Власне, коли захоплення громади щодо бюстів трьох видатних харків’ян трошки вляглося, висловлю свою перпендикулярну думку.
Ці бюсти наштовхнули мене знову на роздуми щодо історії пам’яті, золотих рибок і власних пророків, яких, як відомо, немає.
Який стосунок до Харківського університету мають Ландау, Саймон Кузнець і Мєчніков? Вшановуючи такі очевидні, здавалося б, фігури, ми, насправді, знущаємося над історією Харківського університету.
Коли я була студенткою, нам викладачі розповідали, що на один з днів народження Ландау подарували карту СРСР, де він був зображений сидячі на троні в Москві, в руках тримав скипетр та державу, а в усі наукові центри тягнулися від його трону червоні лінії. В усі, крім Харкова. Бо в Харкові була приклеєна фотка Іллі Михайловича Лівшиця (не плутати з його братом Євгеном, який був співавтором Ландау по славетному підручнику) з підписом “Удєльноє княжество”. Саме так, радянська фізика була багато в чому вдячна Ландау, але саме Харків і Харківський університет міг похвалитися власною фізичною школою твердого тіла, школою, з якої вийшов увесь ФТІНТ, всі Монокристали, школою, яка знає не одне славне ім’я. Але, перед ХНУ встановлюють бюст саме Ландау, який практично не мав стосунку до ХНУ, а не Іллі Лівшиця.
Так само широкому загалу невідомо ім’я Якова Євсеєвіча Гегузіна, засновника кафедри кристалів, популярізатора, автора шикарних книжок, яскравого представника цієї харківської школи твердого тіла.
В Харківському університеті народилася і досі існує планетарна школа академіка Барабашова, одного з перших астрономів, чиї дослідження Місяця були перевірені практично політами американців, але, краще поставити попсові бюсти нобелевських лауреатів. До того ж, абсолютно бридкі естетично.
Я вже не кажу про те, що ХНУ може похвалитися фігурою не меншого калібру, ніж нобелевський лауреат, а саме лауреатом медалі ім. Філдса, аналогом нобелевської премії для математиків. Це Володимир Дрінфельд, єдиний український лауреат цієї нагороди, який багато років працював на механіко-математичному факультеті нашого університету. До речі, показово, що Дрінфельд не став навіть академіком НАНУ, а отримав тільки звання члена-корреспондента.
Історія фізичного і математичного факультету знає багато інших видатних фігур, наприклад, Володимир Гнатович Хоткевич, син саме того Гната Хоткевича, декан фізичного факультету, а згодом ректор університету. Або Олександр Андрійович Борисенко, поважний математик світового рівня, краса і гордість мехмату. Історія фізико-технічного факультету це взагалі окрема сага про піднесення і трагедії.
Я думаю, що не менше могли б розповісти біологи, філологи або історики про локальну пам’ять своїх факультетів, і ця пам’ять має бути основою пам’яти міста, бо містоутворюючим “підприємством” для Харкова був саме Університет: він створив обличчя нашого міста і надав вектор розвитку на багато років вперед. І наша пам’ять повинна бути чесною, нам є чим пишатися і без зірок, які полишили наше місто і стали зірками деінде.
От і зараз, цим півмільйонам гривень, якими так вихваляється ректор Бакіров, можна було знайти краще призначення, ніж сумнівна прикраса портику. Чи все в порядку в наших університетських лабораторіях? Чи вистачає їм обладнання? Чи є кошти на подорожі вчених і студентів на конференції? Як поживає університетська бібліотека? Вистачає нових надходжень? Чи давно оновлювалися комп’ютери на факультетах? Може, вже створили університетський кластер? Чому б комусь з меценатів не подарувати новий сучасний мікроскоп біофаку? Але, фантазії вистачає тільки на тупий піар біля головного входу. Бо мікроскоп, навіть якщо прикрутити табличку з іменем мецената, загубиться в лабораторних нетрях, а нові книжки цікаві лише спеціалістам. Але чи довго протримається університет без вливання коштів в його наукову базу, тільки на піарі і статтях ректора Бакірова про важкий стан нашої освіти? До речі, Віль Савбанович, а ви чим займалися останні п’ятнадцять років? Боролися в підпіллі за процвітання української освіти чи очолювали один з найбільших українських Вишів? Ви точно не маєте стосунку до стану нашої вищої освіти? Точно-точно?
Оксана Середкіна, ІЦ “Майдан Моніторинг“