Армійський щоденник бережанського добровольця Володимира Якиміва
#Мобілізація #АТО день 191й, сб.
Підірвалися з самого ранку (04 год.) та почали збиратися. Та майна і солдат було стільки, що виїхали майже на годину пізніше. У джипа я взяв замполіта, 2х високих українців і 1 маленького корейця, а також 2х котів. Ми очололювали колону, за нами – комбат на мотоциклі, далі – Урал і “шишарики”, замикав колону другий джип (ми мали рації для переклички)…
Приїхали на місце і почали розселятися. Я з комбатом поселились в 1му корпусі (старлєй притримав нам 2 місця у своїй кімнаті), а всі решта – в іншому. Поки кухня в нашому, але треба щось рішати – одна плитка на десяток солдат ще справлялась, а на кілька десятків – вже не стягне… Хоча інший бат харчується в їдальні, ми ж хочемо окремо…
Одному солдату стало погано (на прощання з новою родиною з’їв розморожену качку), то повіз його в лікарню. Заодно купили із замполітом обігрівачі – в приміщеннях не дозволяють гріти буржуйками (війна ж колись закінчиться!), а також лампочки…
Поївши, повіз комбата назад в село у Штаб – хтось із солдат однієї роти написав у мережі, що їм досі не видали одяг і взуття, тож була перевірка і комбриг получив, дав втик комбату, а той – далі по нисхідній…
P.S. В нашу кімнату я покупляв трохи якісніші лампочки (економки, бо ледовських не було) та обігрівач інфрачервоний…
#Мобілізація #АТО день 192й, НД.
Добре спати в одній з комбатом кімнаті – ніхто зранку не сміє будити.
На ранковому шикуванні, окрім розподілу обов’язків (тепер у нас 3 дебелих повара!), вирішили поїхати “оптом” в місто і позакупляти кому чого бракує: обігрівачі, утеплювачі, віники, миски, газову плиту тощо. З кожного взводу взяли по старшому, і двома джипами поїхали. Я знову показував дорогу. На свою голову погодився відвезти пса на іншу базу: при посадці в багажник він всцявся, дорогою хлопці взяли на руки, а як виходили, то залишили на сидінні – то ще й всрався. Тож власник зустрічав нас із миткою і шампунем… Звідти забрав ще одного прикомандированого з речами – поїде в свою роту…
Я придбав антену (480 грн.) для роутера (бо в кімнаті навіть мобільний не тягне), та конектор не підійшов, тож мабуть завтра поміняю та встановлю…
Приїхали і перевантажили речі прикомандированого в інший джип, яким старшина з комбатом поїхали у Штаб батальйону. Там віддали бійця та завантажили повний бус харчів (бо хліб уже купуємо) – має вистачити на кілька тижнів…
А я поїхав в інше місто зустрічати хлопців з відпустки. Через пожежу на складі боєприпасів у Сватовому, потяг затримався. Тож я з корішом сходили в кафе (інтернетом скористатись, дівчат подивитись) та в супермаркет (смаколиків прикупити)… Забрали відпускників, і цілу дорогу обмінювались інформацією…
Оскільки комбат привіз підписані рапорти наступним воїнам на відпустку, то я замовив, оплатив (з їх карток) і роздрукував квитки на потяг до Києва…
P.S. Тепер ми всі скидаємось на солярку для поїздок у місто. “Ви їздите на таксі в місто за 300 грн.? “Настя” завезе вас за 200!” – кажу я хлопцям.
P.P.S. А у нас – Листопад!
#Мобілізація #АТО день 193й, пн.
Виявляється, сьогодні був “мій” день – вегетаріаців!
Зранку дозамовив 4му відпускникові квиток у те ж купе, що й іншим, а комбат повіз їх в Штаб на передвідпускний інструктаж…
Доспавши, пішов на шикування. Потім походив в гості та прийняв гостей з інших кімнат; попросив одного з нових поварів приготувати суші на завтра (набір готовий я мав)…
Замість обіду замовив квитки і повіз 5 відпускників (мусів крісло в багажник дочепити) іншого батальйону на потяг. Потім забрав/відправив посилки, затарився замовленнями (таки треба брати гроші за доставку товарів), забрав наших відпускників з колишнього місця дислокації мінометки (а старшина ще й завантажив багажник вщент “нажитими” речами) та завіз їх теж на потяг (який теж затримувався)…
Приїхав і почав напрягати своє начальство (комбата і 2х старлєїв)… поїхати в баню (в сусіднє село). Заледво вмовив… Повернувшись, дуууже дякували мені!
P.S. Година часу вартує 130 грн + дорога.
P.P.S. Нарешті нормально попарився і помився, бо та часотка дістала вже
#Мобілізація #АТО день 194й, вт.
День Артилерії!
Зранку на шикуванні комбат привітав нас із святом, на що ми вигукнули “Слава Україні!” (бо “Ура!” – це совєтський вигук, в Українській Армії – заборонений). Після інструктажу, розбрелися – хто машини лагодити, хто міни складати (поїдемо завтра на стрільби!…), а я – знову в подорож: вислати та забрати передачі, купити необхідне тощо…
Зі мною поїхало ще 3 воїна, тож ми скинулись по 50 грн. і заправили дизеля на 200 грн. Солдат з іншого бату передав літню форму додому вислати (бо їм аж 2 комплекти видали), а наш старлєй – аж 2 мішки “нажитого” добра додому відправив.
Замовляючи автономери ком.роти піхоти з позиції, зустрів бережанців – презентував їм шеврони #Бережанець, залишки яких якраз викупив у Воєнторзі. Заодно дав їм свої речі випрати – у них є пральна машинка…
Заїхали на друге відділення Н.П., потім в іншому місті на ще одне (на мене комбат оформив отримання документів про участь в #АТО для нових бійців)…
Завантажившись посилками та газовим балоном, заїхали в кафе пообідати, заодно відмітили День Артилериста і день народження воїна, що поїхав з нами.
Ага – перед виїздом у джипі десь знову пробила проводка, і заводили з накату (хлопці пхали), тож старався не вимикати двигуна на короткі зупинки. То поверталися на базу в сутінках лише на аварійці – добре, що я дорогу знаю…
Повернулись якраз на вечірнє шикування… Роздавши передачі та закупи, зняв і відніс акумулятор на зарядку. Поліз на дах, вчепив антену на 3G, протягнув кабель через вікно і приєднав перехідником (поміняв сьогодні на нормальний) до роутера. Кілька хвилин нет був нормальний, поки я не захотів посилити сигнал, і… відламав антенний вихід на роутері. При можливості повезу запаяти в місто…
P.S. “Артилерійські стопочки” – в “домашніх” умовах не зручні для вжитку (доводиться перевертати, щоб поставити на стіл), зате в землю добре фіксувати.
#Мобілізація #АТО день 195й, ср.
Скільки всього за день може трапитись…
05:00 – виїзд колоною на стрільби.
Наших поїхало 2 розрахунки з “Васильками” + Урал з причепом (міни наші та іншого бату). Мене теж узяли, щоправда, без бусолі – стріляли прямою наводкою. Зате дорогою тримав взведений РПГ. Та коли один шишарик поламався, то щоб не затримувати всю колону, я пересів туди – був за штурмана, бо знав дорогу…
09:00 – зайняття позиції, підготовка мінометів і мін. Та оскільки перед нами стріляла піхота (стрілкова, бехи, рпг…), то ми мусіли чекати. Перекусили: “Чомусь консерви і тушонки в казармі не так смакують, як у полі” – казали бійці.
12:00 – Урал повіз бійців – встановити… як би то сказати… мішені.
13:00 – Нарешті розпочали стрільбу!
Відстрілялися з одного “Василька”, бо другий чомусь глючив. Та й в першому був казус – порох загорівся лише на вильоті, тож міна впала за 10 м від міномету. За 2 сек УСІ присутні 2х батів лежали на землі чи поховались за ящиками і машинами! На щастя, взривник не здетонував і міна не розірвалась (її пізніше доукомплектували і таки вистрілили нормально). Висновок – недарма усіх заставляють одягати броніки і каски!..
З приємного – багато наших нових, а також водій і я, мали змогу постріляти з “Василька”. І після завершення навчань ми пройшли “посвяту” в мінометники – комбат обмазав наші обличчя сажею з міномету, та приклався касетою від мін до задниць. До речі, посвята 120тих мінометів відбувається лопатою.
16:00 – виїзд з полігону. Дорогою той проблемний “шишарик” доламався, тож інший взяв його на жорстку сцепку і потягнув…
19:40. Їдучи в сутінках, нашого Урала з причепом (добре що водій зробив вчора габарити і гальмові ліхтарі!) обганяла легковушка, схопила лівими колесами обочину, вилетіла направо в посадку, зробила кілька кувирків і приземлилась на дах (весь шлях 70 м). Ми зупинились, побігли туди, доророгою зател.102 і викликали міліцію та швидку. На щастя, водій був живий. Ми (разом з його колегами, які повернулися за ним бусіком) витягли його з машини – водій був п’яний, тож майже не постраждав… Його колеги (з шевронами МВС) забрали його і речі (партмоне, пістолет, номера, каністру з солярою, пляшку горілки тощо) в бус і викликали евакуатора. Ми ж зачекали наших, які проскочили мимо, та поїхали на базу…
22:00 – втомлені та щасливі нормальним завершенням усіх пригод, прибули на базу…
P.S. Наш Урал теж називають “Щасливчик” – він вивозив воїнів з-під обстрілів з 31го блок-посту і не постраждав!
#Мобілізація #АТО день 196й, чт.
Зранку хлопці-поварі таки виконали обіцянку – зготували суші! Тож довелося прокидатися швидше на сніданок. Заодно “просвітив” начальство щодо споживання японської їжі…
На шикуванні нас розчарували – ми НЕ поїдемо на ротацію (типу хтось важніший порішав за 128му бригаду, тож ротуватимуть їх), а будемо готуватися зимувати в таборі…
Зібравши 3х бажаючих (в т.ч. механіка, який поремонтував його – прикрутив генератор) та 7 побажань, виїхав джипом до міста…
Забирали посилки з 4х відділень, дивуючись різним правилам Нової Пошти: одні видають чужі посилки лише з моїм документом, інші – з документом адресата, а ще інші – вимагають два документи!..
Також дивувались роботі Ощадбанку: воїн отримав передачею відновлену (2 тижні) картку, банкомат “зажував” її, тож він спершу писав пояснення в тому відділенні, а потім більше години – в центральному відділенні; тепер знову чекатиме пару тижнів на картку – це Вам НЕ Приват! Чекати вирішили в кафе, тож я продовжив “день суші”.
Повернулись якраз на вечірнє шикування (вже стає традицією), де командири повідомили про відновлення обстрілів і готовності до бойових дій…
Роздавши передачі та замовлення, поїхав із земляками-розвідниками до земляка-танкіста: кави попити, поспілкуватися…
Увечері заступив на чергування (добре, коли багато солдат – рідко чергуєш). Ми тут “прикомандировані”, тож охороняємо лише свою техніку та робимо радіоперекличку…
P.S. Серед маскувальних сіток знайшлася і волейбольно-маскувальна, тож хлопці поки вирішили використати за основним призначенням.
#Мобілізація #АТО день 197й, пт.
Зранку довідались, що на нашу базу заїхало кілька десятків одиниць техніки одного з легендарних добробатів (хоча легендарні мабуть усі, та не всі “розкручені”).
Після шикування комбат пороздавав новим бійцям броніки, зброю та боєприпаси – для виконання останнього, ми скинулися “зайвими” ріжками набоїв (в мене було 7, тож 3 я віддав). Потім ми виїхали в міста: я, комбат я бієць з нашої батареї, та ще 3 бійця з іншого бату. Нашого залишили на кавалєрку в одному місті, відпускника завезли на вокзал, “навзамін” забрали бійця з іншої бази, заїздили в магазини та відділення НП…
Заїхали на склад, де стоїть куплений батереєю розібраний джип (такий як наші) – відкрутив запчастину до “Насті”…
Шукали розборку мотоциклів (комбат хотів запчастин до свого моцика) – так місцеві маршрутчики-сєпари не хотіли ділитись інформацією, зате місцеві нормальні підказали… Мабуть, саме через любов маршрутчиків до “блатняка” (який вони називають шансоном) і виходять з них сєпари…
На прохання колеги-топіка “Поета” з іншого бату (з яким вчились разом у Немирові) заїхали всі на піцу…
Дорогою назад забрали нашого “кавалєра”, тож на шикування не встигли…
Після вечері мали “привід для розмови” – старлєй вже 7 місяців служить, причому без відпустки… За розмовою чітко видна різниця “совєцької” людини (старлєя, який досі вважає, що треба всюди мати “своїх людей” і давати хабарі) та “нової хвилі” (комбатів, які принципово за нові чесні принципи життя). Причому другий комбат наголошує на тому, що він усе потрібне ВИМАГАЄ І ОТРИМУЄ від Армії!!!
P.S. Знайшов у себе ще 2 резервних набої та трохи патронів насипом – нехай будуть.
P.P.S. А ви бачили вчорашній випуск #Абзац на Новому Каналі від Nastia Koshman?
#Мобілізація #АТО день 198й, сб.
Таксі #Бережанець (або #Настя – хто як доповідає на КП. Хоча вчора почали питати марку авто і хто старший) знову до послуг солдат – Нова Пошта, магазини, базари…
Зранку до сусідів приїхала важка велика техніка, яка зайняла асвальтове покриття, тож мусів обминати лісовими стежками…
Повернулись доволі швидко (бо в кафе не заїздили, тож нарешті поїв у нашій кухні. І не прогадав – хлопці зварили квасолевий суп із грибами з Карпат – солдату-переселенцю кримському татарину (з іншого бату) жінка-гоуцулка передала. А для невегетаріанців наш кореєць приготував сало з цибулею по-своєму – та не всі ризикнули їсти таку гостру страву…
Увечері возив хлопців у сауну – то ледве намовив лише попаритись-помитись, без всіляких “бонусів”…
P.S. Другий джип їздив вдень на наші “старі” позиції – так там вже почалися обстріли. На щастя, поки без наслідків. Та якщо так і далі буде – повернемось на передок…
P.P.S. Осінь на базі…
#Мобілізація #АТО день 199й, НД.
На ранкове шикування одягнув вишиванку – було загальне фото нового складу нашої мінометної батареї по завершенні. Та було холодно, тож позастібалися…
Хлопці знову скинулися, і ми поїхали в місто на закупи (шкода що Нова Пошта не працює по неділях… Мені вже звичні “краєвиди”, а нові хлопці фоткають та знімають на відео розрушені мости і будівлі, дають гроші “на морозиво” малолітнім “терористам” (“Дядя, а тушонка-сгущонка єсть?”), знайомляться і беруть номера телефонів місцевих сєпарок…
Повернулись трохи швидше, бо був “зальот” наших з іншого джипа. Тож поїхав лісом, хлопці вигрузились із “зайвим” (тут навіть пиво заборонене!) та пішли пішки через паркан, а я сміливо заїхав на базу. Та все обійшлося – комбат їздив у Штаб батальйону, так там нічого не казали…
“Коробочки”, які вчора приїхали до сусідів, сьогодні переїхали в інше місце. А вони тільки но розвантажили боєприпаси, як получили команду на виїзд – #Армія…
На вечірнє шикування не ходив – в гості прийшли і приїхали Бережанці, тож вечір удався.
P.S. Такий у нас захід сонця.
P.P.S. До речі, не можна писати схід чи захід України з Великої букви – це перший признак сепаратизму!!!
#Мобілізація #АТО день 200й, пн.
На ранковому шикуванні 3є солдат “отримали на горіхи”: комбат наказав їм викопати яму…
Як завше, після шикування почався збір бажаючих у місто. Ніби ніхто не хотів, та… сіло аж 7ро солдат у джипа. А як заїхали на нашу другу базу, то ще 1 підсів – тож сьогодні їхало рекордні 9 чол! Срочно треба задні пружини піднімати…
Дорогою продовжують новий асвальт класти – мабуть, другий тур виборів мера має бути (шкода що в малих містах, як #Бережани, нема 2го туру – доробили б дороги)…
Поки я розраховувався за пальне на заправці, один з бійців примудрився затвор перевірити – будемо надіятись, що на нас не подадуть скарги. А я більше не братиму на виїзд озброєних солдат – досить мого автомата і гранати…
На вечірньому шикуванні виявилось, що не всі штрафники “облагороджувались працею”, тому були залишені на ніч копати…
Поки ротація не світить, тож готуємось знову до тренувальних виїздів…
P.S. Фото до дня Української мови
