Не зважаючи на те, що сьогодні державне свято, настрій, на відміну від річниць Помаранчевої Революції, не святковий. У 2004 році було свято – у 2014-му була кров. Надто високою ціною обійшлися нам Гідність і Свобода. Є сум по загиблим і є сум по нереалізованих можливостях.
І напередодні, і сьогодні лунали і ще лунатимуть слова наповнені жорстокістю, гнівом, радикалізмом, бажанням не просто змін, а змін миттєвих. Будуть лунати заклики знести до чортів владу, яка не поважає Громадян України, яка скоріше виконує домовленості із багатіями та ментами, ніж свої обіцянки під час днів Майдану, або перед виборами. І справа тут не у виплатах бойових чи у цінах на газ. Вади поточної влади є концептуальними. Носії державної влади чомусь вважають себе більш розумними, обдарованими, далекоглядними, досвідченими і освіченими, ніж так звані «пересічні» українці. Підсвідомо можновладець бачить себе паном, своїх наближених – шляхтою, а всіх, хто нижче на соціальних сходинках – населенням (це в кращому випадку). Панський статус дуже звичний і зручний, тому міняти його, тобто проводити реформи в країні, ніхто наміру не має. Деякі елементи реформування спрямовані не на швидкі зміни в країні, а на підвищення життєздатності вже існуючого 24 роки державного механізму і сталих, але хворобливих, соціальних відносин.
Соціальні ліфти увімкнені були на дуже короткий термін, аби рівень гемоглобіну в жилах державної Руїни трохи підвищився і «на наш вік вистачило». Тобто псевдо-демократія, псевдо-реформи і псевдо-асоціація в ЄС цілком влаштовує панівний клас. Ну, за нечисельними виключеннями тих, хто мріяв би все ж таки привести Україну під московський чобіт.
Таким чином можна констатувати, що еволюційний шлях розвитку скомпрометований і саме зусиллями самої пост-революційної влади. За прикладами далеко нема чого ходити: місцеві вибори показали, що продовжує діяти система фальсифікацій та «договорняків».
Тепер хочу повернутися до революції та закликів до неї. Зауважу, що революція може бути і мирною. Але настрої в суспільстві чим далі, тим більше радикалізуються і зсуваються до немирного шляху.
Аби промова не була довгою відразу перейду до фіналу немирної революції. При цьому не розглядатиму таких факторів, як війна з Московією, газ і весь традиційний набір негараздів.
Отже фінал.
В залі Верховної Ради на трибуні лідер революції, в президії – бойові побратими, які ще не охололі від переслідування членів минулого уряду та особисто самого, самі знаєте кого.
150 камер провідних світових ЗМІ наживо показують історичну подію.
Що ж скаже революційний лідер? Що скажуть, а головне що будуть робити наступного дня бойові друзі?
Хто забезпечить стійкість Пенсійного фонду? – Вправний вояк, колишній виконроб позивний «Хмара»?
А стійкість національної валюти в умовах постійних виплат по зовнішнім запозиченням буде забезпечувати колишній копач бурштину, героїчний командир розвідувальної чоти позивний «Цвях»?
При всій повазі до наших хлопців, що тримають зараз ворога на фронті, вони не зможуть виконати ці завдання. Потрібні фахівці, але фахівці – патріоти, віддані перш за все Україні, а не корпоративним інтересам чи домовленостям. І такі фахівці будуть потрібні не згодом, а просто на другий день після втечі поточної влади.
Для того аби революція завершилася переможно, а перемогою потрібно вважати не втечу можновладців, а сталий розвиток країни, перехід її на абсолютно інші, цивілізаційно інші рейки. Це приблизно як широку залізничну колію російського зразку замінити на вузьку, звичну для європейських залізниць.
Таким чином саме повстання, як акт (або захоплення влади новою політичною силою шляхом забезпечення чесних загальних виборів) потрібно готувати заздалегідь. І не заготівлею набої чи РПГ, а інтенсивною підготовкою власного кадрового резерву в усіх ключових галузях: від прокуратури до фінансів. Готувати треба не бойовиків, а людей, які здатні написати і реалізувати плани виводу країни з тієї дупи, в яку послідовно завели її всі попередні президенти та прем‘єри зі своїми адміністраціями та урядами.
Інакше буде повторений шлях 2014 року: Революція Гідності, кров, сльози матерів та побратимів і спритники, які посіли крісла, що їх звільнили втікачі.
Отже перемогу потрібно готувати і зараз така потреба – це найактуальніша проблема держави і наша з вами проблема.
Слава Україні! Слава нашим Героям! Слава Nації!
