місцевих справах, не дивлячись на свій непевний статус.
Багато років на нашому ринку працює родина біженців з Таджикистану. Вони вчителі. Він, зокрема, викладав географію. Сьогодні вони стоять на київському ринку, а їхні діти у вільний від навчання час їм допомагають. Вони з’являються на роботі першими, а йдуть останніми, працюють без вихідних і свят, ніколи не бувають напідпитку, або відсутні на робочому місці, жодного разу вони не обманювали покупця. Ніколи не оминаю їх, як йду ринком.
На тому ж ринку торгує полковник афганської армії переслідуваний режимом талібів, біженець транзитом з Азербайджану. Минулого літа він став відомим широкому загалу, коли пішов воювати добровольцем і повернувся пораненим. Щоранку він з’являється на своєму місці, і я радий щодня вітатися з цим достойним чоловіком з нелегкою долею.
Кілька років тому ми з ним ганяли по району купку п’яних заблукалих «арійців», які, під проводом московського гостя «Діми» спробували провести «зачистку» нашого ринку від «чорнодупих».
Нещодавно в нас з’явився біженець з Сирії. Він торгує кавою. В Сирії він мав власну клініку, проводив операції, є кандидатом медичних наук з великим досвідом. Його дім і клініку зруйнували війська Асада під керівництвом путінських інструкторів, і він вимушений був покинути все і залишити рідну країну. Зараз ми з ним працюємо над спільною науковою роботою з епідеміології, бо маємо показати світові, що розум сильніший за терор, а наукова співпраця людей доброї волі потужніша за розбрат, якій сіють провідники нової архаїзації.
Таких як він за півтора роки сирійського конфлікту пройшло через Україну,за різними оцінками, від 25 до 100 тисяч. Значна частина осіла тут. Ці люди поза межами нашої статистики і нашої офіційної допомоги, вони загубилися в потоках наших власних біженців і внутрішніх переселенців. Але вони існують, потребують нашої підтримки, поваги і захисту. Як і всі інші, які живуть і працюють поруч з нами.
Таких історій в мене безліч. І кожен ж цих людей, з якими я маю честь бути знайомим, є достойним членом нашої місцевої громади, кожен заслуговує на повагу і підтримку. І «культурні розбіжності», а особливо ціннісні, з ними не більші, а іноді й менші, ніж з переселенцями з територій, де буяє «руський мир».
Держава – щоб ми не мали на увазі при цьому – жодному з них не приділила уваги і не надала жодної підтримки. Це той яскравий випадок, коли суспільство на рівні місцевих громад вирішує проблеми окремих людей ефективніше за державні інститути. І отримує від цього користь і ресурс для розвитку.
Ці люди – величезний ресурс, який наше суспільство може і має використати в сьогоднішній непростій ситуації для того, щоб зменшити вразливість і підтримати розвиток шляхом збагачення соціальних практик і соціо-культурного різноманіття.
І ще: зараз питома кількість біженців в Україні є більшою ніж в Європі в 3,5-4,5 рази, а з урахуванням всіх внутрішніх переселенців – майже в 25 разів. Чи призведе це до пропагованого російськими медіа «соціо-культурного і цивілізаційного колапсу», «гуманітарної катастрофи» тощо? Переконаний, що ні – для цього наразі немає жодних вагомих передумов. Ми впораємося.
Звісно, якщо владу не захоплять перманентно бухі (або, що набагато гірше – тверезі) прибічники радикальної ідеї, що в усьому винні «чужі», що всі біди спровоковані «змовою жидів», «навалою чорнодупих», та «пропагандою гоміків». Тоді, точно – буде катастрофа…