Цікаве дослідження чергового радянського стереотипу було проведено у фейсбуці.
Alona Sokolynska
Кагда я єм я глух і нєм, внушали в совєцькій школі.
Вчителька з випученими окулярами розповідала жахи про хлопчика, який за обідом попєрхнувся вєрмішеллю і тут же вмер і лежав в гробу весь синій.
Та й зараз люди заводського столовського гартунку розповсюджують ці легенди і додають про шкоду розмов для травлення, але дослідження про побут довгожителів Окінави доводять прямо протилежне.
А саме, що там люди мають важливу звичку спілкуватися за їжею, і це змушує їх повільніше жувати, що сприяє травленню і веде до подовження життя, не кажучи про позитивні емоції від обміну думками.
Совкове задзеркалля спотворювало дійсність в найменших деталях, до молекул.
З обговорення:
Julia Stanika Знаєте, подавитися, емоційно спілкуючись за їжею, можна запросто. Мама моя мала такий досвід. Хлопчик синіти вже почав, коли її позвали (працювала піонервожатою в таборі). Я сама майже так один раз давилася… Добре, що сил хватило викашляти… Так що тут є свій резон, дитина (та й доросла людина) має знати та розуміти, що треба спочатку прожувати і ковтнути, а вже потім говорити чи сміятися.
Наталка Ляшенко Ну тоді пояснювати саме це дитині, а не забороняти взагалі спілкуватися. Справді, в усьому світі за їжею спілкуються. Навпаки, згідно досліджень, в родинах, де була практика родинних спільних столів діти менше піддаються негативному впливу однолітків. Дослідники кажуть, саме через те, що під час цих прийомів їжі діти мали змогу розказати про себе, бути почутими і підтриманими рідними і їм не потрібно було звертатися за підтримкою на сторону.
Tetyana Yampolska Так воно було спричинено радянським засобом життя: перерва 20 хвилин, 45 на фабриці, або десь тормозок у підсобці перегризти, поки напарниці за касою в магазі підмінили. Ну таке, щоб не їсти с задоволенням, не гаяти часу — а швидко їжу як вугілля в топку покидали, і бігти перевиконувати план мерщій.
Oleg Groshev когда ты беседуешь за едой ты не дольше жуешь, ты реже глотаешь!! посему трапеза растягивается, соответственно нагрузка на жкт в единицу времени снижается.
Але саму реалістичну гіпотезу про витоки цієї совкової традиції висловив Віталій Овчаренко “Когда я ем я глух и нем – це щоб діти при гостях лишнього не взбовтнули”
Крім того, у англійській мові немає аналогу фразі “Когда я ем, я глух и нем”. Є тільки Don’t speak with your mouth full або Не говори з повним ротом їжі, до чого ми, власне, і дійшли.
Отже, спілкуватися за їжею можна, більш того, це корисно, але перш ніж говорити, спочатку треба прожувати і ковтнути.
Й обов’язково – запити чимось гарним!