Сьогодні, 18 грудня я був присутній на засіданні круглого столу “Об’єднання територіальних громад. Роль громадських організаців в цьому процесі”. Організатор “Регіональний офіс с питань реформ у сфкрі місцевого самоврядування, децентралізації повноважень органів виконавчої влади” разом з Департаментом з питань внутрішньої політики ДонОДА.
На початку всіх вітав директор департаменту О. І. Меланченко. Але ми з Березіним цього не почули, тому, що, як і всі подорожні останнього тижня, ми застрягли на краматорському блокпості. Простояли майже 40 хвилин. Встигли ми тільки на кінціву частину докладу голови “Офісу реформ” Сергія Леонідовича Попова.
Але і з того, що ми почули, мені здалося, що Сергій Леонідович банально розповідав про всім нам відомі речі, але нічого нового і конструктивного я не почув. Може того, що запізнився, а весь конструктив був саме тоді, коли нас не було?
Я взяв слово і висказав свою думку щодо теми круглого столу. Вона полягала в тому, що у нас на Донбасі зовсім ніхто не розуміє, що таке “територіальне об’єднання громад”. Про це має уявлення 30 – 40 людей на всю область, частина з яких, доречі, і зібралася в цьому залі. А решта 2 мільйони про це “не бум-бум”. Так от наша задача просвітити хоч якось ті хоч не 2 мільйони, а бодай хоч тисяч двадцять, які зможуть щось розповісти ще іншим про це. А починати треба з того, що надавати умови для створення в регіонах, селах – хоч якусь зачатку громадянського суспільства. Тобто, ми ж не з того починаємо і не те робимо. І це повинна робити не тільки громадскість, але й держслужба, бо отримує за це гроші.
Це довготривалий процес. Наприклад у Швеції він продовжувався 30 років. Нам треба почати і не кидати цю справу об’єднання громад і після їх юридичного об’єднання. Постійно шукати кращі форми, щось змінювати, покращувати. Я привів приклади з польського досвіду, коли польські громади об’єднали , то об’єднали їх в старих кордонах. Але тоді польща вступила в Євросоюз і бюджети її гмінів були “втоплені в грошах”. Ми в іншій ситуації. Як нам поступати?
Висновком своєї репліки я вказав те, що сьогодні наша задача просто роз’яснити населенню що таке громади і що таке їх об’єднання.
Реакція Попова спочатку була трохи неадекватна, він намагався влаштувати мені іспит на знання польського територіального устрою, вимагав конкретики. Але це не головне. Головне, що ми у своїй зустрічі підійшли до головної проблеми децентралізації, до усвідомленням кожного донбасівця, що ж таке “територіальна реформа”? На Донбасі є свої нюанси її проведення. Де в чому нам легше, а де в чому навпаки складніше.
Прикладом того, щор навіть громадські активісти не всі розуміють, що таке децентралізація стало спілкування з представницею Костянтинівки. Хоча у тому ж Костянтинівському районі є дуже показовий приклад утворення громадського суспільства у нормальній його формі. Це село Олександро-Калинове. Там ентузіасти, національно-патриотично налаштовані активісти створили етнографічний музей села. І от той музей об’єднав все село з непростим демографічним складом.
Володимир Березін теж все розклав по полкам. Показав всі загрози, шляхи вирішення проблем на начальному етапі. Попередив керівництво області про ризики, які у них є у співпраці з керівництвом Бахмуту.
Дуже вірно сказав Олександр Таненок з Красноармійська про нашу віцдмінність від Польші. У нас крують країною олігархи, а Польщою керують політики.
Розкрили своє бачення ситуації в Слов’янську і районі.
Я замітив, що всі присутні підтримали мій виступ, на відміну від організатора Сергія Попова. Але думаю, що після цього круглого столу він трохи змінить свою думку про процес об’єднання територіальних громад на Донбасі, і ми разом будемо лупати ту скелю децентралізації.
Такі зустрічі дуже корисні і їх треба проводити по два рази на тиждень. Адже участь в них беремо саме ми, донбасівці, люди, які добре знають свій краї і знають навіть на підсвідомому рівні, що і як тут треба робити…
Євген Шаповалов ІЦ Майдан Моніторинг.
