Все почалось з прохання : “А чи не могли б ви допомогти нам зібрати групу молоді для участі в польсько-українському проекті з культурного обміну? ” Звичайно, для нас це було дуже цікаво! Ми ще пам’ятаємо минулорічну подорож, що була зорганізована мерією Познані. Далі я дізналась, хто саме нас запрошує до польського міста — Фундація ім. Мацея Франкевича. Ця фундація була заснована Джоаною Франкевич, дружиною екс мера Познані , та минулим мером цього міста, Ришардом Гробельни , 27 лютого 2015 року.
Пропозиція була дуже цікавою. ГО “Інформаційний центр Майдан Моніторинг” давно цікавило реформування шкільної освіти. Також ми маємо інший цікавий проект – “Вільний Університет Майдан Моніторинг”, що теж пов’язаний з освітою громадян. Я мріяла побувати в державних школах Польщі, щоб порівняти дві системи, українську та польську , та взяти до уваги корисні ідеї. До того ж цей проект включав проживання нашої молоді в Познанському державному інтернаті для дітей з вадами слуху, це була цікава нагода спілкування з “іншими” дітьми. Потім вже, під час прогулянок по місту , при відвіданні торгових та соціальних закладів, ми помітили, як органічно люди з обмеженими можливостями вписуються в оточуюче середовище. Вони вільно їздять в транспорті, роблять покупки в торгових центрах , розважаються з друзями… Спочатку, наші діти, як більшість громадян України, соромились, лякались спілкування з “особливими” ровесниками, але, згодом, українська команда вже вільно працювала з такими підлітками в змішаних групах.
Програма проекту , з культурного обміну для молоді між нашими країнами , була розрахована на 10 діб. За цей час ми мали змогу прийняти участь у різноманітних заходах в 4-х державних школах м. Познань та відвідати багато музеїв.
Школи Познані. Перш за все, школи Познані вражають своєю чистотою, лаконічними інтер’єрами, відсутністю фотографій чиновників, зручним побутом, оформленням класів та ін. Школи фінансуються виключно з державного бюджету, але є й батьківські ради, що збирають гроші на різноманітні додаткові заходи. Іноді окремо сплачуються походи до музеїв та продукти харчування. В школах вражає кількість рукотворних інформаційних та освітніх стендів. Ми заходили в різні класи й , відмітили , що в кожному профільному класі є речі, які можна помацати руками… Кабінет з історії захоплює колекцією історичних артефактів: кам’яні сокири, давні прикраси, іграшки та інше.
В кожній школі були свої спортивні зали, а одна з них, навіть, похизувалась двома. Кожен з директорів шкіл, в які ми завітали, не оминув стенди зі спортивними нагородами , що були отримані учнями. Тут культивується любов до спорту, але враження таке, що любов ця не йде згори, а підіймається до рівня адміністрації.
Цікавий план заходів був розроблений нашими організаторами. Кожен день мав свою тематику: День мов, День підприємницької діяльності, День географії, День історії та інш.
Українська молодь на кожному такому заході разом з молоддю з Польщі вирішували всілякі завдання, що готували для них польські друзі.
Окремим відкриттям для наших дітей стало навчання Оксфордським дебатам. Це цікавий вид грамотного ведення суперечок. Українці прослухали презентацію та прийняли участь в приготуванні та проведенні дебатів. Я вважаю, що це корисне знання для громадян країни. Це інша культура політичного діалогу. Я дізналась, що в багатьох польських школах запроваджено навчання Оксфордським дебатам, а також його різновидам — Парламентським дебатам та іншим. Студенти пишаються терміном участі в програмі Оксфордських дебатів. Ми спілкувались зі студентами, що дебатують вже біля 3-х років та іншими, що приймають участь в програмі протягом року.
Познанські вчителі відрізняються від наших тим, що вони менше ,ніж українські, навантажені паперовою роботою й більше – навчанням. Щоб підтвердити свій ступень, щоб збільшити зарплатню, щоб перейти на новий рівень, вчителі навчаються.
Окремим пунктом вражень я хочу винести харчування. Ми мешкали в інтернаті й харчувались з іншими школярами. Учні мали свій розклад чергування на кухні. Вони мали різні обов’язки: нарізка, формування бутербродів, випічка, миття посуду, прибирання…. Кожного дня нам подавали нарізки з м’яса, сира та овочів для бутербродів. Обов’язково на столах був присутній також джем. Продукти харчування виходять польським друзям достатньо дешево. Як зазначив один мій друг, Олексій Сокун, що мешкає в Познані : ”Все просто, мінімальна з/п в Україні – 1200 грн., в Польщі 1200 зл. Хлібу на це в нас можна купити 48 шт. (якщо по 25 грн), в Польщі – 300 шт. (по 4 зл.) І де по Вашому дешевша їжа? ))” Їжа була смачною та ситною. Й не було б в цьому нічого дивного, якби не брати до уваги, що все це фінансується з державного бюджету. Взагалі , державний бюджет покриває утримання наукових центрів, музеїв та бібліотек. Все це все має змогу розвиватись, утримуватись та мати час на формування нових структур завдяки державному фінансуванню.
Нам дуже хотілось додати щось своє в програму проекту. Молодь почала імпровізувати. Українська група теж підготувала цікавинки. Катерина Матійко вразила організаторів своєю презентацією-розповіддю про традиції українського весілля англійською мовою, Діана Галілова зіграла на фортепіано композицію “River flows in you”, а Вікторія Погребняк підготувала українські сувеніри, що були зроблені власними руками. А також всі діти з ентузіазмом навчали польських друзів простим українським фразам.
Несподівано , в одній зі шкіл, наша група зустріла хлопця з Харкова, що вже рік мешкає в Польщі. До того його родина мешкала в Німеччині. Тато Анджея, як його називають польські товариші, – фізик й працює за кордоном. Вчителька хлопця розповіла нам, що Анджей наполягав, щоб його кликали саме Андрієм, українською. Андрій дуже сумує за Харковом, школою №108 та бабусею. На другий день нашого знайомства з хлопцем ми отримали від його батьків смачні подарунки.
Погода нас трохи побалувала. Ми сподівались зустріти трохи прохолоднішу осінь, ніж подарувала нам Познань. На тлі сонячної осені, готичні катедри та інші історичні споруди виглядали найбільш привабливо. Прогулянка поза містом до польських уланів виявилась справжнім турне в історію й , звичайно, не обійшлось без порівняння з нашим козацьким театром на Хортиці. Обидва музеї схожі за задумом , як й є багато спільного у двох народів.
Підсумовуючи результати проекту ми зустрілись с з керівниками фундації, що запросила нас до Польщі , в затишному кафе. Пані Джоана Франкевич висловила підтримку нашому народу, цікавилась розповідями про події в Харкові й виявила готовність допомагати дітям, що залишились без батьків в ході бойових дій в Україні. Мер, що зустрічав нас той рік, Ришард Гробельни, побажав дітям приїхати на навчання до Польщі, на що підлітки відповіли із здивуванням, що не мають й думки залишати рідну країну. Пан Ришард відмітив відкритість й сміливість українців, а ми подякували організаторам за їх гостинність.
Харківські підлітки вже потім поділились зі мною враженням від зустрічі. Вони зауважили, що Ришард Гробельни — це приклад справжнього європейського мера. І, хоча, в нас не було багато часу поспілкуватись з цією цікавою людиною, але вже на рівні стиля розмови зі співрозмовниками, діти зрозуміли, що нашим мерам далеко до рівня європейських.
ПС. Одна дівчинка розповіла мені, що її так вразила архітектура познанського мосту, що вона мріє побудувати такий в Харкові. Саме майбутнього хочеться робити такі заходи…
Окреме дякую всім нашім провідникам в місті Познань: Олексію Сокуну, Piotr Piechowiak, Gosia Chełkowska-Dorna, Sandra Matelska . Дякую також президенту фундації Pawel Adamow.
Також дякую адміністрації школи міста Победзіська за відкритість та за те, що вони спеціально приїхали до мене , щоб поспілкуватись та послухати мої пропозиції.
Дякую Навчально-виховальному закладу для дітей з вадами слуху за гостинність та смачну кухню.
Окрема подяка моїй колежанці, Malgorzata Wind, та директору її школи за збір речей для переселенців.
Ганна Чуркіна, Координатор програм з розвитку дітей ГО ІЦ «Майдан Моніторинг»
Новина польською на сайті наших партнерів http://fundacjafrankiewicza.pl/
