На четвертий день Школи учасники прослухали лекцію про історичну пам’ять, розмірковували над тим, як подолати конфлікти минулого та ділилися один з одним власними досвідом організації успішних проектів у своїх містах.
Перший день У Святогірську стартувала Четверта Школа Лідерів змін
Другий день Навчіться продати себе великому бізнесу
Третій день Працюйте над розвідкою, оперативним реагуванням та розвитком
Лекція “Польські олені, Обама і колективна пам’ять українців”.
Олександр Зінченко, історик, журналіст, радник голови українського Інституту національної пам’яті України Володимира В’ятровича, автор кількох книжок.
Нотатки з лекції:
Сьогодні ми поговоримо про ті речі, яких не помічаємо в буденному житті. Карти популяції оленів та диких кабанів в Польщі є прямо залежними від електорального уподобання поляків. Там, де багато оленів та кабанів – голосують за ліберальні партії, там де їх мало – голосують за опонентів, прихильників партії «Закон і справедливість» Ярослава Качинського. Спільний чинник, що впливає на оленів, кабанів та президентів – це історія минулого. Через які речі відбувається кореляція? Фіксуємо важливу річ. Минуле має свою силу, має своє тяжіння, воно діє як гравітація через культуру, традиції і інші речі, це проявлятиметься в найнесподіваніших речах.
В Німеччині аналогічна ситуація. З 1951 року Німеччина була розділена надвоє, але і після об’єднання видно, що розділ працює. На сучасній карті чітко видно – скільки домогосподарств виробляють багато побутового сміття. Де багато сміття – не голосують за радикалів, і навпаки. Чому так? Ключовим тут є дохід: де він високий, там споживання більше. Де менший дохід – там більше соціальних протиріч. Суспільний досвід впливає.
Цінності зрештою мажуться на хліб (як каже Ярослав Грицак). Карта виборів України, карта «Російська як рідна мова», інші карти України – теж взаємозалежні. Є багато спільного між електоральними уподобаннями та мовними приналежностями.
Як сконструювати пам’ять? Харків 1991 рік. В Пятихатках за оцінками з 1938 по 1941 рік поховано 13 тисяч людей, з них приблизно 5600 радянських громадян та 4302 польських громадян ми знаємо по іменах, розстріляних в рамках Катинського злочину. В квітні – травні 1940 року масово розстрілювали польських офіцерів: Окрім Харкова в Калініні більше 6 000, в Києві більше 2,5 тисяч, під Смоленськом в Катині – 4,5 тисяч – без суду і слідства. Офіцери були в таборі в Старобільську. На вулиці Чернишевській в Харкові їх ночами розстрілювали до 250 чол.
Під час одного пострілу в потилицю пістолетом ТТ виливається один літр крові. Тому починали стріляти в шию, в цьому й полягали модернізація процесу. Це була велика таємниця Радянського союзу. Коли у 1943 році нацисти розкопали масові могили – злочин став відомим. До 1990 року Радянський Союз не визнавав, що це зробили спецоргани цієї тоталітарної держави. В серпні 1991 році стало зрозуміло, де поховані жертви в Харкові. Коли експерти почали досліджувати ділянку, вони побачили на планіметрі, що прямо в могили входять отвори 60 – 80 см, в могилах було до 800 осіб в кожній. Людські рештки в колах були як м’ясорубкою перетерті і муміфікувалися під власною вагою. Це питання польські дослідники задали військовому прокурору, але відповідей не було. Тут було пошкодження хімікатом. Кілька років тому були розсекречені документи КГБ.
Був план про ліквідації спецобєктів, передбачали загнати машини, вбуритись і вкинути туди 13 тон хімікатів. Пізніше на цьому місці КГБ зробили санаторій. Знищили людей, сказали, що це зробили німці – і засипали це їдкім лугом.
Основні операції з пам’яттю:
– Маніпуляція з пам’яттю
– Селекція
– Фальшування.
Ми зараз готуємо книгу “Війна і міф” і опрацьовуємо більше 70 міфів Світової війни. Перебріхували навіть дрібні деталі. “Радянська армія втекла з Києва …” і в усіх енциклопедіях неправдиві дати.
Колись казали дітям в школі “На такій-то сторінці відкрийте таку-то сторінку і виріжте фотокартку”. Все вкладалось в “Уродські” інструменти, але воно працювало.
Зараз ЗМІ – майданчик для дискусій.
В радянські часи газета – елементарний інструмент пропаганди.
Складові конструктору пам’яті:
– політика пам’яті
– освіта
– медіа
– мистецтво
– регіональна пам’ять (пам’ятник Артему – ідеологія та фальшування на конкретній локації)
– родина
– місця пам’яті
УСЕ може стати інструментами маніпуляції..
Останнього політв’язня звільнили у 1990 році!
Василя Сидіра затримувала міліція за те, що у нього була книжка Марини Цветаєвої. А читали і “Архіпелаг Гулаг” Солжиніцина (за це давали 8 років тюрми). Бабуся завжди шепотіла, бо суспільство було залякане.
Як деконструювати міф? Клин – клином? Ви аналізуєте причинно – наслідкові зв’язки? Міф виймає фактаж з ланцюжка подій, тому міфи – страшенно небезпечна штука. Люди відучились критично мислити.
У 2004 році проголосували 104 – 116% відсотків виборців. У 2010 році Янукович став президентом.
Треба розповідати персоніфіковані історії – у яких є обличчя.
Ніхто немає монополії на інтерпретацію минулого.
1 вересня 1939 року у Львові були перші обстріли з неба, хоча офіційно початок війни – не ця дата.
120 тисяч українців були у війську Польському, з них більшість пішла в УПА.
В суспільстві опрацювання минулого – це дискусії вголос.
В інституті національної пам’яті – понад 2200 осіб, що займаються збереженням документів, ілюстрацією, кримінальними провадженнями по справах без терміну давності. Вони відкривають експозиції музеїв.
320 мільйонів злотих (близько півтора мільйони гривень) щорічно Польща тратить на музеї та історію.
Конструктор пам’яті:
– політика пам’яті
– партії
– президент
Нам треба зібрати свідчення, зробити з них виставки і поширити їх через ЗМІ.
Спільне сьогодення покриває минулим. Треба загоїти історичні травми.
Генерал Василь Блохін знищив більше 28 тисячі людей. Є пам’ять жертви та пам’ять ката.
Наші уявлення про себе – це наші уявлення про наше минуле, як частину нашої ідентичності. Ми є тим, що ми про себе пам’ятаємо.
Якщо ви хочете змін – станьте цією зміною.
Олександр ЗІнченко рекомендує :
– статтю Сергія Громенка (редакція – Олександра Зінченка), тема – початку війни, факти, і свідчення, і “фотодокази”.
– книгу Барбари Шацької «Минуле – пам’ять – міт»
– фільм “Чорний четвер”. Описи тут
– Фільм Анджея Вайди “Катинь”
– Фільм Анджея Вайди “Валенса – людина надії”
Також рекомендуємо авторську книгу Олександра Зінченка “Година Папуги”. Статті про книгу тут: Перша книжка про українські сторінки Катині, “Година папуги”: усвідомлення матриці тоталітаризму.
Пам’ятайте – “Правда не шкодить”.
Презентація-практика
“УСПІШНА ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ РЕКРЕАЦІЙНОГО БІЗНЕСУ ІСТОРИКО – ЕКОЛОГІЧНОГО НАПРЯМКУ”
Олена Щербань (Олімпіада)
– провідний популяризатор етнічної культури,
– представник Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні у Полтавській області, заступник голови ГО “Туристичне СЕЛО Полтавщини”, фундатор та директор агросадиби “Лялина світлиця”, етнолог, кандидат історичних наук.
Опішня, Полтавська область, хутір
Україна – неймовірна, просто треба її правильно подати для гостей.
Починайте з початку від маленького – і розвивайте.
У кожного міста своя кухня: Борщик з грушками, борщик білий і ще 34 видів для фестивалю борщу.
У мене є салон – студія (хата з 1924 року) “Лялина світлиця“.
Люди приїжджають з Японії, Америки та інших країн.
У 2009 році я в Москві порізала спідницю, щоб одразу зробити ляльки. Виготовляємо ляльки – мотанки, ляльки – травянки.
Створіть шоу зі справи, якою ви займаєтесь.
Я відкрила школу ведення сільського туризму. Я залучаю кошти ЄС і розвиваю її.
В мене хата пахне глиною.
На сьогодні це – інформаційно консультаційний центр аграрного туризму.
В моїй області на зелений туризм освоїли 200 тисяч гривень, з них 37 тисяч на сайт, решту – на поїздки.
Україна зараз спить, маючи безліч ресурсів для заробітку. А я черпаю натхнення та силу від людей, що приїжджають в мою садибу.
Я не хочу працювати у владі, я господиня в своїй хаті – бо тут моя сила, і правда і воля, і мої вили.
Зелений туризм треба в Україні популяризувати на етно-садибі. Його не треба робити франшизою, бо цікавість кожного об’єкту має бути унікальною.
Давайте широкий спектр послуг: проживання, харчування, майстер-класи, обрядовість, проведення традиційних заходів (включно фестивалі).
Презентація – практика “Парк дружби в Сєвєродонецьку”
Обмін досвідом
Валерій Гармаш (Об’єднання “Самопоміч”).
Зупинки у Слов’янську розквітли мальвами та калиною .
Проект “З нами місто розквітає”.
https://www.youtube.com/watch?v=tSPqGg5V0-4
Презентація – практика “Парк дружби в Сєвєродонецьку”
Обмін досвідом
Ігор Янчук: Вже кілька років “Джем Толока” об’єднує ініціативних людей для втілення в життя саме таких проектів. Один з них називається «Серце Переяслава». Він передбачає облагодження території Біля Вознесенського Собору та музеєм «Діорама», в комфортну зону відпочинку, в арт-об’єкт, де будуть зручні нові лавочки, ліхтарі з освітленням, достатня кількість урн для сміття, які будуть практичні у використанні і вписуватимуться в загальну атмосферу описаного місця. Один з місцевих провайдерів вже працює над створення в цьому місці Wi-Fi зони. Одним з головних моментів оновлення буде реставрація старого фонтану на місці спілкування. Його буде оновлено та оздоблено як справжнє серце, форму якого він і так має. Вознесенський собор – це одна за найголовніших архітектурних пам’яток нашого міста і туристи та екскурсії, які постійно приїздять до нашого міста, обов’язково зупиняються і відвідують це місце, саме тому воно є візитною карткою Перяслава. І чим більше позитивних емоцій повезуть з собою туристи, тим яскравішими будуть іхні спогади про Переяслав.
ГО «Джем Толока» постійно проводить концерти, заходи, акції протягом яких пропонує приєднатися до втілення в життя подібних проектів. Долучитись може кожен бажаючий. Завдяки участі небайдужих людей різні частинки Перяслава стають кращими. На нещодавньому заході «День Вуличної Музики» були дозібрані кошти на дві нові лавочки, які скоро будуть встановлені на території скверу. До іх створення долучилась ковальська майстерня «Драгуняк», підприємство «Кобзар», переяславська художниця Анастасія Тіщенко. Саме вона виконала художній розпис цих лавочок, тому тепер вони не просто комфортне місце відпочинку, а витвір мистецтва.
Віртуальна презентація – практика “Парк дружби в Сєвєродонецьку“.
Валентина Агафонова (підприємець, випускник 1-го випуску Української Миротворчої Школи).
У Сєвєродонецьку було психологічне напруження в місті.
Часто в місті були нетверезі люди, що поширювали агресію. Ми дуже хотіли в цьому середовищі зробити острівець добра.
Ми з друзями написали проект, бо знали, що нічого так не зближує людей, як спільна праця і ми використали фонд Відродження для цього.
Ми вирішили створити еко-сквер на місці, де 15 років не ступала нога людини. Військові давали солдат для трудотерапії. Ми провели більше 30 толок з допомогою солдат, що порушували порядок. Люди буди втомлені військовою ситуацією, ми варили кашу, пили чай і спілкувались.
Провели:
більше 30 толок, в яких взяли участь більше 1000 людей;
завезено 30 тон чорнозему;
Висажено:
400 кущів бузку;
200 кущів спіреї;
50 кущів бірючіни;
12 дерев калини;
Посадили горобинову алею;
Почали роботу по формуванню алей і доріжок…
Перші дві машини дров ми віддали одиноким людям. Люди в селах бояться брати допомогу від військових.
Січень – Березень ми працювали, таким чином долучились люди. Вони питали – за чиї кошти ми це робимо. Основна команда – 12 координаторів, які взаємозамінні.
Щоразу в толоках беру участь більше людей – працівники обласного суду, еко-інспектори,
Найважчий момент – скласти всю документацію. У нас є комунальне підприємство “Сади і Сквери” – а в місті жоден сквер і сад не паспортизований.
Міністерство регіональної політики оголошує проекти. Але чиновники не мають мотивації робити місто кращим.
Ми написали проект на один гектар скверу. Також ми зробили кошториси і пройшли експертизу – 1 260 тисяч. грн. Також ми оголосили конкурс у фейсбуці.
На Фестивалі Урбаністики в Бережанах ми написали проект “Сквери міста”, ми вибрали всі місця, які можна інтерпретувати в зелені оазиси міста. Зараз студенти створюють віртуальні проекти для цих зон в якості дипломних робіт.
Сквер має ожити! Коли ми викошували траву, паралельно запустили проект “Сонце в ладонях”. Тут одночасно 120 дітей малювали малюнки під акомпонемент струнної філармонії.
11 жовтня на День Художника ми провели виставку в Палаці Культури. Найкращі роботи будуть розташовані в календарі.
Нам пощастило бути учнями Української Миротворчої Школи, бо тут ми підсилюємо наші навики. Зараз ми встановлюємо велопарковки в сквері. Ми боремося за землю, ми готові взяти наш проект на баланс.
Проект «Українська миротворча школа» реалізується коаліцією громадських організацій за фінансової підтримки Посольства Великої Британії в Україні.
Репортаж Алли Соколовської
Редактор Наталя Ляшенко