15 червня 2016 р. у Києві відбулася спільна прес-конференція Інформаційного центру “Майдан Моніторинг” та “Дослідницького бюро Соціологіст” з представлення результатів соціологічного дослідження “Ландшафти дискримінації в Україні”.
Сергій Данилов (заступник директора Центру близькосхідних досліджень, ІЦ “Майдан Моніторинг”): ІЦ “Майдан Моніторинг” провів великий проект, присвячений дискримінації в Україні. Проект підтриманий європейською комісією. Тема дискримінації надзвичайно актуальна. Нам хотілося в рамках цього проекту побачити, як самі громадяни бачать різні аспекти дискримінації, як виявляють своє становище в цих аспектах? Дослідження було проведено спільно з ГО “Дослідницьке бюро “Соціологіт”.
Віталій Юрасов (директор ГО “Дослідницьке бюро “Соціологіст”): В цьому проекті вивчалося суспільне розуміння дискримінації. З основних висновків дослідження. Ми зрозуміли, що потрібна робота з відчуттям дискримінації за матеріальним становищем, бо на тлі відчуття дискримінації за матеріальним становищем всі інші критерії дискримінації знецінюються і дискриміновані групи у своїй боротьбі за права конкурують за дефіцитний ресурс захищеності. Це дуже важливий меседж який ми намагаємося донести.
Українці не хочуть говорити про меншість, вони хочуть говорити про себе, про більшість, про свої права, про свою дискримінацію і не бачать об’єктивних фактів дискримінації меншості.
Боротьба з хаосом матеріальних внесків у взаєминах з державними установами, котрі створюють постійний незрозумілий тиск. Особливо у сферах шкільної освіти та охорони здоров’я.
Боротьба з дискримінацією літніх людей в транспорті, що являє собою сферу повсякденного приниження не тільки літніх людей, а і всіх оточуючих.
Важливо розуміти, де люди, як загальне населення (не меншини) найбільше відчувають дискримінацію: у взаєминах з державними установами, школами та повсякденно у транспорті.
Під час дослідження багато говорили з переселенцями. Це група людей, котрі зараз відчувають наслоєння дискримінаційних статусів. Вони відчувають дискримінацію за різними ознаками. Перше, що ми зрозуміли у спілкуванні з переселенцями – це те, що потрібно підтримувати їх активну соціальну громадську позицію, бо без цього не відбувається їх адаптація до нових місць. По-друге, потрібне подолання негативних стереотипів та боротьба зі стигматизацією переселенців. Ці стереотипи представлені у ЗМІ, але дослідження показало, що вони не так вже і представлені серед загального населення, тобто, вони роздуваються у ЗМІ і не рефлектуються населенням.
По-третє, потрібні державні програми, спрямовані на вирішення програм ВПО. Полегшення оформлення та переоформлення документів.
Загалом, більшість респондентів не бачать критичного погіршення рівня дискримінації за останній рік та за останні 5 років. Ми спеціально брали такі проміжки, щоб подивитися, чи якось це пов’язано з початком війни. Ми побачили, що немає статистичних різниць між відчуттями за останній рік та за останні 5 років. Тобто, відчуття дискримінованості присутнє перманентно і пов’язане не з нашими соціальними кризами, а з фактичним становищем в Україні.
Найбільше з усіх категорій населення рефлексують погіршення рівня дискримінації чоловіки та люди середнього статку. Фактично, це найменш уразливі категорії населення.
Соціальна орієнтованість великої кількості людей та їх антидискримінаційне налаштування говорять про те, що час для змін вже настав. У нас вже є видимі групи людей, котрі раніше не були видимі для суспільства та вважалися дискримінованими. В першу чергу, це люди з інвалідністю.
Якщо 10 років тому люди не сприймали їх як проблемну групу, що потребує допомоги, то зараз це сприйняття з’явилося.
Люди найбільше відчувають дискримінацію у сферах медичного забезпечення, працевлаштування та взаємодії з органами державної влади. Вони є пріоритетними для змін.
Якщо люди перестануть вважати себе дискримінованими у цих сферах, будуть відчувати менший тиск, то вони стануть менше відволікатися на свої проблеми і почнуть бачити проблеми меншості.
Лише 27% людей вважають, що меншини поводять себе провокативно та негідно. Більше того. 42% вважають, що ми повинні робити все можливе, щоб поліпшити становище меншин. Тобто, люди займають активну позицію.
81% людей вважають, що існують групи людей, права яких набагато ширше моїх власних і це неправильно. В цьому люди бачать несправедливість.
Лише 16% населення виявляє активну агресивну позицію по відношенню до вимушених переселенців Донбасу. Тобто, не існує негативного ставлення до переселенців, це міф.
20% вважають, що права переселенців з Донбасу мають обмежуватися.
86% вважають, що переселенцям потрібно допомагати. Позитивне налаштування до переселенців дуже велике. Дискримінаційні позиції люди займають вкрай рідко і ці думки непопулярні.
З приводу інших національностей. 24% вважають, що у росіяни в Україні мають мати менше прав ніж українці. 33% вважають, що біженці з інших країн загрожують нашому добробуту. Ці думки найбільш характерні для заходу України.
88% маніфестують толерантну позицію до громадян інших країни. Права всіх громадян України незалежно від національності повинні бути рівні. Маніфестації до інших національностей вкрай позитивні.
Найменш агресивна позиція до релігійних людей. 12% вважають, що релігійність людини говорить про її обмеженість. Така дискримінуючи позиція характерна для переважної меншості українців.
Найрідше вважаються дискримінованими україномовні, російськомовні, чоловіки, євреї та військові. Тобто, тема антисемітизму, мовних питань серед загального населення закриті. Дискримінація з приводу цих ознак в суспільстві непомітна. Найбільш дискримінованими вважаються бідні, люди з інвалідністю, з ВІЛ СНІД, старшого віку та гомосексуали. Існує популярна думка, що люди не бачать дискримінації гомосексуалів, насправді, вони її бачать.
Переважна більшість опитуваних однаково покладають відповідальність за поліпшення в сфері дискримінації і на людей і на державу.
Як відрізняється дискримінація переселенців з Криму та Донбасу?
Дискримінація цих людей є фактично різною, бо були різні хвилі переселенців з Криму і Донбасу. В перші хвилі переселенці були більшістю проукраїнські, до них ставлення краще. Пізніше, коли люди почали переїздити через активні бойові дії, ставлення до них погіршилося. З’явилися міфи про переселенців. Коли говорять про переселенців навіть є такі категорії: переселенці першої хвилі, другої… Прояви агресії по відношенню до переселенців однакова по всій території України. Їм важче знайти квартиру, роботу, друзів.
Сергій Данилов: Різниці є і в соціальних статусах, є декілька банківських постанов по визнанню їх резидентами, нерезидентами, поступлення дітей у вищі навчальні заклади. Є різниця в юридичному оформленні. Це структурні фактори, над якими треба працювати.
Щось змінилося в кращій бік за останні роки?
Віталій Юрасов: Якщо 10 років тому на наших проектах по роботі з людьми з інвалідністю ми бачили кризове положення. Був термін “каліки”, була позиція, що ці люди повинні сидіти вдома, їх не треба показувати, вони нікому не потрібні. Зараз це говорять про гомосексуалів. Зараз таких позицій в принципі немає. На фокус-групах навіть якщо хтось намагається щось таке сказати, його глушать. Люди не просто готові сприймати цих людей, вони самі починають про це говорити. Якщо ми питаємо, хто дискримінований, вони самі кажуть бідні, літні і люди з інвалідністю. Така ситуація по всій Україні. Люди готові їх бачити. Побільшало історій, що інвалідність – це сімейна історія або історія друзів. Раніше про це було соромно казати. Раніше такого не було і це кардинальна зміна.
З чим пов’язана така зміна?
У нас в принципі суспільство гуманізується. І в багатьох питаннях.
Попередні статті на тему:
Простіше впоратися з дискримінацією коли є правила, яких всі дотримуються
Суспільство вже готове побачити на вулицях людей з інвалідністю і це великий прогрес
Суспільства, в яких спокійно ставляться до інакших, є сильнішими
Пошук взаємодії неурядових організацій, офісу Омбудсмана та органів влади у боротьбі з дискримінацію