Добігались

Ми гарно знаємо деяких вчителів української мови та літератури Костянтинівки та району, які зранку проводили уроки Т.Шевченко, а після обіду бігли на проросійські мітинги, а потім ще й приймали участь у так званому референдумі. Чи розуміли вони, що насправді голосують проти своєї роботи та зарплати? Розповісти про те, як почувають себе зараз такі «вчителі» на окупованій території, ми попросили друга нашої редакції, який зараз там мешкає, Олеся Мудрого.

Выступление на пророссисйком митинге в мае 2014 г. учителя украинского языка Константиновского района

Звістка про те, що у школах самопроголошеної «ДНР» викладання української мови та літератури буде лише факультативним, швидко поширилась моїм рідним містом Торезом, визиваючи справжню паніку серед місцевих викладачів української. Цю заяву зробив 3 січня представник терористів на переговорах у Мінську Д.Пушилін. Пояснення цій «стратегії» дуже просте – саме завдяки лозунгу захисту російськомовних Путін вторгся у Донбас. Як тут не згадати слова всесвітньо відомого німецького філософа Мартіна Гайдеггера: «Мова – то дім Буття». На жаль керівництво України не звертало тоді і не звертає зараз уваги на проблему викладання української мови та розповсюдження її у засобах масової інформації. А ворог – Росія – роками знищував тут руками своїх наймитів та прислужників нашу рідну українську мову кольорову.

Цікаво те, як же такі дії узгоджуються з текстом, так званої «Конституції ДНР», де українська мова, начебто, проголошена державною нарівні з російською? А як бути з назвами міст на дороговказах та стелах на межах міст написаних українською? Схоже на те, що помпезно з розголосом у ЗМІ знявши літеру «Ь» зі стели «Донецьк» на в’їзді у місто, окупанти більш ні нащо, окрім пограбувань та мародерства не спромоглись. Стела «Макіївка» на в’їзді залишилися з українськими літерами. Як і усі дороговкази залишились на український мові. Назви вулиць, екзаменаційні білети у Вишах, чи завдання для контрольних робіт для студентів заочних відділень також написані українською мовою. На переробку всього цього російською потрібні гроші та час. А з цим у держави-загарбника кепські справи, бо економічна криза поглиблюється у зв’язку з падінням цін на нафту та санкціями. Тому паніку серед вчителів української мови можна вважати цілком зрозумілою, бо забрати години на викладання української можуть швиденько задля того щоб не платити заробітну плату. Інша справа — діти. Як їм пояснити, чому їх лишають майбутнього — вчитися та здобувати освіту в Україні, а далі і в Європі? Незважаючи на хаотичні обстріли на лінії зіткнення, офіційно діють Мінські угоди, згідно яких окуповані території Донбасу повертаються в Україну. Тому давайте плекати рідну українську мову по обидві сторони розколотого ворогом Донбасу. Хай живе та квітне у віках єдина соборна Україна!

О. Мудрий, назавжди українське Чистякове (поки ще Торез).

Джерело

1 Comment

  1. І не тільки в Костянтинівці, такі вчительки. Знаю таку ж “учітєльніцу укрАинского язика” в Краматорську. Але здається хунти вона не витримала і смилась чи то в динири чи то в рашу.

Comments are closed.