Типа, як у Тараса Шевченка – «СОН»
Провінційне містечко Гнатівка Донецької області вибухнуло мітингами на підтримку Ярини Крікової, на яку мер міста Іван Гавриленко подав позов до суду. Місцева проукраїнська активістка, яка ще за денеенрівської чуми у місті їздила на українські блокпости і годувала наших солдатів. Потім активно включилася у волонтерский рух, допомагала біженцям, – сьогодні згуртовувала місцеву прогресивну громаду.
Мер того містечка, відомий всій Україні своїми діями, та бездіяльністю при ДНР. Він спокійно спостерігав, як на будівлі його виконкому сепаратисти скидали український прапор і вішали російський триколор, підтримував і ставив на голосування міської ради рішення про проведення референдуму 11 травня 2014 року, підтримував антиукраїнські настрої . Він відкрито у своїх виступах підтримував сепаратистські дії міського населення. Він, український держслужбовець, ні одного разу у ті лихі часи не виступив на захист держави, якій він служив. Це завжди і в усіх країнах називається – державної зрадою!
На все це не раз дорікала йому Ярина. Як людина, для якої Україна понад усе, вона не могла змиритися, що містом править така людина. В очі Гавриленку, на громадських зібраннях, в газетних статтях, дописах в соціальних сітях і своїх інтерв’ю – казала те, що думає і називала мера сепаратистом.
Слов на відповідь у міського голови не було. А їх і не могло бути, бо все, на що дорікала йому активістка і що ставила в вину – була правда.
І тоді Гавриленко вирішив отбілитися, відмитися від своїх злочинів. Де це можна зробити таким лукавим, як той мер? Звичайно ж у суді. За наші українські суди не каже і не пише тільки лінивий. Сьогодні це потужний корпоратив і кооператив. За гроші виноситься любе рішення (колядувальники наші…). Цим і вирішив скористатися голова. Голова міського Гнатівського суду Безбожний – довгий час був членом виконкому (!) у місцевій міській раді, вони товаришують з Іваном, постійно грають у теніс… Мабуть між сетами і вирішили: «Давай ризикнемо?». І «ризикнули», на свої голови…
Про те, що мер позивається до Ярини за мить узнало все місто. Під будівлею суду зібралися небайдужі. Плакати, які тримали в руках люди розповідали, що думають про свого мера містяни. Хороших слів там було мало. Приїхали добровольці з околишніх міст. П’ять телеканалів слідкували за подіями.
І мер злякався, – не прийшов. Не прийшов і його адвокат Вальдшнепов. Суддя перенесла засідання. А Гавриленко, сидячі в своєму кабінеті, з задоволенням розповідав своїм приближеним підлеглим, як він обдурив громаду. Але потайки і мер, й всі його прибічники, добре розуміли, що тепер, завдяки суду, все місто знає, хто така Ярина Крікова і проти чого, і за кого вона бореться. А завтра про це буде знати вся Україна. Благо, мер Гавриленко посприяв!